Не менше 14% від ВВП України плюс 40 мільярдів гривень щорічного дефіциту.

Такі цифри назвав у своєму аналізі економіст Олексій Кущ у колонці для «Ділової столиці».

Згідно з підрахунками економіста, зараз на окупованих територіях невизнаних республік мешкає 3,7 млн чоловік, подушний дохід яких приблизно в два рази менше, ніж в середньому по Україні ($4,3 тис. в рік, виходячи з чисельності в 37 млн осіб і ВВП у розмірі $160 млрд). 

«Тобто, для вирівнювання подушного диспаритету доведеться витратити приблизно $8 млрд, або 5% ВВП країни, протягом як мінімум п’яти років, а значить, щорічно віддавати 1% валового продукту на економічну реінтеграцію територій, розуміючи, що паритет не буде досягнутий ніколи, оскільки в Україні частина областей досі живе з подушним ВРП нижче среднього по країні», – зазначив Кущ. 

Існує і фактор разових монетарних витрат, говорить аналітик. Так звані «центральні банки» невизнаних республік не надають інформацію про грошових агрегатах в рублях, але, за розрахунками експертів, вони становлять суми в еквіваленті $2 млрд у «ДНР» і $0,6 млрд в «ЛНР». 

«При реінтеграції територій РФ у будь-якому випадку вилучить цю грошову масу, тобто, Україні доведеться одноразово відшкодувати кошти населення, бізнесу та бюджетних організацій на рахунках у «республіканських центральних банках», а це сумарно до $2,6 млрд, або 65 млрд грн (1,6% ВВП)», – уточнив Кущ.

Крім того, існує проблема відновлення виплат пенсіонерам невизнаних «республік», нагадав економіст. До вже накопичених боргів у розмірі до 100 млрд грн необхідно додати 16,5 млрд грн щорічного зростання дефіциту ПФУ (вирівнювання рівня пенсій після реінтеграції до середнього рівня пенсійного забезпечення по країні). 

«За п’ять років ці витрати складуть понад 180 млрд грн з урахуванням погашення заборгованості, або до 5% ВВП. Крім того, вирівнювання диспаритету на зарплати в бюджетній сфері та економіці вимагає від бізнесу і держави додаткових витрат у розмірі понад 21 млрд грн у рік (понад 350 тис. штатних працівників), або 100 млрд грн за п’ять років (2,5% ВВП). І це не рахуючи витрат на залучення як мінімум 200-300 тис. співробітників підприємств, які раніше виїхали. Сумарно отримуємо витрати в межах 14% ВВП, або до 3% від щорічного валового продукту», – вважає експерт .

З урахуванням того, що позитивні ефекти як правило перебільшені, а негативні – недооцінені, в перші роки цілком можливий дефіцит в системі ефекти/витрати, говорить Кущ. Якщо взяти лише ефект зростання ВВП від інфраструктурних витрат на відновлення Донбасу і вплив на зростання відкриття додаткового ринку з населенням в 3,7 млн ​​чоловік, то дефіцит коштів складе приблизно 1% ВВП, або 40 млрд грн на рік.

«Чисто теоретично 40 млрд грн можна зібрати, ввівши «донбаський податок» на зарплати українців в розмірі до 2%. Частково можна вилучати ці гроші за допомогою збільшення паливного акцизу або оподаткування валютообмінних операцій і мобільного зв’язку.  Проблематично буде змусити юрособи платити додатковий «реінтеграційний податок» – це знизить і без того слабку інвестиційну привабливість української економіки, та й бізнес у нас навчився оптимізувати показник прибутку», – пояснив аналітик.

 Західних донорських коштів не вистачить навіть на інфраструктурне відновлення – констатував Кущ.  Частково регіон міг би реанімувати приватний бізнес, але для цього необхідно створити точку росту на базі пакету фіскальних пільг в регіоні.  Але і це лише поліпшить статистику ВВП, а не показники бюджетного перерозподілу за допомогою податків. Тобто, економіка в цілому отримає додатковий сегмент валового продукту, але він не буде оподатковуватися, причому досить тривалий період.  Тому економічні ефекти будуть носити стратегічний характер, а навантаження на держбюджет буде реальне, підсумував економіст.

Читайте також: Українці і влада: кінець «медового періоду»