ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
3
2
7
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
3
2
7
Особлива думка
Ветеран і письменник: На війні вирішив, що треба виконувати свою мрію. Після повернення сів писати книгу
  30 Вересня 2019 12:06
|
  615

Ветеран і письменник: На війні вирішив, що треба виконувати свою мрію. Після повернення сів писати книгу

Ветеран і письменник: На війні вирішив, що треба виконувати свою мрію. Після повернення сів писати книгу

Ім’я письменника Василя Піддубного добре відоме всім, хто цікавиться ветеранською літературою. Саме йому належить ідея проекту «Слово про війну» – книг-збірників оповідань очевидців подій на Донбасі. Зараз Василь працює над новим проектом і шукає цікавих авторів, яким є, що згадати і розповісти про російсько-українській війні. Але пише Піддубний не лише про бойові дії. Після демобілізації він встиг видати книгу про піратські пригоди «Піастри… Піастри!» під псевдонімом Стівен Робертс. А нещодавно вийшов другий наклад його фантастичної саги про козаків «Холодне серце». Крім того, Василь Піддубний видав «Словник солдатського сленгу», де пояснює непосвяченим, що таке «покемон», «ксюха» і «шишарик». «Чорноморці» він розповів про ветеранську літературу, конкуренцію та український книжковий ринок.

Як прийшло рішення йти воювати?

Як тільки Турчинов оголосив мобілізацію – відразу пішов добровольцем. Але строчку я не служив, тому мені було складно потрапити в батальйон. Раніше я працював на заводі, але буквально за рік до війни вирішив змінити своє життя і почати зі зміни роботи. Було цікаво, багато відряджень. Коли прийшов служити – спочатку потрапив на пункт пропуску Чонгар. Бачив багато машин з Донецька, з тими, хто тікав від війни – переселенцями. Від них дізнавалися, що відбувається на Донбасі. У Криму бойових дій не було, тому ми – 16 осіб – написали рапорти з проханням відправити нас в зону бойових дій. Але вийшло так, що в зону АТО відправили весь наш 10 мотопіхотний батальйон. Ми потрапили в сектор С.

В одному з інтерв’ю ти казав, що служив снайпером. Чому обрав таку, як на мене, найскладнішу спеціальність?

Вибирав не я. Я був кулеметником. Але добре влучав у ціль, коли стріляв поодинокими. Командири побачили це і вже перед виїздом на передову змінили мою посаду. Так я став снайпером.

Писати ти почав, наскільки я знаю, ще до війни. Після демобілізації твої тексти помінялися?

До війни я мріяв писати. Але писав лише коротенькі замітки або оповідання, які практично ніде не друкувалися. А на війні я зрозумів, що відкладати не можна і потрібно виконувати свою мрію. Тому відразу після повернення, в 2016 році, вийшла моя перша книга «Піастри… Піастри!». Вона не про війну – пригодницька.

Знаю, що ти збирав військовий жаргон і фольклор. Записував те, що сам вживав або проводив дослідження?

Поправлю: книга називається «Словник солдатського сленгу». Всього зібрав півтисячі слів з різних підрозділів. Звичайно, багатьма словами звідти користувався я і мій підрозділ. На війні команди і переговори повинні бути короткими, зрозумілими кожному солдату і лаконічними: без свого сленгу просто не обійтися.

Розкажи про проект «Слово про війну». Вийшло, здається, вже три збірки оповідань про події на Донбасі від їх очевидців. Як підбирав авторів і чому вирішив взятися за таку справу?

Все почалося з письменницьких курсів для ветеранів АТО. У 2016 році в Києві проходили курси публіцистики. Відучився на них і я. У нас було завдання написати короткі історії про війну. Результатом стала книга «Голоси війни». Але в неї увійшли кращі твори, багато залишилися неопублікованими, і я запропонував об’єднатися і видати свою збірку самостійно. Тоді з 30 учасників проекту до ідеї приєдналося четверо. Інші знайшлися після посту в Facebook з пропозицією написати свої історії про війну. Бути укладачем, відбирати чужі твори – дуже складно. Це можуть підтвердити всі, хто займався подібним. Автори – адже вони живі люди, всі дуже різні. Було всяке: і образи, і претензії. Але книга все-таки вийшла. Причому не одна, як планувалося, а три. Три протягом року. Презентація першого тому пройшла 8 травня, а рівно через рік була презентація третього тому.

Ти завсідник усіх ветеранско-літературних заходів – форумів, з’їздів, «ветеранських наметів». Як, наприклад, на ті ж «ветеранські книжкові намети» реагують жителі тилових міст?

Намети були поки в трьох містах – Києві, Дніпропетровську, Львові. Це міста патріотичні, тому реакція завжди тільки позитивна. Люди охоче приходять і купити книгу і поспілкуватися. Дуже приємно бачити читачів, які постійно читають книжки про війну, нас знають по іменах і приходять спеціально поспілкуватися і сфотографуватися з авторами. Це мотивує працювати далі. Враження завжди тільки позитивні. Ну й здорово побути в оточенні «своїх», зустріти нових людей-патріотів, побачити тих, з ким до цього спілкувався тільки в Facebook. Ну і знайти нових читачів, звичайно.

А ти книги колег, ветеранів-письменників, читаєш? Чи є у вас конкуренція, заздрість – ну, як це часто буває у творчих людей?

Намагаюся читати всіх колег хоча б уривками. Дуже цікаво, що і як вони пишуть. Заздрості в нашому середовищі, так і особисто у мене, немає. Є планка, яку хочеться досягти. Є тиражі та кількість передплатників у соцмережах, до яких я прагну. Звичайно, хочеться, щоб те, про що пишу, прочитали якомога більше людей.

Щодо конкуренції, то про це не думаю зовсім. Писати я почав недавно, і книги вже розійшлися тисячними тиражами. Думаю, це дуже гарний початок. До того ж я пишу не тільки про війну. І намагаюся пробувати себе в різних стилях і жанрах. Наприклад, той же «Словник солдатського сленгу». У мене є роман про піратів, є двотомник – фантастика про українських козаків, де я намагався вплести наші притчі, легенди, казки. Люблю писати про пригоди.

У всіх моїх книг – різний читач. Але особисто для мене найважливіша моя робота – це збірки «Слово про війну». Тому що це не просто збірка оповідань – це наша історія. І друге – для багатьох початківців авторів, які мріяли про своїх книгах, це була можливість нарешті вперше надрукуватися, бути почутим, просто потримати в руках книгу зі своїм творінням.

Та ти добре знайомий з ним, читачем. Постійно спілкуєшся зі своєю аудиторією, судячи по твоїй сторінці в соцмережі. Хто ж твої читачі? Якийсь фідбек зазвичай отримуєш?

Мої книжки читають абсолютно різні люди. Комусь цікаві фантастика і пригоди, комусь – війна. Хтось замовляє відразу все. Дійсно, я активно спілкуюся зі своїми читачами, тому що в основному вони – мої друзі і передплатники на Facebook; поділяють мої погляди на життя, мої політичні переконання і є патріотами України.

«Слово про війну», звичайно, читають і замовляють більше. І це добре, що тема війни цікава людям. З іншого боку, всім нам іноді хочеться розслабитися, почитати щось розважальне, тому і «Піастри…» і «Холодне серце» замовляють теж активно.

Після війни багато ветерани почали писати. Але і до цього книжковий ринок в Україні був дуже непростим світом, де письменнику-початківцю, навіть дуже талановитому, пробитися вкрай складно. Знаю, що ти вкладав у свої книжки не тільки душу, але і власні гроші…

На ринку у всіх рівні можливості – і у ветеранів, і в інших письменників. З одного боку, звичайно, у ветеранів є одна перевага – їхніми книгами про війну більше цікавляться ЗМІ. Але при цьому завжди робиться акцент, що книга написана «ветераном, а не професійним письменником». Хоча особисто мені незрозуміло, що таке професійний письменник. Той, хто в інституті на літературному відучився?

Звичайно, шанси стати відомими і продаваним в першу чергу у тих письменників, книги яких надруковані у великих відомих виданнях. Видавці займаються і рекламою, розкручуванням книг і письменника. Організовують презентації і пресу. Моє видавництво займається тільки друком. Далі – просуванням, рекламою, продажем я займаюся самостійно. Тобто я і автор, і реалізатор своєї книги на різних літературних фестивалях і форумах. В принципі, я був їхнім першим автором, хто вийшов з видавництвом на новий рівень. Адже я представляю не тільки себе і свої книги, а й видавництво на всіх літературних заходах. І я вдячний моєму видавцеві – Олексію Евенюку за багато що. Перш за все, за кредит довіри, адже він друкує книги раніше, ніж я віддаю йому гроші за тираж. Він підтримує не тільки мене, а й багатьох початківців авторів-ветеранів.

Фото з Facebook Василя Піддубного 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені