П’ятий рік Мар’їнку, яка всього в двох кілометрах від Донецька, розриває практично навпіл лінія фронту. Вона проходить у деяких місцях навіть серед городів місцевого населення. Це містечко відоме не лише як батьківщина бойовика з позивним «Казбек» (в гарячі червневі дні 2014 року, коли російсько-окупаційні сили штурмували Мар’їнку, він стріляв по власному будинку). Але і тим, що протягом останніх чотирьох років місто називають негласним полігоном для роботи ворожих снайперів. Цей факт констатує командир 7-ї бригади, яка обороняє Мар’їнку. Тут відпрацьовують майстерність і професіонали, яких підвозять російські командири, і новачки бандформувань так званого «ДНР». Недавні смерті двох солдатів «Королівської бригади імені Данила Галицького», яка зараз обороняє містечко, тому свідчення. Одного армійця застрелив снайпер, коли той зміцнював окоп. Другого – коли солдат з носилками спробував евакуювати з місця обстрілу свого побратима. За них не встигли помститися товариші по службі. У Мінську оголосили хлібне перемир’я. Воно почало діяти в ці дні вже традиційно.

Щоб дізнатися, яка «тиша» на лінії фронту цього разу і про що говорять солдати на передовій після парламентських виборів, кореспондентка «Чорноморки» вирушила на передові позиції Мар’їнської лінії фронту.

Свинцеві хмари збираються над Мар’їнкою, натякаючи, що ось-ось поллє дощ. Така різка зміна погоди (з ранку ще палило сонце донбасівське) все більше хилить до сну. Сприяє цьому і тиша. Вона вже третій ранок поспіль нависла над містом. Дратує і лякає одночасно, кажуть солдати. Вільний час за відсутності боїв намагаються проводити з користю. Якщо хто не спить після наряду, читають новини. Дізнаються їх не з екранів ТБ, тому що на 6-му році війни на передовій досі ловлять тільки російські канали пропаганди. Щоб дізнатися останні дані ЦВК у них є лише телефони з інтернетом. Результати парламентських перегонів армійців, м’яко кажучи, вражають.

«Я думав, переможуть проєвропейські сили. Адже 5 років ми йшли саме в ЄС. За це боровся Майдан. За це тут стоїмо і ми», – кажуть В’ячеслав, який з бригадою пройшов не один бій.

«Дуже не хочеться, щоб країна знову розвернулася на шлях до зближення з Росією і Путіним. Як же тоді всі ті 13,5 тисяч загиблих і півтора мільйона внутрішніх переселенців. Як про них забути?» – підтримує побратима солдат по імені Тарас, який на фронті вже третій рік.

Наші політичні розмови і всепоглинаючу тишу раптом перериває стрілкотня. Так тут називають автоматну чергу.

«От тобі і привіт від «російського світу». То нерви не витримали у них, то нас бояться, що ми, користуючись перемир’ям, до них «у гості» підемо», – сміється солдатів з позивним «Дядя Вова».

Солдат з позивним «Дядя Вова»

Він тільки змінився з планового наряду на спостережному посту. Його завдання було контролювати ліс, в якому бойовики розмістили щонайменше 5 вогневих точок. Звідти і «кошмарять» (ведуть тривожний вогонь – авт.) ВСУ, щоб ті не розслаблялися.

Перемир’я для стрілкотни не перешкода. Все ніяк ворог пробачити не може, що армійці ще пару місяців тому, відтіснивши бойовиків на кілометр ближче до окупованого Донецька, зайняли його позиції. Тепер тут закріпились.

Ми намагалися подивитися на окопи противника, як звуки стрілянини змінило гучне дзижчання. Це виявився не рій бджіл, як здалося на перший погляд. Безпілотник бойовиків закружляв якраз над свіжовикопаними окопами. І збити його не можна, адже діє режим припинення вогню.

«Розвідка», – говорить «Дядя Вова». Але все ж просить нас сховатися в укриття. «Адже безпілотники – це не просто« очі бойовиків ». Вони можуть переносити боєприпаси, – розповідає солдат. – Якось скинув в окоп гранату. Прямо поруч зі мною. Тоді відбувся переляком і парою осколків у тілі», –додав «Дядя Вова».

Побут військовослужбовців

Ця позиція ключова для солдат не тільки через те, що їм вдалося відсунути ворога подалі від Мар’їнки, а й тому що тепер військові ще щільніше контролюють КПВВ (контрольно-пропускний пункт в’їзду-виїзду – ред.). Звідси його видно як на долоні. А значить всі обстріли ворога військовослужбовці перетягнули на себе, тим самим убезпечивши і перетин лінії розмежування мирними жителями, і прикордонників, яких часто з настанням ночі обстрілювали бойовики.

Мар’їнський КПВВ – найдавніший в зоні проведення Операції Об’єднаних сил. Саме він з’явився на лінії розмежування першим для перетину мирними жителями кордону з тимчасово окупованою територією України. Кожен день через нього проходить близько двох тисяч людей в обидві сторони, сотні автомобілів і автобусів.

Ним тепер змушена користуватися і Марина, щоб потрапити на роботу. Вона – стоматолог у мар’їнській клініці, і, не дивлячись на військові дії, продовжує працювати. Раніше Марина могла пішки пройти з району Олександрівки, передмістя Донецька. Тепер щоденний проїзд через КПВВ вартує для жінки 300 гривень. Змушена жити у сестри. Благо у  неї в Мар’їнці будинок, якому вдалося вціліти. Таких більш-менш цілих будівель тут меншість. Сліди війни чітко видно на кожному приватному будинку. І чим ближче до червоної лінії, тим сильніше руйнування.

У місті з 10 тисяч мирних, які жили тут до війни, залишилася лише половина. Але ті, хто тут – намагаються жити. Всупереч обстрілу, в Мар’їнці функціонує дві школи, в яких навчається більше п’ятисот дітей. З вікон однієї з них навіть видно передову. Тому всередині будівлі стіни «переполовинені» червоною лінією – скотчем, який наклеїли вчителі на тому рівні, вище якого під час евакуації при обстрілі не повинні піднімати голову ні учні, ні вчителі. У місті також є дитячий садок для сотні малюків, поліклініка, відділення поліції, а також Військово-цивільна адміністрація.

Життя вирує тут лише до заходу сонця. І якби не мішки з піском, які закривають віконні прорізи деяких приватних будинків і руйнування, Мар’їнка цілком собі виглядає звичайним містечком. Але, з першими зірками на небі, місцеві намагаються сховатися в будинках. Під час обстрілів намагаються навіть не включати світло, щоб не стати мішенню для ворожих куль.

Одна куля калібру 12,7 вибила скло в будинку Аліни. «Стріляли з крокодила», – розповідає місцева жителька. Так тут називають найбільший терикон на околиці міста. Він – панівна висота, під контролем ворога. З його вершини, де бойовики влаштували майданчик для стрільби, Мар’їнку видно ніби на долоні. « Стріляли вдень,  – розповідає Аліна. – Причому цілили по місцевим. Тому що кулі прилетіли не тільки в будинок, але і в кабінет»,– додає жінка.

Аліна Коссе керує районним Центром дитячої та юнацької творчості в місті Мар’їнка. У ньому під час війни продовжують навчання понад дві сотні дітей. «На заняттях ми намагаємося максимально відволікти дітей від війни. Адже іноді вночі їм доводиться ночувати в підвалах. А провести дозвілля в місті, де йде війна, більшості ніде, крім як у нас »,– каже Аліна. Цю жінку називають мамою Мар’їнки. Гречанка за походженням, яка виросла в Донецьку, вона не тільки опікується дітьми містечка, вселяючи в їхні серця дух патріотизму і любов до України. Аліна також активно займається волонтерською діяльністю.

Військові, які обороняють Мар’їнка та сусідню Красногорівку, не раз отримували з рук Аліни гуманітарку. Двері її будинку завжди відкриті і для інших волонтерів, які залишаються заночувати по дорозі на позиції, і для журналістів, які в її робочому кабінеті влаштовують справжній ньюзрум. Писали матеріали і передавали їх з війни в українські та міжнародні редакції.

У будинку Аліни навіть під час окупації висів український прапор. Вона виїжджала з міста лише в дні його звільнення, коли від гарячих боїв за Мар’їнку намагалася вберегти хвору матір.

А недавно Аліна повернулася з групою місцевих дітей з Німеччини. Багато закордон побачили вперше, а деякі взагалі вперше в житті виїхали за межі міста. Такі поїздки мама Мар’їнки намагається організувати мінімум два рази на рік. І якщо не за кордон, то в різні куточки України. А кожне свято, яке потроюють співробітники дитячого центру творчості, яким керує Аліна, не обходиться без вишиванок і завжди відкривається Гімном України.

Аліна Коссе впевнена, тільки діти з патріотичним вихованням здатні змінити свій регіон і повернути в нього мир. Тому, коли чує фразу, що хтось втомився від війни, гірко сміється. Заявляючи, що втомлюються від неї частіше ті, хто не має до війни абсолютно ніякого відношення. А в її випадку втомитися неможливо. Вона живе боротьбою за українське майбутнє свого рідного Донецька і всього регіону.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook