У Києві в четвертий раз нагородили українських воїнів найвищою суспільною бойовою нагородою, народним знаком пошани – орденом «Сталевий хрест непереможних», який шанує героїв російсько-української війни. 

Ордени «Сталевий хрест непереможних» вручав ініціатор створення нагороди – доброволець, учасник АТО, голова Рівненської районної ради Микола Сальчук. Нагородили 50 українських захисників.

Святкування героїв почали з хвилини мовчання і нагородження бійців, які віддали життя за Україну.

8 українських героїв нагородили посмертно: розвідника Володимира Бражника, стрілка Темура Юлдашева, снайпера Олега Онікієнко, гранатометчика Дмитра Янченка, розвідника Олександра Коляду, стрілка Вадима Жеребило, кулеметника Руслана Бобурова, добровольця Федора Липчака. Їхні нагороди отримали діти та дружини.

Першим отримав нагороду батька 9-річний Ілля Бражник. Його батько, Володимир Бражник, загинув під час виходу колони з Іловайського котла. Через 9 місяців він був пізнаний з експертизи ДНК серед похованих під Дніпропетровськом (нині Дніпро – ред.) Невідомих Героїв і згодом похований у звільненому від російських терористів Красному Лимані. Володимир жив з дружиною і сином в Донецьку, з початку російсько-української війни до середини липня возив на передову в Слов’янськ і Червоний Лиман українським військовослужбовцям гуманітарну допомогу. 14 серпня виїхав з дому і разом з Темуром Юлдашевим, приєднався до групи спецпризначення «Крим» та інших підрозділів ЗСУ, які тримали оборону висоти Савур-Могила. Стрілець 42-го окремого мотопіхотного батальйону «Рух Опору». У ніч на 25 серпня захисники Саур-Могили вийшли з оточення в село Многопілля, де і обірвалося життя Володимира.

Більшість з бійців, які отримали Народну нагороду, обороняли сумнозвісну Саур-Могилу, отримали важкі поранення і контузії, потрапили в полон під час виходу з Іловайського котла. Але після звільнення всі вони знайшли в собі сили служити далі, жити і не здаватися!

Разом з військовослужбовцями були нагороджені і волонтери, які з перших днів війни і до сих пір допомагають армії боротися і перемагати ворога.

Дуже зворушливим і несподіваним був момент, коли оголосили: «Особовий склад хоче нагородити свого генерала. Нагороду генерал-майору вручає бойовий сержант, який втратив на війні обидві ноги, але не втратив сили духу: бере участь в марафоні морської піхоти в США, стрибає з парашутом, підкорює Говерлу – Дмитро Котов . І бійці, які пережили поранення, контузії, полон вручили «Сталевий хрест непереможних» генерал-майору, Герою України Ігорю Гордійчуку (легендарний «Сумрак»). Ігор Гордійчук особисто очолював загони спецназу, виконуючи завдання глибинної розвідки далеко за лінією фронту, командував боями з узяття Саур-Могили. Протягом 12 днів безперервних боїв Ігор Гордійчук утримував позицію, незважаючи на важкі поранення і контузію. Під час прориву з оточення в Іловайському котлі отримав важке поранення, яке вважалося несумісним з життям. Врятувало командира лише диво! Зараз Ігор Гордійчук, незважаючи на важкі каліцтва, успішно командує Київським військовим ліцеєм ім. І. Богуна

«Я вперше в житті нагороджую генерала», – говорить Дмитро Котов.

«Ми виконували свій обов’язок до останнього подиху. Але війна не закінчилася. І від кожного з нас залежить, щоб і кількісно, ​​і якісно здобути перемогу. Чи можемо закінчити війну швидко – капітуляцією. Але це – не наш шлях! Головне – вірити в нашу перемогу!  – трохи розчулено, але твердо заявляє Ігор Гордійчук. – Всі, хто йде після нас – більше і краще підготовлені, мотивовані і забезпечені. Ми дуже вдячні волонтерам. Ні для кого не секрет, що на початку війни наша армія була гола, боса і голодна. Але завдяки підтримці українського народу нам вдалося зупинити ворога і створити боєздатну армію. Прикро і дуже боляче, що ми допустили втрати бійців – тисячі загиблих. У цьому є і моя вина, як офіцера. Ми, офіцери, повинні думати про життя своїх підлеглих. Але повірте: на війні не завжди є така можливість. Я пишаюся тим, що Україна обрала шлях євроінтеграції, подалі від московського «Титаніка», який сам йде на дно і тягне за собою тих, хто знаходиться поруч! Наш девіз: «Держава. Честь. Відвага. Ми молимося за наших полонених і віримо, що скоро зможемо звільнити їх. І тих, хто знаходиться в окупованому Криму і на Донбасі», – додав легендарний «Сумрак».

«А я хочу віддати борг, – виходить наперед полковник командування високомобільних десантних військ Збройних Сил України Петро Потєхін, заступник начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна, начальник навчально-оздоровчого комплексу. – Так-так, борг. Хлопцям, які мене, пораненого, витягли з Саур-Могили, надали мені першу медичну допомогу. Пам’ятайте, 18 серпня бійці 3-го полку спецназу стали провідниками групи на БТР. Колона на Саур-Могилу вирушила 3-ма вантажівками, 2 БТР-ми і 1 БМП. На Савур-могилі знайшли 10 воїнів під командуванням полковника Гордійчука – добровольці з підрозділу «Крим». Групі довелося прикривати підніжжя гори, ховаючись в растрощенном пам’ятнику радянським військовим; воювати довелося з козаками і осетинами. Я сказав: «Хлопці, якщо залишимося живими – з мене «віскарь». І ось тепер, випадково дізнавшись, хто мене витягнув і врятував від смерті, я віддаю Андрієві обіцяне – віскі. І свою книгу. Спасибі, що живий!»

«Цей знак був створений, щоб в Україні пам’ятали людей, на яких лягла вся тяжкість війни, яка триває на сході України. Цей знак відноситься до відмінностей народного пошани і, до речі, наробив чимало шуму у нашого північного сусіда. Функція нагороди в тому, щоб віддати належне нашим героям, вшанувати і подякувати тим, хто захищає нашу землю», – сказав директор СОТ «Орден», автор 10 знаків державних нагород України та «Відкритої нагородної системи» Олександр Сопів. І звернувся до всіх громадян України з проханням пропонувати кандидатури людей, які, на їхню думку, гідні отримати суспільну бойову нагороду.

«Всіх тих людей, яких знаємо особисто, ми постаралися нагородити цієї гідною нагородою. Але ми не можемо знати кожного героя на цій землі, їх знаєте ви, їх знає вся Україна. У нас залишилося дуже мало імен тих людей, з якими воювали присутні тут хлопці, яких вони вважають гідними нагород. Тому, якщо ви знаєте гідних людей – напишіть нам, чому ця людина гідна», – сказав Сопів.

«Для воїна важливо, щоб, повертаючись додому, він бачив вдячні очі тих, кого він захищав. Це для нас найвища нагорода, тому що ми служимо Богові і народові України. Так ми підійшли з побратимами до ідеї нагороди, яку не можна купити, тільки заслужити. Людина, яка отримує цю нагороду, віддав своє життя, честь, силу і, захищаючи свою державу, заслужив право носити цей орден. Серед нагороджених випадкових людей немає, – зазначив Микола Сальчук. – Фактично ми змушені були зробити якусь нагороду, яка могла трохи відрізняти справжніх від несправжніх. Сьогодні ми вшановуємо справжніх, сталевих духом воїнів. Не питання – скільки він зробив тих чи інших вчинків, питання в тому – чи зможе він зробити вчинок або не зможе. Це і відрізняє людину сміливого від боягуза, – підкреслив Сальчук. І додав: «Ми хотіли робити цю нагороду з ворожою підбитим техніки, але це виявилося технологічно складно. Тому робимо зі сталі. Без будь-якої підтримки з боку держави. Зате цю відмінність не можна купити».

Фото: Укінформ 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook