В умовах пандемії COVID-19 громадяни України, які проживають на тимчасово окупованих Росією територіях Донецької і Луганської областей, залишаються незахищеними перед обличчям нових ризиків, які несуть карантин і вимушена ізоляція. Пенсії Україна буде нараховувати, але яким чином на непідконтрольній території зняти з карток свої виплати? Способи є, але не всі можуть собі дозволити втратити третину пенсії, обмінюючи гривні на рублі за грабіжницьким місцевим курсом. Як отримати доступ до адекватної медичної допомоги? Як вирішити тисячі питань, які не викликають труднощів на підконтрольній території? І, нарешті, як убезпечити себе і своїх близьких від коронавірусу, якщо місцева «влада» бреше людям, переконуючи, що так званої «ДНР» епідемія не торкнеться? Перекривши блокпости, окупаційні «адміністрації» так званої «республіки», мабуть, вирішили цим і обмежитися. І якщо на підконтрольній території вживаються жорсткі заходи заради безпеки населення, то в «ДНР» народ намагаються переконати, що насправді все в порядку. Але, поки офіційні заяви переповнюються оптимізмом, у непідконтрольних українському уряду містах зростає кількість пацієнтів з вірусною пневмонією. У бесіді з «Черноморкою» один із жителів окупованого м. Єнакієве Донецької області розповів про обстановку в місті. Заради безпеки співрозмовника ми не називаємо ні його імені, ні посади.

У місті введено карантин?

Школи на карантин закривали ще в лютому, а тепер, коли в «Л/ДНР» закрили блокпости, карантин ніби як загальний тепер. Але люди збираються на вулицях, діти гуляють на майданчиках, разом грають. На роботу продовжують ходити всі, тому що тут втратити роботу дуже просто, і замість тебе вже точно знайдеться, кому працювати – вишикується черга величезна… Ну, і варто враховувати, що люди між містами, селами циркулюють, до нас приїжджають з Луганської області, з «ЛНР», так що ми вільно спілкуємося один з одним, і хто знає, до чого призведе і як закінчиться ця ситуація. А на підконтрольній території в першу чергу зупинили громадський транспорт, щоб зупинити заразу.

Читайте також: #Панікаістерика: як пристосуватися до карантину і пережити пандемію COVID-19

Ви по ситуації в нашій дитячій лікарні не зрозуміли, що у нас в «республіці» відбувається? 79 осіб, мам з дітьми, замкнули в дитячій лікарні, тому що лікар не в змозі дотримуватися елементарних заходів безпеки. І це при тому, що в нас вже досить багато випадків, коли приймають дітей з підозрою на коронавірус. Є лікарня в Макіївці, є лікарні в Горлівці і Торезі, треба було відвезти кудись туди, але цього чомусь відразу не додумалися зробити. А люди продовжують хворіти, а від «влади» попереджень – нуль, турботи про населення – нуль, заходів безпеки – нуль. Взагалі, ця ситуація – по суті, історія про людей, які відповідають за грубу лікарську помилку. Їх насправді просто взяли в заручники. І це тривожний сигнал всім жителям міста: з кожним з вас може статися щось подібне, вас просто можуть схопити і без пояснення причин залишити замкненими, а навколо буде стояти охорона без розпізнавальних знаків. І невідомо, чи будуть ті, хто це все влаштував, відповідати за свої помилки.

Між тим, наше пульмонологічне відділення заповнено вщерть. Кашель, утруднене дихання, висока температура, у деяких пацієнтів спостерігаються блювання, діарея, запаморочення, порушення координації рухів. Медичні працівники говорять, що це свинячий грип, що коронавірусу немає. І взагалі, тримаються досить бадьоро. Але скажіть, чому хворі в такій кількості – ось саме зараз, у період епідемії коронавірусу? Сезонні захворювання, застуди, це все зрозуміло. Але зараз небезпека іншого роду, і вона реальна. Але нам ніхто нічого не каже. Говорять, в основному, про покарання у разі поширення вірусу. А ось про те, як убезпечити себе, як і про те, яким чином наша «влада» збирається нас лікувати і захищати у разі масової захворюваності, майже не говорять, не рахуючи чисто комуністичних гасел про «народ Донбасу» та його цінності для наших «перших осіб».

А що каже місцева «влада»?

Незважаючи на все, що відбувається, у нас чомусь взагалі цю ситуацію «влада» серйозно не сприймає. Точніше, не знаю, як вони її бачать по-своєму, з позиції просто людини, але офіційно ніяких тривожних повідомлень у нас не було. Взагалі, звичайно, у «республіці» ввели штрафи величезні за поширення коронавірусу (згідно з так званим «законом» «Про адміністративну відповідальність за порушення вимог, спрямованих на протидію поширенню нової коронавирусной інфекції», ухваленого «парламентом ДНР» – ред.). Якщо ви почитаєте наші сайти, то там побачите, як «влада» наша хоче створювати комісію з надзвичайного стану, навіть вводять кримінальну відповідальність за порушення режиму карантину, говорять про відповідальність за порушення санітарно-епідеміологічних правил і так далі. Але питання все у тому, що насправді ніякого карантину немає і в помині. Люди ходять на роботу. Написано, що люди, які приїхали в «ДНР» з підконтрольній території Україні, повинні самоізолюватися терміном на 14 днів. А хто конкретно це контролює? Зараз весна, тепло вже, люди потягнулися на городи, на дачі, на шашлики. Люди ходять на роботу. Людям треба якось виживати.

Цікаво: Окупанти на території ОРДЛО замінили коронавірус на… свинячий грип

Всім, хто не розібрався ще в тому, що у нас відбувається, треба запам’ятати одну штуку: всі «офіційні заяви» наших «можновладців» – це пшик, і не більше того. Вони завжди розходяться з практикою. І навіть якщо нам заборонять кудись ходити або їздити, то ті, хто має гроші, заплатить, і пройде скрізь, де йому потрібно. Тому що тут немає ніяких реально працюючих законів. Це країна 404. Зупинити заразу тут не вийде. До речі, ви ж знаєте, що тепер з «паспортом» «ДНР» можна проїхати в Росію? Що з Росії до нас приїжджають всякі «спікери», «фахівці» зі своїми лекціями, з іншими заходами? Ну, і про який карантин у такому випадку може йти мова, якщо у нас – прохідний двір? Таке враження, що нас закупорили, щоб знищити максимальну кількість людей. Психологічно дуже складно сприймати те, що відбувається навколо. Розумієш, що це цілковите лицемірство, а заперечити не можеш – у тебе немає ні такого права, ні такої можливості. Як завжди, ми самі за себе. Тільки вражає масштабами російського цинізму.

Чи можна в єнакіївських аптеках придбати ліки, антисептики?

Дефіцит в наших аптеках відчувається вже давно. Це вам не старі часи при Україні, коли все було в достатку, і при наявності грошей можна було придбати будь-який необхідний тобі препарат. Зараз ліки в дефіциті. А коли почалася епідемія, люди стали розкуповувати те, що є, включаючи антисептичні засоби і одноразові маски, і тепер дефіцит усього і відразу. Протизастудні препарати купити зараз дуже важко. Масок у нас, як і в Донецьку, зараз вже немає, їх ніде не купиш. Ми шиємо маски самостійно, завдяки запасливості, у нас є марля. «Влада» каже, що підприємства, які знаходяться у «ДНР», випускають недостатньо масок. Зрозуміло, що постачати масками, як і взагалі засобами захисту, будуть в першу чергу медиків. Про безкоштовну роздачу таких засобів населенню я взагалі, чесно кажучи, не чув. Антисептиків немає. Ті, що є, нечувано дорогі. Антисептики для рук робимо самі, по всім відомому рецептом спирт + гліцерин. Є російські антисептики типу «Хлоргексидину», коли вони ще були, ми їх купували. Підлогу миємо з «Білизною». В принципі, ми сім’єю відразу подивилися на цю ситуацію, і зрозуміли, що вона дуже серйозна, а тому приймаємо доступні нам заходи безпеки: дотримуємося санітарно-гігієнічних норм, нікого не приймаємо у себе вдома, самі ні до кого в гості не ходимо. Виходячи з дому, одягаємо маски; з собою беремо запасну маску, і приблизно через шість годин міняємо – вони простерилізовані, відпрасовані праскою, а перемо і стерилізуємо ми їх щодня.

Важливо: ОБСЄ фіксує значне збільшення обстрілу на Донбасі

А як йдуть справи з наявністю продуктів та інших товарів у магазинах і на ринках?

Загалом, все є, тільки закупівлі, які робить населення, почали поступово збільшуватися. Бачте, коли на підконтрольній території почали вживати заходи, пов’язані з карантином, з блокуванням поширення коронавірусу, ми, чесно кажучи, думали, що логічно було б зробити те ж саме і у нас, і тому люди теж стали потроху закуповувати необхідне. Але у нас не закрили навіть ринки, вся торгівля з землі триває. Та й цих стихійних точок по всьому місту вистачає, їх з початку війни і окупації стало в рази більше, тому що переважній більшості наших людей не вистачає засобів до існування, і вони продають те, що виростили на городі і в саду.

Але є різниця між закупівлями на підконтрольній території та закупівлями в окупації. Наше населення – це в основному пенсіонери, люди з інвалідністю, люди, як мовиться, у важких життєвих обставинах. Зараз, коли на лінії розмежування перекрили пункти пропуску, пенсіонери залишаються в скрутному становищі, адже зняти свої гроші в українському банкоматі вони не можуть, а міняти гривні на рублі тут, в «ДНР», дуже невигідно. Заощаджень як таких у людей немає, тому що залежать від виплат, які одержують раз на місяць, і тут же витрачають. А зараз ситуація ризикує стати загрозливою, це будуть повні злидні, людям доведеться рано чи пізно поміняти гривні на рублі і купувати основну частину необхідного тут, і на гаманцях місцевого населення це сприятливо не позначиться. І це дуже погано, що у нас зараз немає можливості раз на місяць закуповуватися на підконтрольній території.

Як змінилося ваше життя у період пандемії?

З одного боку, та ж робота, ті самі люди, той же будинок і та ж обстановка. Але ситуація стала напруженою, і ми всі теж стали нервовими, смиканими. З досвіду минулих років нам відомо, що люди в окупованій зоні – останні, про кого думають під час якихось потрясінь в Україні. Ми до цього звикли, це як урок, вивчений один раз і назавжди. Бо ми розуміємо, що в разі чого – залишимося наодинці з бідою. І приймаємо ті заходи, які нам доступні, щоб пережити нову біду: купуємо необхідне, ділимося інформацією зі знайомими, підбадьорюємо самотніх, і тих, кому сумно. Шкода себе, звичайно, не без того… Війна прийшла, потім настало безробіття, живемо за «комендантського часу». Звикли, звичайно, адже людина до всього звикає. Але дуже, дуже шкода всіх нас, повірте, це дуже страшне життя – без прав, свободи висловлювати свої думки голосно, не боячись, без достатку якісної їжі і речей у магазинах. І постійний страх – що там вони ще придумали, щоб винищити якомога більше людей.

Ви знаєте, я читав в інтернеті, що деякі люди на підконтрольній території радіють, що нас тут закрили. Пропоную подумати ось над чим. Подумайте, чи надовго нас закрили? Подумайте, для кого цей ось багаторічний потік через лінію розмежування вигідний, для кого він став жирною годівницею, і кому невигідно надовго його перекривати? А тепер подумайте, з якою швидкістю спалахне нова епідемія, коли блокпости знову відкриють? Мені б хотілося бачити зараз, що українська влада допомагає нам, направляє якісь гуманітарні місії, своїх лікарів, щоб допомогти нам впоратися з епідемією, яка у нас теж вирує, як і у вас, тільки у нас шуму ніхто такого не піднімає. Звичайно, порожній центр Києва, і порожній центр Єнакієве сприймаються по-різному, і здається, що перше набагато важливіше другого, але Київ – це ще не вся Україна, люди. Україна – це всі ми. І які б образи не гризли нас ці шість років, ми повинні один одного підтримувати хоча б заради того, щоб вижити.

Намагаємося не падати духом. Підтримуємо один одного, веселимо, дивимося добрі фільми, програми якісь. Італійські, іспанські, німецькі, французькі та інші новини намагаємося взагалі не дивитися, тому що це дуже страшно. Нещодавно на сторінці «Чорноморки» дивилися відео, як в Туреччині люди принесли продукти і речі і розклали їх у публічному місці, щоб ті, хто їх потребує, могли взяти і користуватися. Дуже сильно. Хотілося б, щоб у нас в Україні таке колись стало можливим у глобальних масштабах.

Важливо: Кабмін готує гумконвой для ОРДЛО в боротьбі з коронавірусом, – Резніков

Читайте «Черноморку» Telegram і Facebook

Ілюстрація: в колажі використано фото Benjamín Castillo | Unsplash