ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
0
5
5
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
0
5
5
Особлива думка
Єлизавета Гончарова про майбутній музей російсько-української війни: Ніяких прісних експозицій
  22 August 2019 23:17
|
  230

Єлизавета Гончарова про майбутній музей російсько-української війни: Ніяких прісних експозицій

Музей, присвячений бійцям, які загинули під час АТО, незабаром з’явиться в Бахмуті. Так місцеві активісти та волонтери хочуть увічнити пам’ять воїнів-земляків з Бахмута і Бахмутського району. Зараз вони власними силами ремонтують кімнату під майбутній музей, шукають експонати і збирають інформацію для експозиції. Крім того, тут планують проводити лекції та дискусії. «Чорноморка» розпитала Єлизавету Гончарову – місцеву жительку, журналістку, письменницю і волонтера – про проект майбутнього музею, про справжню кількість загиблих земляків та про те, чому так складно зібрати інформацію про них.

У квітні вся країна дізналася про загибель Яни Червоної. І разом з нею в бліндажі перебував і загинув Олександр Мілютін, позивний «Діда». Це солдат з Бахмута. Ми були на похоронах, спілкувалися з його родиною. І після цього випадку вирішили з`ясувати, скільки ж всього загиблих воїнів з Бахмута. Чи знає хтось цю цифру? Чи знають про них? Дбає хтось про їх сім’ї? І з’ясувалося, що цієї інформації немає ні у кого.

Військкомат знає тих, кого вони офіційно ховали. Про тих, хто воював в добровольчих підрозділах – знають виключно свої. Про деяких – взагалі практично ніхто не знає, тому що їхні родичі намагаються про це не говорити. І так виникла ідея створення волонтерського музею. Щоб він був не просто музеєм, а інтерактивним, в якому можна подивитися відео про цих людей, почитати книги, де про них є згадки. Тому що складається така тенденція в інших регіонах України – багато хто думає, що жителі Донбасу не воювали, або воювали не на боці України. А з іншого боку жителі самого Донбасу не вважають цих загиблих своїми героями, про них часто не прийнято говорити. І сім’ї загиблих виявляються в якійсь такій ізоляції, вони не відчувають підтримки суспільства, і намагаються не поширюватися про це взагалі. Мені здається, це в першу чергу – через нестачу інформування. Ось і вирішили волонтерськими силами почати збирати інформацію про загиблих воїнів Бахмута і Бахмутського району.

Ми були дуже сильно здивовані, коли дізналися, що замість 4 або 5 імен, які нам називали громадські організації і виконком, знайшли 16. Причому, це як добровольці, які пішли воювати ще в 14 році, так і ті, хто пішли на контракт в останні роки.

Хочемо подати проект на обласне фінансування – створення документального фільму про загиблих і живих воїнів АТО з Бахмута для місцевого телебачення, соціальних мереж. І щоб тут, в місті, показувати його. Ми вже знайшли команду, готову працювати над зйомками, а я вже написала проект.

музей1

Приміщення у нас ще не готове. З ним у нас довга історія. Ще в 2014 році, коли в місті було незрозуміло, що буде завтра, виконком запропонував нам зайняти підвал колишньої кімнати школяра. Але він, давно занедбаний, був порожній і був в жахливому стані. Там було 4 кімнати, і ми його зайняли – нам потрібно було складати гуманітарку. Тоді активно займалися допомогою фронту і переселенцям. Нам зробили стелажі, і там ми розкладали всю допомогу, яка з’їжджалася до нас з усієї країни. В одній з кімнат плели маскувальні сітки. А коли небезпека минула, виконком раптом заявив, що ми незаконно займаємо ці приміщення. І подав на нас до суду. Суд ми, звичайно, програли, документів у нас ніяких не було. Навіть 1600 гривень судового збору заплатили. Але потім проблема все ж таки вирішилася – як громадська організація ми почали знімати приміщення за законом за гривню в рік. І рік ми вже користуємося цим приміщенням.

В одній з кімнат цього підвалу знаходиться храм Української Православної церкви. У другій – продовжують плести сітки. А в одній ми вирішили робити музей. Це найбільша кімната. Ми прибрали звідти стелажі, в допомозі армії вже немає такої необхідності, яка була в 14-15 році. Зараз займаємося її ремонтом. Гроші збираємо просто через соціальні мережі. Допомоги, як було раніше, немає. Своїх у нас вже за всі ці роки теж немає. Своїми силами і за допомогою друзів робимо ремонт.

Тим часом ми – а це волонтери групи «Бахмут Український» – активно збираємо інформацію для музею. Шукаємо усе, що є в соцмережах, на телебаченні, в книгах. Нещодавно знайшли книгу, в якій згадується Сергій Нещеред. Це хлопець, який загинув при виході з Іловайська і похований на Краснопільському кладовищі в Дніпрі (оскільки його батько довго не хотів визнавати його останки, тому як знайшли лише його останки – буквально пару кісток). В цьому році батько Сергія Нещереда помер. У книзі Олександра Мамалуя «Військовий щоденник» є інформація про нього. Ми знайшли. І так, потихеньку, зробили 16 папок про людей, які загинули, я вважаю, за те, що у нас в місті мир і Україна.

Починаючи з Дмитра Чернявського, який є Героєм України (і він з Бахмута, навчався тут), загинув під час проукраїнського мітингу. Це була наша перша жертва. І у нас є кілька хлопців, які пішли в батальйон «Артемівськ» з Горлівки, з Донецька. Вони загинули під нашим містом, і їх поховали у нас, тому що в рідних містах їх ховати вже було не можна. Ми вважаємо їх теж своїми земляками.

Найменше інформації про хлопців, які були в добровольчих батальйонах, тому що від деяких з них відмовилися родичі, і інформацію про загиблих не можемо отримати від них. Ще у нас в Соледарі був депутат місцевої ради, якого в 2014 році за проукраїнські погляди вбили по-звірячому і скинули в шурф. Про нього ми теж збираємо інформацію.

Не хочемо, щоб наша експозиція була пісною – прийшли, раз подивилися і пішли. Нещодавно була річниця – 5 років як збили літак з десантниками над Луганськом. У ньому загинув наш земляк із села Новогригорівка Бахмутського району (зараз воно на окупованій території). І його могила, на жаль, там. У нас є трохи інформації про нього. Ми могли б не просто про нього розповідати, а показувати фільми, наприклад, про цю трагедію. До річниці Іловайська – розповімо про хлопців, які там загинули, показуємо наші експонати.

Наша цільова аудиторія – це в першу чергу молодь. Патріотичне виховання у нас часто робиться для галочки. Дітям прищеплюється не істинне почуття патріотизму, а якісь загальні фрази, при яких вчителі відводять очі і кажуть, що «вони за мир». Але при цьому ніхто не говорить про земляків, які загинули за цей мир. Звичайно, розраховуємо і на жителів Бахмута, і на гостей міста. Хочемо, щоб відвідувачам було не нудно, тому що традиційні музеї вже мало кому цікаві.

У нас зібралося багато важливих експонатів з тих самих гарячих днів. Ми допомагали різним підрозділам, а вони дарували нам все, що завгодно. У нас, наприклад, є стенд цілий, де висять російські обкладинки для паспортів. Є прапори, підписані на важливих позиціях і блокпостах. Багато дуже всього.

В майбутньому ми хочемо зустрітися з родичами, записувати інтерв’ю про загиблих воїнів, щоб показувати їх в музеї. Деякі родичі погодилися передати в музей особисті речі, як, наприклад, сестра Сергія Нещереда. Вона пообіцяла нам передати його форму. Але ми в цьому питанні дуже обережні, не хочемо брати нахрапом – для родичів це повинно бути не боляче. Ми це розуміємо.

Зараз над музеєм працює небагато людей. В основному – Катерина Мірошниченко, Надія Устинова і я. Є хлопчик родом звідси, але живе тепер в Німеччині. Він працює там, досліджує соцмережі, збирає інформацію. Ремонт робимо своїми силами – наші чоловіки працюють.

музей2

Ми вже зібрали близько 6 тисяч грн, всього ж нам потрібно близько 30 тисяч грн на ремонт приміщення. Плюс нам потрібні, наприклад, проектор і меблі. Щоб проводити тут в майбутньому зустрічі і лекції, адже наші волонтери вже три роки проводять лекції з історії та дискусії в місцевій бібліотеці. В майбутньому – будемо проводити їх в музеї.

Фото з Facebook Єлизавети Гончарової

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2019Всі права захищені