ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
7
6
4
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
7
6
4
В центрі уваги
У березні в ООС загинули дев’ять українських захисників: пам’ятаємо
  03 Квітня 2021 14:15
|
  537

У березні в ООС загинули дев’ять українських захисників: пам’ятаємо

У березні в ООС загинули дев’ять українських захисників: пам’ятаємо

У російсько-українській війні через недотримання ворогом домовленості про режим тиші Україна втратила життя девятьох бійців. «Армія Inform» зібрала спогади про захисників.

Володимир Онопрієнко 

Перша бойова втрата Збройних Сил на Донбасі в березні .

Командир бойової машини 24-го ОШБ «Айдар» 53-ї ОМБр старший солдат Володимир Онопрієнко народився 25 травня 1977 року в Драбові Черкаської області. 

Торік у квітні 43-річний захисник був призваний на військову службу Драбівським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за контрактом. 

10 березня Володимир дістав важке поранення внаслідок обстрілу з боку збройних формувань Російської Федерації в районі населеного пункту Старогнатівка. Йому оперативно надали  медичну допомогу та, на жаль, врятувати його життя так і не вдалося. 

Місцеві згадують земляка як порядного та працьовитого чоловіка, який все життя прожив на Драбівщині і добровільно вирішив піти на захист рідного краю. Висловити слова скорботи, співчуття та підтримки прибули представники бригади, оперативного командування та командування сухопутних військ.

«Володимир завжди був відповідальною людиною, вмів вправно керувати своїм підрозділом, за що його поважали побратими. Тепер йому назавжди 43. Віднині він – воїн небесної роти батальйону «Айдар», – ідеться в дописі на фейсбук-сторінці підрозділу. – Пам’ятаємо… Помстимось…»

У полеглого захисника залишилися матір, дружина і дочка.

Олександр Пекур 

Військовий загинув під час обстрілу в районі Мар’їнки внаслідок ворожого снайперського вогню. Куля влучила в серце військовослужбовця. 

Йому було лише 30 років. Він — мешканець с. Гурівщина Бучанського району Київської області. 

Служив Олександр на посаді номера обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки одного з батальйонів ОК «Північ». До Збройних Сил України воїн потрапив після навчання. У 2015 році під час мобілізації знову пішов у військо — і відразу на передову, під Зайцеве. Брав участь в антитерористичній операції.

У загиблого воїна залишилися батьки і брат. За словами друзів та рідних, він  мріяв про власну родину…

Ховали військовослужбовця в рідному селі на Київщині. Біля рідної хати зібралися чи не сотні друзів, побратимів, військовослужбовців.

«Олександр, як і багато інших Героїв, був справжнім воїном, справжнім патріотом. Для нас всіх це незамінна втрата. Я безмежно вдячний за сина, за воїна, який з честю віддав життя, виконуючи свій обов’язок. Ми ж обіцяємо, що ворог буде покараний», — звернувся до рідних командувач військ оперативного командування «Північ» генерал-майор Валерій Залужний, вклонившись перед труною та матір’ю. 

Віктор  Пасєка 

Був смертельно поранений під час обстрілу позицій української армії збройними формуваннями Російської Федерації 18 березня неподалік населеного пункту Південне.

Народився Віктор Пасєка 8 червня 1965 в  селі Мончинці Красилівського району Хмельницької області. Молодший сержант, командир бойової машини — командир відділення 2-ї гірсько-штурмової роти 109-го ОГШБ 10-ї ОГШБр.

Молодший сержант Віктор Пасєка, військовослужбовець служби за контрактом, дістав вогнепальне кульове поранення. Воїну оперативно надали першу медичну допомогу, та, на жаль, врятувати життя не вдалося.

Поховали воїна у Хмельницькому  — на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове. Попрощатися із ним, крім рідних і близьких, прийшли його бойові побратими, представники оперативного командування «Захід», керівництво Хмельницького гарнізону, місцевих органів самоврядування, представники патріотичних громадських організацій, волонтери, духовенство та містяни. 

Командувач військ оперативного командування «Захід» генерал-майор Сергій Шаптала у своєму слові зазначив, що Віктор Степанович Пасєка виконував бойове завдання, захищаючи Україну, щоб ми з вами жили краще. У знак пам’яті він вручив грамоту пошани та скорботи від Головнокомандувача ЗС України доньці Віктора Пасєки Ользі. 

Яким же був Віктор для побратимів, розповів  головний сержант 3-го гірсько-штурмового взводу Денис. 

«Багатьом з нас за віком і багатим життєвим досвідом він був як батько, тому й кликали ми його — дядя Вітя. Це прекрасна, добра й чуйна людина. Дуже сильно любив своїх онуків, дочку свою любив, постійно про них розповідав… Він бігав, стрибав, був дуже витривалим, у свої 55 міг дати фору 20-річним. В останній свій день він приготував на наш взвод смачний український борщ, та сам його так і не скуштував. У серпні 2021 планував звільнятися, хотів бути біля внуків Артема і Владислава, бачити, як вони ростуть і мужніють, —  сказав він під час церемонії прощання з бійцем.

Андрій Грабар 

25-річний айтішник із позивним «Танчик» загинув внаслідок обстрілу позицій ВОП з мінометів та гранатометів різних систем з боку російських найманців поблизу селища Водяне. Позицію, на якій перебував молодший сержант Грабар, обстрілювали зі 120-мм мінометів та гранатометів різних систем.

Народився 14 вересня 1995. Мешканець м. Миколаєва. Молодший сержант підрозділу 36-ї ОБрМП.

Він вільно володів англійською, багато читав, надихав побратимів. Роки війни зробили його справжнім професіоналом військової справи. Андрій навіть задумався про вступ до військового вишу… 

«Сміливим морським піхотинцем, хорошим побратимом та патріотом своєї країни навіки залишиться Андрій Володимирович у пам’яті українського народу. Весь особовий склад 36-ї  бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського Військово-Морських Сил ЗС України глибоко сумує та висловлює щирі співчуття рідним і близьким Андрія. Світла пам’ять воїну! Навіки в строю…» — написали про побратима у пресслужбі.

Кирило Биковський 

У Кропивницькому нa будівлях підприємств, устaнoв тa oргaнізaцій приспустили держaвні прапори, а в oблaснoму центрі обмежили прoведення рoзвaжaльних зaхoдiв… Так містo прощалося із загиблим у райoні прoведення oперaції Об’єднaних сил крoпивничaнинoм сoлдaтoм Збрoйних Сил Укрaїни Кирилoм Бикoвським.

Народився 17 травня 1992, він — мешканець міста Кропивницький. Закінчив ЗОШ № 24, середню освіту здобув у Вищому професійному училищі   № 4. У 2011 році вступив до лав ЗСУ на службу за контрактом. Солдат, навідник підрозділу 109-го ОГШБ 10-ї ОГШБр. У районі проведення ООС — починаючи з 2018 року. 

Загинув він 20 березня в районі населеного пункту Шуми Торецької міськради Донецької області. Життя вoїнa, якoму булo всього 28 рoків, oбірвaлa великoкaлібернa куля вoрoжoгo снaйперa. Воїну оперативно надали першу медичну допомогу, але від зазнаних поранень він помер під час евакуації до медичного закладу. 

Після закінчення училища у 2011 році вступив до лав Збройних сил України на службу за контрактом, адже ще в дитинстві Кирило знав, що армія — це його покликання.

Побратими згадують, що 28-річний Кирило  був щирою, відкритою, цілеспрямованою, людиною та понад усе – любив життя. Був хорошим товаришем і бойовим побратимом, завжди готовим прийти на допомогу іншим.

Воїн до кінця з честю та гідністю виконав свій військовий обов’язок. Пoхoвaли його нa Aлеї пoчесних вoїнських пoхoвaнь Рівнянськoгo клaдoвищa. 

Залишилися мати та сестри.

26 березня захисники окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» втратили чотирьох бойових побратимів.

Серед загиблих – командир групи розмінування з Об’єднаного навчально-тренувального центру Командування Сил підтримки підполковник Сергій Коваль та військовослужбовці окремої гірсько-штурмової бригади: старший сержант Максим Абрамович, солдат Сергій Барнич і старший солдат Сергій Гайченко. 

Щоб виманити українських саперів, окупанти кількома днями раніше дистанційно замінували територію перед позиціями протипіхотними мінами ПОМ-2. Того дня військовослужбовці з інженерно-саперних підрозділів вийшли на звичайне для них завдання – зняти міни чи розмінувати територію, яку напередодні ворог закидав забороненими протипіхотними мінами ПОМ-2. Їх бойовики закидали дистанційно з гранатомета…

Сергій Коваль

Командир загону пошуку та знешкодження саморобних вибухових пристроїв 143-го центру розмінування. Випускник Кам’янець-Подільського військово-інженерного інституту. Все своє професійне життя присвятив Збройним Силам. Службу в армії він почав зі звання командира взводу розмінування і дослужився до командира загону пошуку і знешкодження саморобних вибухових пристроїв.

Мав досвід участі в миротворчих операціях. З початку російсько-української війни – учасник АТО/ООС. Неодноразово був удостоєний відомчих відзнак та нагород. 

Сергій Барнич

Народився в Калуші  Івано-Франківської області. 11 січня йому виповнилось 47 років. Після закінчення середньої школи № 7 вступив у Калуський хіміко-технологічний технікум. Тут у 1993 році здобув спеціальність техніка-електрика. Одруженим не був.

У 2015 році Сергій був призваний за частковою мобілізацією і віддано виконував свій обов’язок перед Батьківщиною до 22 липня 2016 року. Уклав контракт на військову службу у 109-й гірсько-штурмовий батальйон 10-ї гірсько-штурмової бригади на посаду сапера (розмінування). 

У грудні 2020-го року з нагоди 4-ї річниці створення 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади Сергій Барнич був нагороджений медаллю «За гідність та патріотизм».

Максим Абрамович

27 років, мешканець м. Дубровиця Рівненської області. Максим навчався в Дубровицькій ЗОШ № 2, був гарним учнем, активним спортсменом, вихованцем школи «Бойового гопака» та представляв нашу Дубровичину на різних змаганнях. Навчався в Харківському університеті.

Старший сержант з 2017-го по 2020 рік проходив службу у ЗС України за контрактом та брав участь у бойових діях в АТО. У грудні 2020 року знову став на захист країни, підписавши новий контракт. 

Нагороджений відзнакою Президента України «Учасник АТО» та медаллю «За звитягу та вірність». 

Залишилася мати. 

Сергій Гайченко

Захиснику України було 27 років. Він – уродженець села Михайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Старший солдат, командир БМП підрозділу 10-ї ОГШБр. Військову службу за контрактом розпочав у 2015 році в Окремому президентському полку України. 20 вересня 2019 року був знову призваний на військову службу. 24 серпня 2016 року брав активну участь у підготовці та проведенні параду військ з нагоди 25-ї річниці незалежності України.

До війни Сергій працював у локомотивному депо НД вузол ТЧ-1 Укрзалізниці (Михайлівка, Дніпропетровська область).20 вересня 2019 року був знов призваний на військову службу Синельниківським об’єднаним міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області.

Сергій мав багато друзів, був справжнім патріотом України.

«Пишаємося нашим земляком, який мужньо боронив свободу та незалежність України. Пам’ять про його подвиг вічно житиме в наших серцях.  Раївська громада висловлює щирі співчуття матері Гайченко Олені Іванівні, рідним та близьким з приводу великої втрати», – йдеться в повідомленні земляків воїна. 

Вічна пам’ять українським захисникам!

Фото: «Армія Inform»

Читайте також: У січні 2021 Україна втратила трьох захисників: пам’ятаємо

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені