Ветерани російсько-української війни, представники силових відомств, Муніципальна Варта Києва, небайдужі кияни зібралися в сквері на проспекті Правди, щоб висадити Алею пам’яті.

Був присутній також заступник міністра у справах ветеранів і тимчасово окупованих територій «кіборг» Олександр Терещенко – миколаївський журналіст і відеооператор, який влітку 2014 року добровольцем пішов на війну. У складі 79-ї окремої аеромобільної бригади він захищав Донецький аеропорт. Там від розриву гранати Олександр Терещенко отримав важкі поранення, але при цьому зміг врятувати чотирьох побратимів. Сьогодні у його функції входить робота по збереженню пам’яті загиблих, підтримки їхніх сімей, співпраця з ветеранськими громадськими організаціями.

«Наш обов’язок вшановувати пам’ять наших захисників і захисниць. Ці жінки зробили свій сміливий вибір, вони пішли захищати свою землю і свій народ і загинули за Україну. Вічна їм пам’ять і повага», – сказав Олександр Терещенко.

Ініціатор акції – громадська організація «Жіночий Ветеранський Рух».

– Взагалі ідея висадити в різних містах Алеї в пам’яті про загиблих бойових подруг, народилася, здається, у Андріани Сусак, позивний «Малюк», колишнього штурмовика батальйону «Айдар» і героїні фільму «Невидимий батальйон», – розповідає одна із лідерів організації Катерина Приймак. – А ми її підтримали.

У квітні ми висадили першу Алею в парку ім. Пушкіна в Краматорську – 13 декоративних яблунь в пам’ять про жінок, які віддали найдорожче – своє життя за свободу України. Там нас підтримали і міська влада, і комунальники, і працівники парку. У Києві нам надала підтримку депутат Київради Наталія Маслова. Координувала всі ці дії Юлія Кирилова, волонтер і медик батальйону «Київська Русь». Вона в 24 роки стала вдовою (її чоловік, Кирилов Данило, загинув у 2014 році в с. Степанівка Донецької обл., посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. – авт.).

Ця Алея висаджена в пам’ять про всіх наших сестер, які не щадили життя в боротьбі з ворогом. В пам’ять про Яну Червону («Відьма»), Настю Вітовську, Сабіне Галицьку («Сонечко»), Ірину Шевченко, Олесю Бакланову («Мала»), Наталю Хоружу, Аллу Вовк («Фортуна»), Анастасію Горбачову («Лисиця»), Катерину Носкову («Кет»), Ярославу Никоненко – солдата 101 ОБрО ГШ ЗСУ, яка загинула від кулі ворожого снайпера як раз напередодні, залишивши маленьку доньку сиротою… Ми також висадили дерева в пам’ять про Аміну Акуєву і про Катерину Гандзюк. Вони теж віддали життя за свободу і незалежність України. Нехай не на фронті, але загинули від рук ворога, захищаючи Україну. На жаль, ми не маємо інформації про загиблих дівчат, які служили в добробатах, так само, як і про волонтерів, які загинули на цій війні. Деякі більш-менш достовірні джерела кажуть, що їх близько 20. Намагаємося знайти і перевірити цю інформацію.

– Наш обов’язок – шанувати пам’ять захисників і захисниць України. Ці жінки зробили свій сміливий вибір, вони пішли захищати свою землю і свій народ і загинули за Україну. Вічна їм пам’ять і честь! – сказав Олександр Терещенко. – Нехай ці дерева не зламає вітер, не знищить град, не спалить палюче сонце. Пам’ятаємо, молимося, схиляємо голови… Ці алеї – важлива складова нової патріотичної історії України.

Слово про деяких із загиблих за незалежність України:

Сабіна Галицька («Сонечко»)

Пішла на фронт санінструктором. 20 лютого 2018 го року Галицька в БТРі з трьома молодими бійцями виїхала в район звільненої Катеринівки надавати допомогу місцевим жителям. В борт машини потрапила протитанкова керована ракета. Загинула 23-річна дівчина-медик з Житомирщини.

Олеся Бакланова ( «Мала»)

Олеся була родом з Луганщини. На фронт пішла добровольцем. Вона з нетерпінням чекала свого 18-річчя, щоб підписати контракт зі Збройними Силами України. Дівчина рвалася на передову, воювала в районі Мар’їнки і Авдіївки, була стрільцем 92 ОМБр. 10 жовтня 2018 року Олеся загинула біля шахти «Бутівка». На бойовій позиції, яка була в сотні метрів від позицій противника, вона отримала смертельне поранення.

Наталія Хоружа пішла в армію добровольцем і сама зголосилася бути санінструктором в 54 механізованій бригаді. 2 лютого 2017 року Наталя виїхала на передову за пораненими. Двох перев’язала і відправила в госпіталь. А третього, легкопораненого, відвела в опорний пункт, щоб дочекатися санітарний транспорт. Тільки сіли в машину – в борт вдарила протитанкова керована ракета. Наталя загинула на місці.

Алла Вовк ( «Фортуна») – доброволець-санінструктор 44-ї окремої артилерійської бригади. Вона була медиком за освітою і за покликанням. Загинула 18 листопада 2015 року на фронтовій дорозі в ДТП. Посмертно нагороджена орденом «За мужність» III ступеня.

Анастасія Горбачова ( «Лисиця») – розвідниця Добровольчого українського корпусу, пережила дві контузії. На фронті дівчина зустріла свою любов, на перших місяцях вагітності ще ходила в розвідку. 6 серпня 2015 го року в Маріуполі Анастасія загинула від пострілу в серце. У той же день на сайтах бойовиків з’явилося повідомлення, що їм вдалося «ліквідувати небезпечного злочинця».

26-річна Катерина Носкова ( «Кет») залишила на Кіровоградщині чоловіка і 4-річного сина і пішла, як вона сказала сама, «захищати свою дитину». 16 серпня 2015 року під окупованою Горлівкою Катя під мінометним вогнем вивезла двох поранених бійців, а коли поверталася по третього – загинула сама.

Анастасія Вітовська,  боєць взводу матеріального забезпечення 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар», загинула 27 вересня 2019 р. Їй було всього 21 рік, вдома залишився маленький син.

Яна Червона ( «Відьма») – волонтер, доброволець, кулеметниця 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна» 54-ї окремої механізованої бригади. Загинула 2 квітня 2019 року в Новозванівка Попаснянського району Луганської області, не доживши до свого 40-річного ювілею всього два тижні. Бліндаж, де була  Яна і її побратим Олександр Малютін ( позивний «Діда»), був обстріляний з гаубиці 152 калібру. Обидва бійці загинули на місці. У Харкові у Яни залишилися мама, брат, чоловік і двоє дітей – десятирічний Віталік і восьмирічна Віка.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook