Їхні стосунки почались із кави. Катерина та Микита ходили до однієї кав’ярні У Чернігові. Він її помітив. Вона йому дуже сподобалась. Він запросив її на побачення. У театр, яким ніколи не цікавився. Але пішов, щоби спробувати подивитись на світ її очима та зрозуміти, що їй подобається.

Відтоді Микита робив все, аби Катерині було максимально комфортно. Вона каже, що разом із ним завжди почувалась захищеною і могла ні про що не думати. Вони будували затишний побут, завели собаку і дуже тішились власному великому щастю. Яке зруйнувала Росія.

На початку повномасштабного вторгнення російські військові викрали Микиту Бузінова. Тепер Катерина Огієвська докладає максимум зусиль, аби знайти нареченого.

Історія викрадення

Микита Бузінов – абсолютна цивільна людина. Працював водієм у ресторанному бізнесі. 24 лютого, коли почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Чернігів опинився під щільними обстрілами окупантів. Микита із нареченою зрозуміли, що потрібно виїжджати з міста. Родичі хлопця жили під Черніговом, у селищі Михайло-Коцюбинське. Тож Микита з дівчиною, мамою та братом Володимиром приїхали туди. На початку вторгнення здавалось, що за межами великих міст людям буде безпечніше.

Буквально на наступний день Михайло-Коцюбинське було окуповане.

4 березня росіяни зайшли на подвір’я їхнього будинку. Почали перевіряти документи та вміст телефонів. Під час обшуку цікавились, чому люди виїхали з Чернігова та чи стежать вони за ситуацією в країні.

«Якщо вони знаходили в телефоні незрозуміле їм фото, починали питати, навіщо зроблена ця фотографія, якщо ми сказали, що не цікавимось ситуацією у Чернігові. Вони дуже прискіпливо все перевіряли», – розповідає Катерина.

Під час цієї перевірки почався обстріл, тож всі побігли у погріб. Після закінчення обстрілу російські військові забрали на допит Микиту, його маму та брата. Росіяни пояснили, що підозрюють їх у співпраці із українськими захисниками, бо у телефоні Микити знайшли скріншот незрозумілої окупантам карти. За пів години, з льоху, де родина ховалася від обстрілів, забрали й Катерину.

Керував процесом чоловік, якого представили «начальником безпеки колони». Вже після деокупації Катерина з’ясувала, що це був співробітник ФСБ, який контролює ситуацію у підрозділі та стежить за стосунками між солдатами.

Коли дівчину привели до двору будинку, де росіяни облаштували собі імпровізований штаб, вона побачила, що її Микита стоїть на колінах обличчям до дерева і одягає футболку. Дівчину поставили навколішки поруч із ним на коліна і почали допитувати про знайомих нареченого. Допит супроводжувався погрозами та імітаціями розстрілу.

«Начальник безпеки» сказав дівчині, що її наречений скоїв злочин, зберігши ту карту, яку він, за версією окупантів, переслав українським військовослужбовцям. Микиті почали погрожувати розстрілом на місці. Дівчину підвели на ноги, відвели в сторону. Микиті сказали, що її спеціально відвели, щоб вона не заляпалася кров’ю, коли зараз йому вистрілять у голову.

Зрештою, усіх крім Микити, відпустили додому. Росіяни сказали, що хлопець є зрадником держави і йому світить 15 років ув’язнення. На уточнення, про яку державу, власне, ідеться, відповіли, що Микиту росіяни судитимуть в Україні, мовляв, вони прийшли на свою територію.

Того ж дня у окупаційних військ відбулась ротація. Разом із солдатами зник й Микита.

Історія пошуку

Від початку березня Катерина докладає чимало титанічних зусиль, аби розшукати нареченого.

Від російських військових, які змінили підрозділ викрадачів, дізнались, що хлопця росіяни забрали разом із собою. Більше жодних подробиць. Хто це був, куди забрали, де шукати – нічого невідомо.

Після звільнення Чернігівщини фактаж також доводилось збирати по краплинах. Дівчина дала свідчення у прокуратурі, за фактом викрадення Микити порушили кримінальну справу.

Однак точної інформації щодо його долі отримати досі не вдалось. У селі, де відбулось викрадення, люди переважно відмовчуються або кажуть, що нічого не бачили. Серед загиблих хлопця немає. Найімовірніше, його забрали на територію росії.

Росія інформацію щодо долі викрадених цивільних українців надає дуже дозовано і безсистемно. Катерина постійно нагадує про справу Микити правозахисним організаціям, які працюють в Україні. В тому числі – міжнародним. Червоний хрест та Моніторингова Місія ООН з прав людини регулярно відповідають їй, що тримають його справу на контролі. Однак значного прогресу досягти поки не вдалось. Микиту подають у списках на підтвердження, але росія у відповідь просто відмовчується.

Ускладнює пошук і те, що неможливо точно ідентифікувати підрозділ, який забрав хлопця. «Що то були за російські військові встановити неможливо. Вони познімали всі шеврони. Тільки залишили російський прапор і ще радянську символіку – молот, серп і георгіївська стрічка. Ні імен, ні шевронів, ні позивних, ні чогось, щоби позначало підрозділ. Навіть номери з машин познімали, щоби неможливо було визначити регіон, звідки вони. Хто це був, чи лишився хтось із них ще живим – невідомо», – розповідає Катерина.

Вона намагалась дзвонити на «гарячі лінії» російської армії, аби отримати якусь інформацію, але там їй дали зрозуміти, що не сприятимуть її пошукам.

«Якщо з обміном військовополонених є напрацьована схема, то у питанні цивільних все залежить виключно від того, кому як повезе. В усі інстанції, в які ми могли подати документи – подали. Намагались шукати скрізь, де можна. Писали у російські тюрми. Дзвонили на гарячі лінії. Лишається тільки говорити з тими, хто повертається з полону», – говорить дівчина.

І вона говорить з усіма звільненими з полону, до кого може дотягтись. Однак ці розмови дають більше інформації про умови, в яких утримують викрадених цивільних українців, ніж про долю конкретної людини. Система утримання окупантами вибудована так, що викрадені українці знають лише тих, з ким безпосередньо перебувають в одній камері. Масштабнішого спілкування між ними росіяни не допускають.

Катерина додає, що жодної системи обміну цивільних не існує. Це у спілкуванні із викраденими українцями визнавали самі наглядачі російських тюрем. З того, що їй переказували звільнені українці, зрозуміло: кого переведуть в інше місце ув’язнення, а кого повернуть до України тюремники вирішують рендомно.

Каже, одного з викрадених цивільних, зникнення якого отримало великий медійний розголос, росіяни просто привезли до прикордонного українського села. Буквально, підкинули, як кошеня голові громади.

«Уже певною мірою прийшло прийняття цієї ситуації. Далі потрібен час, щоби стало відомо де він, і коли він повернеться. Так,  є відсоток, що він загинув. Але дуже маленький. Всі впевнені, що він у Росії. Морально це дуже важко. Я розумію, що Микита взяв на себе весь цей удар, просто щоби зберегти життя нам всім», – каже Катерина.

Загальна статистика

Восени голова Мінреінтеграції Ірина Верещук розповідала, що росія досі утримує в полоні 2,5 тисячі українців, серед них багато цивільних. Точну кількість викрадених цивільних встановити неможливо – країна агресор відмовляється надавати інформацію про викрадених.

«Починаючи з лютого цього року на підставі звернень до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ми зафіксували близько 9 тисяч випадків зникнення цивільних осіб. Із них знайдено 2 241 особу. Визволено, вже можемо сказати, 44 особи, загинули 97 осіб. І лише 170 осіб були верифіковані Міжнародним Комітетом Червоного Хреста», – додав представник Уповноваженого з дотримання прав людини в системі органів сектору безпеки й оборони Олександр Кононенко.

За його словами, утисків найбільше зазнають люди з активною українською позицією. Також представник Уповноваженого зазначив, що Російська Федерація, порушуючи Женевські конвенції, прирівнює українських цивільних громадян до військовополонених. Серед цих людей є колишні учасники АТО, ООС, колишні правоохоронці й волонтери.

В Чернігівській обласній військовій адміністрації зафіксували інформацію про 198 зниклих жителів області під час війни.

За даними Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні, цивільних російські військові забирали під час виходу з Чернігівщини. Деяких людей вивозили до росії через Білорусь. Далі деякі з викрадених опинялись в установах досудового слідства.

Правозахисники також припускають, що російські військові цілеспрямовано беруть у полон цивільних для подальшого обміну на військовослужбовців. Як саме відбуваються такі обміни – невідомо, ця інформація є закритою.

Читайте також: Коли говоримо про депортованих – то це мільйони, – правозахисниця