«Чорноморка» продовжує висвітлювати ситуацію на окупованих Росією територіях Донбасу та Криму. Українські медіа протягом п’яти років надають майданчик авторам та авторкам точок зору щодо подальшої долі окупованих Донбасу та Криму. І у цих матеріалах майже ніколи немає ніякої інформації про думки жителів цих територій. Жителів, які є повноправними громадянами/громадянками України, яких ніхто не позбавив громадянства і цих прав. У першій частині тексту українці, які живуть в окупованому Донецьку, озвучили свої точки зору стосовно впливу російської пропаганди на думки українців, і, відповідно, на ситуацію в Україні, а у другій частині матеріалу думками діляться жителі окупованого Луганська. З міркувань безпеки в тексті використовуються вигадані імена.

Олександра: «Якщо ми живемо в окупації, це не означає, що нам пересадили інший мозок, нервові клітини. Росія змінила лише обставини, в яких ми живемо, змінила силою, але не забрала можливості думати самостійно. Так, у нас є радіо, телебачення, сайти, друковані видання, і всього цього дуже багато, але чи можна вірити тому, що кажуть ЗМІ країни, яка влаштувала тут війну? Добре, ви можете сказати, що це така моя приватна думка, а інші люди можуть мати іншу точку зору. Але навіть «упороті ватнікі» розуміють, що так жити погано. Зараз Луганськ живе не просто погано. Можете подивитися, про що люди пишуть у наших групах у соцмережах: несвоєчасний вивіз побутового сміття, проблеми у комунальній сфері, невизначеність роботи співробітників «адміністрацій», якась не діюча для місцевих мешканців «програма воз’єднання народу Донбасу» тощо. Ви як думаєте, отой патріотизм та зомбування, які описані у совєцьких книжках, вони актуальні для справжнього життя, в якому потрібно щось їсти, у щось вдягатися, десь здобувати освіту? Ще дуже бісить, коли бачу плач народний: «Як ми будем жити з Луганськом в одній країні?». А ми уже живемо і одній країні. І ніколи не припиняли. Бо Луганськ – це Україна. Живемо і будемо жити. Приблизно так само, як і ми живемо в одній країні з тією часткою народу, яка не вміє аналізувати інформацію, і вірить, коли рашазмі говорять, що ми тут всі побігли на «референдум», «хотіли Росію» і все таке інше. Війна – найстрашніше, що може статися, і це сталося з нами. Вигрібати теж разом доведеться. А, вибачте, препарувати людям мозок, щоб подивитися, які там у людини настрої і як на неї вплинула пропаганда, це вже про щось інше, а не про свободу та демократію».

Сергій: «В принципі, адекватно проаналізувати ситуацію щодо впливу Росії на інформаційний простір наразі неможливо, оскільки зараз всі ми знаходимося в неадекватному стані. На мирній території є журналісти, які займаються протидією російській пропаганді та фейкам, але роблять це емоційно, і забувають, що мають просто видавати графіки, діаграми, аналітичні тексти, а не давати оцінку чиїмсь смакам, позиції чи вподобанням. Є психологи, тренери з ненасильницької комунікації, волонтери, яким «хочеться бити палицею по голові» всіх не згодних з їхньою думкою. Ми всі травмовані, це я кажу як психолог. І це має бути враховано, коли ми говоримо про вплив пропаганди, яка абсолютно точно буває не лише російською. Спочатку нам потрібно навчитися налагоджувати комунікацію з опонентом, а потім вже доносити власні думки, оскільки «дискусія», коли жодна зі сторін не чує іншої сторони, ще нікому користі не принесла. Так, в Україні є люди, які мають проросійські настрої. А також є люди, які ховаються від повісток у Польщі. Є люди, які отримують угорські паспорти. Є люди, які наймаються служити в угруповання під назвою «ДНР» та «ЛНР». Правда ж? І з усім цим нам доведеться жити. Бо не буде ніякої фільтрації, концентраційних таборів і спалювання «інакодумців» на центральних площах. Не буде, тому що цього не може бути ніколи, і цьому не дасть повторитися весь цивілізований світ. Отже, у нас є два шляхи: розвалити країну і слухати оплески Кремля, або навчитися думати і не кидатися за командою пропагандистів на тих, кого вони вкажуть як «внутрішніх ворогів» сьогодні. Але хто буде «внутрішнім ворогом» завтра?».

Олена: «А що, в усьому світі не діє російська пропаганда? Що про нашу війну знають у світі? У Германії, Франції, США? Та нічого ніхто не знає, і всім начхати. А якщо «знають», то на 99% це фейки, які виробляють російські журналісти за кордоном. У них більше грошей, більше підтримки. Вони дуже чіпляють людей за емоції. І виходить, що іноземці нам кажуть, що «ви всі росіяни, нічим не відрізняєтеся», і робіть, що хочете. За таких умов – нам варто щось робити для того, щоб хоч країну не втратити, оце – єдина важлива річ. Мені не хочеться жити у російській колонії все життя, хоча, якщо подивитися по факту, я вже й так прожила у ній п’ять років».

Микита: «Так, пропаганда російська працює за своїми «кращими традиціями». Просто жахливо, якщо чесно, за цим спостерігати. Люди звикли до того, що з усіх телеканалів доноситься істерично-щасливий тон «советской дикторши», що до нас приїжджають артисти з Росії, які виконують пісні з репертуару минулого сторіччя, що в школи повернули піонерію, що у нас «з гівна та палок» зробили модель радянського союзу. Він і в оригіналі був страшний, але пародія на нього вийшла ще страшнішою. От ви питаєте, чи піддаються люди впливу цієї пропаганди. Давайте я вам приклад наведу краще. От, скажімо, сидить людина собі десь у парку на сонечку, нічому не заважає, і раптом до неї підбігають якісь люди, починають її бити, поліція дивиться в інший бік, а поруч якийсь глашатай розповідає у мікрофон про те, яке у нас прекрасне життя, і що нікого не б’ють. Ну от приблизно так ми й живемо. Фабрика смерті під назвою «МГБ», «уроки гражданственности», «ЛНР», «Росія-захисниця». Сюр. Тут просто би берегти життя і дочекатися звільнення».

Наталя: «Людям мізки промивають, звичайно. Хто слабший, або просто хоче втекти деінде від цієї кривої реальності у задзеркаллі, ті не витримують, їм легше «повірити» у все, що обіцяють наші геббельси. Такий самозахист, щоб не здуріти. Ну і плюс черги на блокпостах, ви бачили що там коїться? І отримання пенсій шляхом брехні, до якої штовхає держава. Тут багато того, що впливає. І не можна ж сказати зайвий раз про щось, бо «самі винні», і нема з ким поділитися. Всюди агресія, злість, насильство. А хотілося б, щоб не думали про нас того, що пишуть у ЗМІ, бо це неправда. Правда в тому, що ми живемо у страшній брехні, все так переплуталося, і у тебе немає ні часу, ні сил розбиратися. Так, я прекрасно знаю, де ворог. І що? Це полегшить мені повернення у мирну Україну, якщо там є люди, які знати мене не знають, але вже не можуть примиритися навіть з моїм існуванням? Чи не замислювалися ви, що «жертви пропаганди» живуть не лише по цей бік лінії розмежування? Що, можливо, мета Росії – дестабілізація обстановки у всій Україні, а не лише на Донбасі та у Криму? Що ми постійно акумулюємо в собі ненависть? І до чого це може призвести у результаті?».

Олег: «А що ви вважаєте пропагандою? Я недавно був у друзів на заході України. Навпроти їхнього будинку, поруч із великим банером про роботу в Чехії, висить оголошення щодо автобусних маршрутів у Росію. Це не пропаганда «мир, дружба, жвачка»? так це вільна територія, яку ніхто не окупував, це, як прийнято вважати, осередок українськості, а що ж казати про окупацію? Звісно, що там Росія відривається, як може. Є люди, яким досі хочеться у Росію. А в інших областях їх немає? То як, будемо депортувати всіх разом, чи через одного? І це при тому, що всі пишуть пости у Facebook про Голодомор, і про депортацію кримських татар, і співчувають-плачуть. І одночасно хочуть так само кудись в голий степ вислати людей, які не подобаються. Але не знають про цих людей геть нічого. Найстрашніший побічний ефект такого горя, як війна, – це цинізм та байдужість, коли людина вважає себе правомочною вирішувати долю іншої людини».

Анна: «Я вважаю, що Росія, звісно, суттєво шкодить пропагандою та фейковими новинами. Можливо, справа тут не тільки у впливі російської пропаганди на населення, але й у відсутності не те що б ефективної, а взагалі хоч якоїсь інформаційної політики України щодо окупованих територій. От ми живемо шість років на пороховій бочці (я рахую час від Майдану), і що? Хтось пам’ятає про нас, наші права, наші документи, захист нашого майна, захист нашого життя, врешті решт? Я цього не відчуваю. Тільки чую чи читаю, що «вони не зупинили», «вони покликали», «вони не хочуть виїжджати» і таке інше. Я би просто хотіла спокою. Не хочу цих інформаційних істерик, закликів, бурхливих оплесків керманичам… Ми все це вже проходили. Хочеться вже чогось більш розумного. Дякуємо, звісно, за ремонт мосту в Станиці Луганській, і хоч наші ЗМІ розпинаються про те, як «влада ЛНР» постаралася, розумію, що це заслуга України. Але за шість років цього замало. Життя в теперішньому Луганську занадто страшне, повірте, за все, що можуть вигадати будь-які пропагандисти. Вже несила терпіти».

Артем: «Російська пропаганда діє всюди, куди дотягується рука Кремля. Вони ніколи не втратять жодного шансу прославити власну «велич», «захистити російськомовне населення», тобто – спробувати принести війну й безлад ще в чийсь дім. Це країна, що заробляє війною по всьому світу, і не варто сподіватися, що вона змінить тактику чи відступиться від того, що вже зачепила зубами. Не знаю, я Росію не полюбив за п’ять років, що, мабуть, свідчить про те, що на мене пропаганда не впливає. Насправді, ні. У мене є знайомі, які втратили одразу двох маленьких синів (підірвалися на розтяжці в селі). Таких людей, які до кінця життя вже не будуть стабільними, легко хитати у потрібну сторону. А їх насправді дуже багато, за п’ять-то років. Війна наробила у нас багато лиха. Ми не маємо бойових навичок, зброї, не вчили дітей стріляти з колиски, і не можемо опиратися цьому злу. Воно відбувається, і ми нічого не можемо зробити, це найстрашніше: усвідомлювати, що завтра ти можеш «зникнути» кудись, і про це навіть ніхто не дізнається, якщо «їм» так буде потрібно. А пропаганда – так, діє пропаганда… Тільки зараз би не розпатякувати про те, «чи можна довірити їм голосувати», а думати, як виправити те, що можна виправити».

«Чорноморка» в Telegram та Facebook