Стаханов – невелике шахтарське місто в Луганській області. Ще до війни воно потрапило в категорію депресивних: тут закрилися всі шахти, і місцеве населення зіткнулося з масовим безробіттям і сплеском злочинності.

Цікаво: Сповідь колишнього бойовика «ЛНР»: «Русский мир» – це просто кидалово

З 2014 року, коли в Стаханов прийшла «російська весна», місто почало перетворюватися на привид: люди в паніці тікали від війни, куди очі дивляться. Сьогодні на околицях Стаханова, якому за українськими законами повернуто історичну назву – Кадіївка, ще чутні вибухи. Чим живе сьогодні місто, в якому майже сто років тому був встановлений розпіарений радянською пропагандою шахтарський рекорд, читайте в матеріалі «Чорноморки».

ЧОРНИЙ СІЧЕНЬ 2015-ГО І МРІЇ ПРО МИР

Місто Стаханов, насамперед, відомий тим, що названий в честь шахтаря-забійника Олексія Стаханова, який в 1935 році тут поставив рекорд, нарубавши за зміну 102 тонни чорного золота. Незважаючи на штучно створену світову славу, скінчив Олексій Стаханов безславно, коротаючи дні в психіатричній клініці в Торезі, куди потрапив через надмірні запої. Там він і помер у забутті.

У місті про шахтаря Стаханова намагаються пам’ятати тільки те, що втюхувала в довірливі мізки радянських громадян пропаганда. Перейменування міста в рамках декомунізації тут також не визнають.

Важливо: Перемога чи побєдобісся: як зберегти рівновагу?

«Я не визнаю перейменування міста назад у Кадіївку! Ну не подобається мені ця назва! Ну і що, що історична? Олексій Стаханов дав початок робочого руху і прославив наше місто, наші шахтарські традиції», – палко запевняє літній чоловік, що сидить на головній площі міста.

Дивно, але радянська пропаганда досі не вивітрилася зі свідомості багатьох місцевих жителів. У декого в голові і зовсім панує яскравий розгардіяш: тут досі укупі люблять Леніна, Сталіна, а до того ж і государя Миколу Другого, Володимира Путіна і Господа Бога…

Днями на головній площі Стаханова відбувся мітинг-реквієм, присвячений п’ятій річниці масових обстрілів міста.

Присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих мирних жителів і «ополченців», і поклали квіти до нового гранітного пам’ятника, який назвали «меморіал пам’яті жертвам української агресії». На пам’ятнику – довгий список прізвищ «захисників міста», а також фотографії невинних жителів, які стали жертвами обстрілу 2014-2015 років. Генштаб ЗСУ та Міноборони України тоді заявили, що не причетні до цього обстрілу.

Цікаво: Колишній ув’язнений в «ЛНР»: Україна – це моя країна, навіщо мені якісь «республіки»?

21 січня п’ять років тому в Стаханові через масовані обстріли постраждали мешканці кількох мікрорайонів. Значні руйнування отримали будинки в мікрорайонах Східний та Ромашка. Тоді загинули не менше 13 мирних стахановчан, численні руйнування отримали приватні і багатоквартирні будинки.

«У нас у дворі чоловік загинув від осколків. Тоді у 2015-му сильно стріляли, прилетіло до нас у двір. Я, дурна, до вікна підійшла, щоб подивитися, що там бахає, тут раптом у дворі потужний вибух… Я впала на підлогу, мене засипало уламками випалого скла, порізало руки і обличчя. Потім, коли затихло, виглянула, а там сусід лежить у крові весь… Не врятували», – розповідає про страшні події п’ятирічної давності пенсіонерка зі Стаханова.

На питання, хто вів обстріл і звідки, вона ніяковіє і довго думає.

«Ви знаєте, я не можу однозначно відповісти. Тоді, в гарячці, звичайно, всі Україну кляли на чім світ стоїть. Зараз іноді говорять, що могли стріляти і «свої». Я не знаю, хто стріляв. Єдине, що хотілося б попросити: не стріляйте по нас ніхто. Мені не буде легше від того факту, якщо я дізнаюся, хто нам тоді вів вогонь. Важко про це говорити», – скаржиться пенсіонерка.

Читайте також: Три провальні затії окупантів Донбасу

«Прилітає» по Стаханову і сьогодні, але більше по околицях: відразу за містом знаходяться Кіровськ і Первомайськ, а там вже і до лінії фронту рукою подати.

«Моїй кумі не так давно осколками посікло дах сараю, вікна теж вилетіли. Але, слава богу, всі живі, і на тому спасибі», – додає пенсіонерка.

СЕКРЕТНА ФЛЕШКА ПАШІ ЛОКАТОРА: ХТО ВБИВ «ОТАМАНА» ДРЬОМОВА?

Сьогодні Стаханов повністю підпорядковується луганській окупаційній «владі», але в 2014-2015 роках тут повноправно панував місцевий «ополченець-козак», командир «шостого окремого мотострілецького козацького полку імені М. І. Платова» Павло Дрьомов, відомий серед військових як «Батя», а серед місцевого населення, як «Паша Локатор».

У розпал «російської весни» Дрьомов зайняв Стаханов, і оголосив про непокору тодішньому луганському «президенту» Ігорю Плотницькому. Мрією Дрьомова було створення «Стахановської козацької республіки». «Батя» регулярно шантажував ватажка «ЛНР» Плотницького таємничою флешкою з компроматом, виступаючи по місцевому телебаченню.

Дрьомов звинувачував «главу «ЛНР» у зв’язках з Україною і розкраданні гуманітарки. Його відеозвернення, рясно присмачене добірним матом, здобуло велику популярність, і навіть порівнювався з «листом запорожців до турецького султана».

Однак мріям Дрьомова збутися не судилося: його підірвали в грудні 2015 року, коли «отаман» їхав на власне весілля. Друзі, як подарунок до одруження, подарували Дрьомову нове авто, під яке була закладена бомба. Вона і вибухнула на трасі між Стахановим і Первомайськом. Павло Дрьомов загинув, а його вдова Тетяна, режисер із Пітера, стала трохи пізніше відома роллю в пропагандистському фільмі «Ополченочка».

Ще за життя Дрьомов і його товариші заснували медіа-холдинг в Стаханові, який назвали «Козача медіа-група». До холдингу увійшли газета «Козацький вісник», телевізійний «Новий канал Новоросії» і «Козацьке радіо». Телеканал торік «козаки» чомусь закрили, а ось газета і радіо досі функціонують. Правда, після загибелі Дрьомова стали більш лояльні до луганського режиму, і опозиційні матеріали з крамольними думками більше друкувати не наважуються.

Цікаво: «Поліцейський» із «ЛНР»: Тут панують злидні, безправ’я і безвихідь

Жителі селища Максимівка, що на околиці Стаханова, згадують Дрьомова по-різному. Тут пройшло його босоноге дитинство.

«Шкода Пашку, загинув даремно! Хороший був хлопець, допомагав нам завжди, коли в люди вибився. Гуманітарку давав нам, з голоду не вмирали… Підірвали його, швидше за все, свої ж, адже він із Плотницьким у конфронтації був… Якщо б не ліз у цю політику і війну, жив би і жив, 39 років йому було всього», – ділиться спогадами місцева мешканка.

Її сусідка упівголоса ділиться протилежною думкою.

«Так він бандит! Ще з юності скільки разів бував у міліції, то за хуліганство, чи то ще що. І тепер, ось подивіться, до чого вони своєю війною місто довели! Стріляють весь час, продукти і ліки дорогі, їсти нічого, роботи немає! Особливо важко нам, старим і молоді!» – каже літня жінка.

В пам’ять про Дрьомова у центрі Стаханова створили мурал, де зображений сам «отаман», а також прапор з Ісусом Христом і напис «Працюйте, брати!».

Читайте також: Трудове рабство в РФ: як луганчанин потрапив в російську неволю

ВІЙНА, МОСКОВСЬКІ ШАБАШКИ І НІГТИКИ НА ДОМУ: ДЕ І ЯК ЗАРОБЛЯЮТЬ НА ЖИТТЯ СТАХАНОВЦІ?

Але як працювати і де, якщо робочі місця в місті можна перерахувати по пальцях? Коли в шахтарському місті закриті всі 19 гірничодобувних підприємств, а кілька заводів, що залишилися, ледве зводять кінці з кінцями.

На півсили працюють вагонобудівний і феросплавний заводи, де в основному і працюють стахановці. На феросплавному заводі є вісім печей, кожна з яких раніше виробляла близько 2 тис. тонн продукції в місяць. Тепер обсяги виробництва значно знизилися, проте керівництво заводу регулярно годує обіцянками робітників, обіцяючи відновлення колишньої виробничої могутності.

Вагонобудівний завод до війни належав українському підприємцю Костянтину Жеваго і його холдингу «АвтоКраз», але тепер його «націоналізовано» на користь «республіки».

Також важливо: Життя в окупації: гірше, ніж в 1990-і?

До війни завод випускав різні вагони переважно для іноземних замовників. Робітники розповідають: Україна, і сама «Укрзалізниця», з часів незалежності замовленнями балували нечасто. Але тепер про виробництво вагонів на СВЗ мова взагалі не йде: підприємство зайнято виробництвом різних виробів, наприклад, осьових заготовок. Не гребують і такими замовленнями, як виробництво сміттєвих баків: новина про це у свій час розлетілася по багатьох ЗМІ. Однак на вагонобудівному сьогодні не вважають виробництво баків чимось негожим: виживати людям якось треба.

Де ще працюють жителі депресивного Стаханова? Чоловіки або поповнили ряди бойовиків у лавах «народної міліції», або виїхали в Росію на заробітки. Причому, других зараз значно більше, ніж перших. Ідейних вояк у Стаханові залишилося не так вже й багато: чоловіки розуміють, що їхнє життя коштує набагато більше, ніж 15-20 тисяч російських рублів (6-8 тисяч гривень). Саме таку суму пропонують новобранцям, що вступають у ряди місцевого «ополчення».

Стахановські жінки працюють на ринках, супермаркетах і магазинах, або в сфері обслуговування. Молоді дівчата підробляють вдома, займаючись нарощуванням нігтів.

«Зараз дуже складно щось знайти тут розумне по роботі. Я нігті роблю, гель-лак. Заробляти виходить не багато, але на життя вистачає. Хлопець мій служив у «ополченні», але після легкої контузії вирішив, що війна не для нього. Скільки його друзів-однополчан загинуло або було поранено. А командування навіть допомогу близьким не виплатило! Тепер він у Москві на будівництві, рідко бачимося, але зате заробіток є. Розваг тут теж немає. Був кінотеатр, але згорів. Та й до того закритий стояв», – розповідає стаханівчанка Олена.

За її словами, зараз найпопулярнішим напрямком у Стаханові є Москва: туди щодня курсують автобуси. Ціна квитка – близько 2000 рублів (близько 800 гривень). Колись тут ходили поїзди: рейс «Донецьк-Москва» був одним із найбільш затребуваних в Стаханові. Сьогодні місцева залізнична станція закрита на замок: поїзди тут не ходять вже шостий рік. Виною тому бойові дії, що продовжуються на околицях.

Важливо: Тероризм в особах: як «Лютий» і «Бетмен» людей у Луганську катували (18+)

Коли запитуєш місцевих жителів про подальші перспективи міста і регіону, люди ховають очі і не поспішають відповідати. І не дивно: політика і війна вже давно набили оскому в душах стражденних стахановчан.

Життя тут поставлене на паузу, і коли місто знову зітхне повними вільними грудьми, відповідь можуть дати тільки ті, в чиїй владі припинити цю дурну і безмірно тривалу війну.

Читайте «Черноморку» Telegram і Facebook

Фото з соцмереж