Вчора Україна попрощалася з командиром 128 гірничо-штурмової бригади, полковником Євгеном Коростельовим. У вівторок, 12 листопада, він підірвався під час огляду позицій в районі Новотроїцького, отримавши важкі поранення ніг. 19.11 – помер у військовому госпіталі в Харкові, так і не прийшовши до тями. Разом із ним поранення отримав командир взводу. Смерть Євгена Коростельова потрясла всю країну і стала великим ударом для всіх, хто його знав. Йому було всього 41. 

Ми познайомилися близько двох тижнів тому на позиціях в районі Старогнатівки. Він був призначений командиром зовсім недавно і якраз об’їжджав позиції – особисто познайомитися з бійцями і командирами на місцях, подивитися на власні очі стан справ. «Комбриг їде», – повідомив один із бійців, якраз коли моя знімальна група приїхала на позиції. І ось виникло відчуття, як колись в дитинстві: коли однокласник кричить, що директор іде по коридору. Начебто нічого не зробив, а все одно неспокійно і сидиш, як миша в класі, боячись рипнути стільцем.

Він зайшов у бліндаж якось непомітно, без помпи. «Командир 128 гірничо-штурмової бригади Євген Коростельов» і простягнув руку. Високий, гарний, підтягнутий, харизматичний, неймовірно енергійний. Усміхнений. Він привітався з кожним за руку, запитав, як нам працюється. Ми, звичайно, сказали, що відмінно: 128 бригада завжди відрізнялася гостинністю. «Ми такі. 128 – найкраща», – засміявся полковник. Різонуло вухо ось це «ми»: колись у мене вже було інтерв’ю з новопризначеним комбригом, і він постійно говорив про свою бригаді «вони», «вони», «вони». А у Коростельова відразу було «ми». Уже після його смерті один із офіцерів розповів: під час знайомства Коростельов сказав офіцерам: «20 років у мене була інша сім’я – моя 25 бригада. Тепер ви – моя сім’я».

До призначення комбригом Євген Коростельов був начальником артилерії 25 бригади. Він закінчив Сумське ракетно-артилерійське училище. На передовій був із початку війни. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Його колишні підлеглі згадують: Коростельов був строгий в плані роботи, але дуже справедливий. Йому довіряли бійці. Вдома на нього чекала родина – дружина і двоє дітей: син і дочка.

У Євгена Коростельова не було часу «на розкачку». Йому відразу ж довелося прийняти на себе не тільки командування новим для нього підрозділом, а й шквал уваги політиків і преси, осуд, несхвалення і увагу всього світу. Адже в зоні його відповідальності опинилася одна з ділянок, де відбувалося розведення сил – Богданівка-Петрівське. Він витримав це випробування з честю. Але ось українське суспільство (вкотре) випробування його смертю витримати не змогло. Як тільки стали просочуватися перші новини про його поранення, як відразу ж з’явилися натовпи «обізнаних». Які «не бачив, але знаю, мені ось той говорив». Ще до того, як офіцери бригади повідомили його дружині про поранення, були люди, яким не терпілося першим розтрубити на весь світ про те, що трапилося і зібрати лаври «самого знаючого». Як гриби після дощу, почали з’являтися самі дикі й безглузді версії про обставини поранення – про обстріл, про підрив на мінному полі біля Богданівки. Багато «волонтерів», «блогерів», «журналістів» не упустили шансу хайпонути на його смерті, назбирати лайків і нових передплатників, пишучи небилиці або переказуючи чужі фантазії в Facebook. Знайшлися навіть ті, у кого не здригнулася рука опублікувати жахливе фото його розірваних осколками ніг. Я дуже сподіваюся, що це фото не побачили і не побачать ні його дружина, ні діти. Люди, навіщо? Навіщо ці танці на чужій крові? Невже лайки і репости цього варті?

Не сказав нічого про смерть Коростельова тільки той, від кого це чекали всі – людина, яку обрали Президентом України. Точніше, сказав усе своїм мовчанням. СММщики Зеленського писали пости про фігуру Тимошенко і «солоденьке», поки на Донбасі, в Дніпрі, на Закарпатті – по всій країні оплакували загибель Захисника. Посмертно Євгену Коростельову вручили орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня. Під час прощання з командиром коробочка з нагородою лежала на кришці його труни …

Поховали Євгенія Коростельова в Сумах. Попрощатися з ним прийшли тисячі людей. І це – красномовніше за всі слова, які ми скажемо зараз, коли його вже немає. Траур оголосили і в місті Мукачево – пункті постійної дислокації 128 бригади.

У нашій пам’яті Євген Коростельов залишиться завжди таким – усміхненим і відкритим, сміливим і справедливим, справжнім командиром і офіцером, для якого честь не була порожнім словом. Коли йдуть такі люди, як він, особливо сильно хочеться вірити в існування раю.

Дякую Вам за захист, командире. Рада, що мала честь потиснути Вашу руку!

«Чорноморка» приносить співчуття родині, друзям і близьким Євгена Коростильова, а також 128 і 25 бригадам. Вічна слава Герою.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook