08 Травня 2021 12:01
2269 
Минулий місяць війни на Донбасі приніс 14 трагічних повідомлень про загибель українських воїнів. «Армія Inform» зібрала спогади про захисників, які назавжди залишаться в пам’яті та історії.
3 квітня. Неподалік населеного пункту Шуми на невідомому мінно-вибуховому пристрої підірвався головний сержант гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти Сергій Сулима.
Довідково. Сергій народився 9 жовтня 1980 року в Луцьку. Закінчив загальноосвітню школу та вище професійне училище. Протягом 2015–2016 років проходив службу в Збройних Силах України за мобілізацією. У жовтні 2020 року – в складі одного з підрозділів 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Чоловік боронив Україну від російських окупантів понад чотири роки. За іронією долі загинув він у тому ж населеному пункті, де, 26 березня 2021 року, разом із сержантами Світланою Земліною та Олексієм Косташеком рятував своїх друзів. Того дня він з побратимами потрапив під обстріл. Командування частини подало його до нагородження за цей подвиг, але так і не встигло вручити відзнаку…
Його друг, Ігор Левенок, виклав у мережу останнє відео з Героєм, де Сергій розповідав про боротьбу за незалежність України, і додав: «Я ніколи не забуду нашої розмови! Ніколи! Ти працював водієм «швидкої допомоги» у Луцьку. Ти виступав на заняттях з патріотизму перед школярами на Донбасі. Ти разом зі Світланою – бойовим медиком, без вагань кинувся рятувати побратимів, яких розстрілювали… Ти, з відкритою душею, запрошував мене приїхати в гості до рідного Луцька. Ти тепер для мене навічно став зразком українця! Дякую тобі! Дякую твоїй мамі за сина».
Поховали Сергія на кладовищі у селі Гаразджа Волинської області.
Залишилися мати та сестра.
5 квітня. Від кульового поранення поблизу Авдіївки на Донеччині загинув військовослужбовець окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, солдат 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї бригади Владислав Мороз.
Довідково. Народився він 14 липня 1997 року, в cелі Халаїдове Уманського району Черкаської області. Перший клас хлопець закінчив у початковій школі Халаїдівської школи, а згодом сім’я переїхала до села Данилівка Васильківського району Київської області. Вищу освіту здобув за спеціальністю «архітектор-дизайнер». На військову службу за контрактом до Збройних Сил України був призваний 23.11.2020 року.
Загиблого нагороджено «Почесною відзнакою за заслуги перед Черкащиною» (посмертно). Похований у селі Халаїдове.
Без Владислава залишились рідні: батьки – Ірина Володимирівна та Олександр Павлович – і сестра.
Цього ж дня, 5 квітня, внаслідок смертельного кульового поранення загинув молодший сержант Віктор Гелебрант.
Довідково. Народився 23 січня 1972 року в селі Неліпино Свалявського району Закарпатської області. Мешканець міста Краснокутська Харківської області. Молодший сержант, командир механізованого відділення механізованої роти 92-ї бригади. Строкову службу проходив на Північному флоті, був оператором засекреченого зв’язку на підводному човні. В 2015 році був призваний до Збройних Сил України за мобілізацією. На військовій службі за контрактом у складі 24-ї бригади – з 2016 року, надалі, з 2018 року, продовжив службу в 92-й бригаді.
«З пекучим болем мусимо повідомити про гірку втрату в наших лавах. Рашистський кат вийшов на полювання: пострілом у голову зі стрілецької зброї було вбито нашого побратима молодшого сержанта Гелебранта Віктора Васильовича. Боєць перебував на бойовому чергуванні та знаходився у засобах індивідуального захисту. На превеликий жаль, поранення було несумісне з життям», – було зазначено на офіційній сторінці бригади.
У загиблого залишилися дружина, діти.
6 квітня загинув 37-річний старший лейтенант командир протитанкового взводу роти вогневої підтримки 58-ї бригади Володимир Шпак. Він помер від несумісного з життям поранення, яке дістав поблизу Невельського (селище в Ясинуватському районі Донецької області).
Володимир Віталійович народився 13 березня 1984 року. У 2006 році закінчив Чернігівський державний інститут економіки. У 2018 році підписав контракт зі Збройними Силами України та став на захист Батьківщини.
У Чернігові день поховання оголосили днем жалоби за загиблим у районі проведення ООС земляком. На знак скорботи у місті приспустили Державний Прапор із чорною стрічкою, заборонили звучання розважальної музики у публічних місцях.
Цього ж дня, 6 квітня, не стало 23-річного солдата Максима Стеблянки. Він підірвався на російській міні, коли проїжджав Степне (Волноваський район Донецької області). Максим був водієм військової вантажівки (в/ч А1815). Тентоване авто заїхало на мало вивчену ґрунтову дорогу. В машині перебували ще шість осіб, але вони під час розвороту вантажівки вийшли назовні й не постраждали.
Довідково. Народився 24 січня 1998, на Сумщині. Навчався в Лебединському вищому професійному училищі лісового господарства, де здобув спеціальності лісника, тракториста, машиніста, водія. У 2018 році був призваний на строкову військову службу до ЗС України, згодом підписав контракт. Хлопець з багатодітної родини, його батько – також військовослужбовець.
8 квітня. Поблизу селища Луганське від снайперської кулі російського окупанта загинув військовослужбовець окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського матрос Денис Юшко.
Захиснику України було лише 22 роки. Він уродженець села Новобогданівка Миколаївського району. Після строкової служби з 2019 року проходив службу за контрактом у лавах морської піхоти.
Хлопець дуже рано втратив обох батьків, виховувався бабусею, дідусем та дядьком. Дома на нього чекали дівчина та … новонароджений син.
10 квітня поблизу селища Золоте-3 унаслідок смертельного кульового поранення загинув 24-річний військовослужбовець 92-ї механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка старший солдат Андрій Теперик.
Довідково. Андрію Теперику було 24 роки, родом він із Харківської області – села Мартове Печенізького району. Закінчив Ліцей будівельних технологій за спеціальністю «плиточник». Навчався в Чернігові в навчальному центрі «Десна-1». Після перших трьох років контракту зі Збройними Силами України уклав другий контракт та близько року тому знову відбув до району проведення ООС. Стрілець-снайпер проходив службу за контрактом у 1-му механізованому взводі 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону.
«Харківщина втратила ще одного вірного сина Батьківщини. Військова родина висловлює глибокі співчуття батькам Героя… Не пробачимо… Вибач, братику…» – йшлось у повідомленні 92-ї бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
У загиблого залишилися батьки та семирічна сестра.
12 квітня вогнепальне кульове поранення, несумісне з життям, дістав 24-річний буковинець Ярослав Карлійчук. Старший солдат боронив наш східний кордон у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади.
Довідково. Народився 7 серпня 1996 року в селі Черепківці Глибоцького району Чернівецької області. Після школи рік пропрацював у Чернівцях в охоронній фірмі «Тигр». Рвався на фронт з 18 років. У Збройних Силах України – з 19-річного віку. В 2016 році вже воював під Мар’їнкою.
Залишилися мати, три старші сестри, дружина і малолітній син.
13 квітня в районі населеного пункту Майорськ БПЛА противника, перетнувши лінію розмежування, здійснив скидання гранат на позиції українських підрозділів, внаслідок чого від осколкового поранення загинув 40-річний чернівчанин − старший солдат окремої гірсько-штурмової бригади Олексій Мамчій.
Довідково. Олексій народився 27 червня 1980 у Чернівцях. Освіту здобув в Чернівецькому професійному машинобудівному ліцеї та в Інституті інженерної механіки та транспорту Національного університету «Львівська політехніка».
Для родини це справжнє горе, адже це друга втрата. Молодший рідний брат Олексія Станіслав Мамчій загинув у 2016 році поблизу Авдіївки.
18 квітня внаслідок підступних дій незаконних військових формувань, що підтримуються Російською Федерацією, загинув старший солдат окремої гірсько-штурмової бригади Давид Шартава.
Давид (Дато) Шартава – грузин, із Тбілісі. До Збройних Сил України він прийшов у складі «Грузинського легіону». На фронті війни з Росією – з перших років. У 2017 році він виконував бойові завдання разом із «Грузинським легіоном» на Світлодарській дузі.
Довідково. Професійний військовий. Захищав Грузію ще в 2008 році під час російсько-грузинської війни, брав участь у миротворчих місіях в Ірані, Афганістані, всюди, куди посилали військових із Грузії. З 2016 року захищав незалежність України на Донбасі у складі «Грузинського національного легіону». Уклав контракт зі 128-ю бригадою.
«Багато українців загинуло за нас – за Абхазію, за Грузію, допомагали у 2008 році… І завжди допомагали. Це брати наші. А братів треба підтримувати, – говорив Давид. – Головне, щоб тут був мир. Мир і свобода. І щоб ми виграли».
Залишилися дружина та два сини.
22 квітня в районі селища Шуми на Донеччині від смертельних осколкових поранень, несумісних з життям, загинув військовослужбовець окремої гірсько-штурмової бригади солдат Олександр Луцик.
Довідково. Народився він 18 травня 1982 року в селі Годомичі Камінь-Каширського району Волинської області. Закінчив профтехучилище в смт Маневичі за спеціальністю «столяр». На військовій службі у Збройних Силах України за контрактом – з жовтня 2019 року. Мріяв присвятити все своє життя військовій службі. Служив на посаді оператора-розвідника протитанкового артилерійського дивізіону.
Залишилися брат та сестра.
26 квітня. Під час несення служби на спостережному посту позицій Об’єднаних сил у Донецькій області загинув солдат підрозділу 58-ї механізованої бригади Іван Ковалевський. Йому було 48 років.
Довідково. Родом він з села Колінки Городенківського району Івано-Франківської області. Проходив військову службу в складі українського миротворчого контингенту в Сьєрра-Леоне. До Збройних Сил України був призваний за мобілізацією в 2014 році. Військову службу проходив в 17-й ОТБр. На військовій службі в 58-й бригаді з лютого 2021 року. У 2015 році дістав важке поранення внаслідок підриву на західній околиці смт Станиці Луганської, але відновився та продовжив військову службу.
48-річний захисник із позивним «Африка» загинув від вогнепального поранення у спину. Про те, яким був загиблий Герой, розповів Ярема Сташків – директор Далешівської загальноосвітньої школи, де вчився військовий: «Іван казав, що я мушу там бути, там мої колеги, там хлопці загинули. Він прислав мені прапор, підписаний хлопцями з бригади і медаль. Усе це в школі зберігається…».
Поховали воїна у селі Миколаївка Дніпропетровського району, де на нього з війни чекала родина – дружина та двоє дітей.
27 квітня. В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Північ» внаслідок підриву військового автомобіля на невідомому вибуховому пристрої військовослужбовець Роман Гуляк дістав травмування, несумісні з життям.
Довідково. Роман народився 7 жовтня 1990 року в місті Волочиськ Хмельницької області. Навчався в місцевому навчально-виховному комплексі №6 та у Хмельницькому торговельно-економічному коледжі Київського національного торговельно-економічного університету. Військовослужбовець 14-ї механізованої бригади імені князя Романа Великого. На контракті в Збройних Силах України – із травня 2018 року.
«На жаль, війна забирає найкращих наших синів! Сьогодні у нас жахлива новина. Наш земляк, волочищанин, колишній учень Волочиського НВК Роман Гуляк, загинув захищаючи нашу державу на сході держави. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям та знайомим Романа», – йдеться в повідомленні Волочиської громади.
8 жовтня 2019 року Роман був нагороджений медаллю ООС «За звитягу та вірність».
Фото: «Армія Inform»
Згадайте також: У березні в ООС загинули дев’ять українських захисників: пам’ятаємо
© Чорноморська телерадіокомпанія, 2024Всі права захищені
