На вічну пам’ять Андрія Гергерта: яким був легендарний «Червень»

«Червень» був кремезним і гарним. Був яскравим та харизматичним. Був грамотним та ерудованим. Був справедливим і відкритим. Багато бачив та багато розумів. Був хорошим бойовим командиром, що у наші часи значить дуже багато. Він був легендою. І сьогодні ми із ним попрощались.

Андрій Гергерт народився 22 травня 1978 року на Львівщині. Батьки мріяли, аби він став учителем. Натомість він переконав приймальну комісію у технікумі, що дуже хоче стати ветеринаром. І таки став, здобувши собі славу неабиякого спеціаліста. Але з початком російсько-української війни ветеринарна кар’єра закінчилась.

У грудні 2013 року пішов на Майдан, де і познайомився з Дмитром Ярошем. На фронт потрапив у березні 2014 року. Попав у 5-й батальйон. Починав звичайним бійцем у Пісках і Донецькому аеропорту. Потім – був заступником командира 2-го запасного батальйону. Потім – заступником командира Української добровольчої армії та командиром 8-го окремого батальйону «Аратта» УДА.

Важливо: Побитий у Запоріжжі боєць полку «Азов» помер у лікарні

Пройшов настільки насичений бойовий шлях, що лицарем двох орденів Богдана Хмельницького став більш ніж заслужено.

Але все це – якось занадто шаблонно і взагалі не передає масштабу особистості. Тому далі – просто кілька цитат «Червня». Цитат сильної людини, яка лишила по собі надто яскравий слід, аби обмежитись у розповіді про неї лише сухими біографічними фактами.

«Так воно природно склалось, що прийшов час нашого покоління захищати цю землю. Ми завжди її захищали. Колись наші предки. Сьогодні – наше покоління, від 18 до 70 років. Це покоління повинно відчути, що настав його час захищати. Наскільки багато людей це відчує, наскільки швидко, настільки більшу територію ми зможемо захистити. Інакше нас розвалять, розсварять, розірвуть всередині – і ми втратимо всю країну. Ми готові до цього, розуміємо процеси, як все відбувається. Проблема в нас не з фронтом. Тут все зрозуміло. Проблема всередині, в країні. Якщо говорити далі – в головах людських».

«Я про цю війну знаю дуже багато. Напряму. В Росії ніколи не рахувалися з людським життям. Мовляв, ще народять. Тим вони завжди давили і додавлювали. Муслім каже, що вони їх стільки вибили… “Били їх, били, а вони не закінчувались”. В першу війну чеченці звичайних солдат взагалі відпускали. 19-20 років. Плачуть, та й їх відпускають. А потім знову у танку ловлять, тоді вже тільки ліквідують. А те, що вони не поважають, не цінять, не планують, а беруть кількістю – це так. Мабуть, існує в Росії якась критична маса, яку він (Путін – ред.) зможе поховати. Коли це буде 20 тисяч чоловік, приховати таке вже буде непросто».

Згадайте: Загиблі у червні бійці ООС: Вічна пам’ять українським захисникам

«Якщо ти ховав своїх бійців, коли ти відчуваєш запах крові, він має нас переслідувати наступні п’ять років кожного дня… Це не відпускає, ми цим живем. І тепер цей запах крові потрібно максимально реалізувати політично і взяти відповідальність за країну. Вона належить нам. Спочатку всі сподівалися, що хлопці все вирішать на Майдані, потім – на війні. Найпатріотичніші українці це і робили, гинули і гинуть за країну, а люди тут голосують за те, що їм каже телевізор. А подумати, хто вас захистить, коли всі такі загинуть, хто поведе в завтрашній день, хто стане на ваш захист? Ваші недолугі депутати на округах з жирними мордами, які понаїдали їх в бізнесі? Вони не мають навіть відчуття, що це їх земля. Лікуються за кордоном, дітей навчають за кордоном, відпочивають за кордоном. Та відчуйте, українці, нарешті, що це наша земля. Нам тут жити, не їм».