Якщо з початку російської агресії на Донбасі і в Криму ви бачили гучні заголовки а-ля «Україна перемогла Росію в ООН», то знайте – якщо не творцем, то обличчям цих перемог був постійний представник України при Організації Об’єднаних Націй Володимир Єльченко.

У грудні стало відомо , що він залишає свою посаду і переходить на не менш важливу і відповідальну – надзвичайного і повноважного посла України в США.

З цього приводу з Єльченко поспілкувався Укрінформом. Взагалі, інтерв’ю з дипломатами – справа невдячна. Вони зважують кожне слово, перед тим як його вимовити, обминають гострі кути і теми, обговорення яких може привести до найменшого скандалу.

Але це не той випадок. Тут він відверто розповів про успіхи та невдачі України, дипломатичні війни, друзів і недругів в ООН, російські провокації і агентурну мережу в Організації і не тільки.

«Чорноморка» призводить головні заяви Єльченка.

ПРО ГРУПУ ДРУЗІВ УКРАЇНИ В ООН 

«Без перебільшення, нам вдалося сформувати потужну групу друзів України, що вкрай важливо для протистояння російській агресії.

(В неї входять – ред.) всі країни Європейського Союзу, перш за все, непостійні члени Ради Безпеки ООН, а також наші головні стратегічні партнери –США і Великобританія, яка після виходу з ЄС, як це не парадоксально звучить, буде займати ще більш сильну позицію щодо українського питання. Адже досі Лондон змушений був рухатися у фарватері політики Євросоюзу, де не все так просто навіть з підтримкою санкцій проти Росії. Кожен раз, коли раз на півроку стоїть питання продовження режиму санкції, всередині ЄС піднімаються дискусії – чи варто зберігати його в такому вигляді. Позиція Великобританії близька до позиції США.

Серед наших друзів також Польща, країни Балтії, Туреччина. Хоча Анкара і будує партнерські відносини з Російською Федерацією, її позиція в питаннях Криму і Донбасу тверда й однозначна. Тут вона повністю на нашому боці.

До цього кола також належать Канада, Австралія та Нова Зеландія.

А також європейські країни, які не є членами ЄС, зокрема Швейцарія, Норвегія, Ісландія. Показово, що другий рік поспіль за резолюцію про мілітаризацію Криму голосує Сінгапур. Це хоч і маленька, але впливова країна. Думаю, за нею потягнуться й інші держави регіону.

Сюди я також відніс би більшість центральноамериканських країн – звичайно, крім Нікарагуа, Куби і Венесуели. Ось тільки що Сальвадор проголосував за нашу резолюцію щодо дотримання прав людини в окупованому Криму, а раніше утримувався. За нас постійно голосують Панама, Коста-Ріка, Беліз, Гондурас. Латинська Америка – величезний резерв по нашій підтримці, не в останню чергу тому, що в цих країнах є потужна українська діаспора, яка певним чином впливає на політику цих країн. Не у всіх з них є наші посольства, але ми намагаємося взаємодіяти з ними в рамках ООН».

ПРО НЕДРУГІВ УКРАЇНИ

«В Європі є тільки одна країна, яка цинічно і хронічно голосує проти всіх українських резолюцій, – Сербія. Хоча вона вважає своєю стратегічною метою членство в ЄС, як і Україна, але займає відверто проросійську позицію. Причому не тільки з українського питання. Це дивує також представників європейських країн. Сербія виглядає як якийсь острів негативу в Європі.

Так, викристалізувалася група держав, які традиційно голосують проти наших резолюцій. Голосування за кримську правозахисну резолюцію показало, що їх 23, як і в минулому році. Ці країни, здається, в Україні вже все знають напам’ять. Це деякі країни СНД, Північна Корея, Зімбабве, Бурунді, Сирія та інші світові «лідери» дотримання прав людини».

ПРО НЕДОЛІКИ УКРАЇНИ НА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІЙ АРЕНІ

«Як мені здається, могла б активніше вестися робота по лінії двосторонніх відносин з тими далекими країнами, де принаймні наші посольства. Перш за все, з країнами Південно-Східної Азії, Африки, арабського світу. У цих країнах Росія нас поки переграє – за рахунок своїх масштабів і фінансових можливостей.

Наприклад, з 22 членів Ліги арабських держав за наші резолюції не голосує жодна країна. Раніше на нашому боці були Катар і Ємен, а тепер і вони утримуються. Це питання вимагає дуже серйозного аналізу – чому так складається?

У нас із цими країнами завжди були добрі стосунки – в сферах освіти (їхні студенти вчаться в Україні), торгівлі, військово-технічного співробітництва. Багато із цих країн – наприклад, Єгипет – серед найбільших імпортерів нашої продукції».

ПРО ПОЗИЦІЇ ГА ООН ПО КРИМУ Й ДОНБАСУ 

«Сьогодні (18 грудня – ред.) Генеральна Асамблея ООН прийняла вже четверту резолюцію щодо дотримання прав людини в Криму. Можна сказати, що ця тема «зацементована» на весь час, поки триватиме російська окупація.

Таку резолюцію непросто було приймати вперше – в 2016 році, трохи легше – вдруге. А зараз ми вже маємо чималий досвід, як їх готувати і просувати. Адже є група країн, на які ми можемо покластися, знаємо, з ким і як працювати.

Другий рік поспіль приймається резолюція про мілітаризацію Криму і частин Чорного та Азовського морів.

Також другий рік поспіль до офіційного порядку денного Генасамблеї був включений окремий пункт про ситуацію на окупованих територіях України.

Я б сказав, що це був рік закріплення попередньо завойованих позицій».

ЧОМУ ДЕЯКІ КРАЇНИ УТРИМУЮТЬСЯ ПРИ ГОЛОУВАННІ ЗА РЕЗОЛЮЦІЇ ПРОТИ РОСІЇ 

«Хтось боїться Росію, хтось від неї залежить. Найбільш податливі голосують проти наших проектів. А ті, хто надають якийсь опір росіянам, – утримуються. Багато з них усно декларують підтримку Україні, але утримуються при голосуванні.

Якщо мова йде про права людини, то є кілька десятків держав, де з цими правами теж не все добре, і вони не сприймають таких рішень.

Деякі вважають, що українські резолюції занадто гострі і критичні. Ось, мовляв, якби не називали в них Росію і прибрали слово «агресія», то ми проголосували б «за». Але який сенс у такій резолюції?».

ПРО ПОЗИЦІЇ ДЕЛЕГАЦІЇ РФ 

«Скажу відверто, коли я вдруге їхав у Нью-Йорк (Єльченко був постійним представником України при ООН в 1997-2001 роках – ред.), то були ілюзії – що вдасться якось привернути особисті контакти. Але марно. Їх позиція не тільки не змінюється, а з часом стає ще більш агресивною.

Це ще й тому, що йде покоління старих дипломатів, які пам’ятають життя в одній країні. Для них на ментальному рівні було складніше вести себе агресивно, вороже по відношенню до України. А молоде покоління цих гальм вже не має. Вони цинічні і нерозбірливі».

ЯК РОСІЯ ЗАГРОЖУВАЛА ЧЛЕНАМ ГА ООН 

«У Третьому комітеті ГА ООН 14 листопада розглядалася резолюція про порушення прав людини в Криму. «Хто натисне на зелену кнопку (тобто проголосує «за»), то проголосує проти територіальної цілісності Російської Федерації», – заявив представник РФ. Це була пряма погроза членам комітету, яку в ООН ніхто не сприймає. Думаю, такою незграбною заявою вони навіть втратили кілька голосів.

Вони все повторюють мантру про те, що питання Криму «закрите»… Де ж воно закрите, якщо щорічно приймаються резолюції по Криму, а в різних виступах і доповідях в системі ООН він піднімається регулярно».

ПРО ПРОВОКАЦІЇ РОСІЇ ПІСЛЯ СМЕРТІ ЧУРКІНА

«Найбільш яскрава – пов’язана зі смертю постійного представника РФ при ООН Віталія Чуркіна – 21 листопад 2017. Саме тоді Україна головувала в Раді Безпеки ООН. За традицією в таких випадках публікується заява для преси або головуючий висловлює співчуття або надає слово іншим членам Радбезу, які хочуть це зробити.

Росія, з огляду на, що головує Україна, пішла на відверту провокацію – зажадала прийняття спеціального документа – заяви голови Радбезу, яка за політичною вагою трохи менше, ніж резолюція. В історії ООН такого не було.

Я, порадившись з іншими представниками, звичайно, на таке не пішов. Відкрив засідання Радбезу, повідомив про цю трагічну звістку, дав слово всім, хто хотів висловити співчуття. Зрештою, всі ми люди.

На наступний день – понеслося… У Росії, зокрема в Держдумі, хто тільки не поливав моє ім’я брудом. Мовляв, постпред України, цинічно порушивши всі мислимі і немислимі закони природи, відмовився вшанувати пам’ять і т.д. Це була неправда».

ПРО АГЕНТУРНУ МЕРЕЖУ РФ В ООН 

«Вона (Росія – ред.) має величезний вплив в ООН як постійного члена Ради Безпеки. Хтось її поважає, а хтось відверто боїться. Більшість з тих 22-23 країн, які голосують в унісон з Росією проти наших резолюцій, на 100 відсотків залежать від неї. Або від поставок зброї, або від списання якихось боргів, або російських вливань, без яких економіка не буде працювати. Це Нікарагуа, Куба, Венесуела в Латинській Америці. Бурунді, Судан – в Африці. М’янма, Камбоджа – в Азії.

Крім того, Росія впливає на роботу ООН приховано – через свої кадри. У секретаріаті Організації Об’єднаних Націй працює дві-три сотні росіян. Думаю, половина з них – це агентура ФСБ, явна або відкрита.

Так склалося ще з радянських часів, коли кожен другий працівник з СРСР був «підписаний», як тоді говорили, або був прямим агентом. Зараз російські кадри працюють на спецслужби Росії або, в більш м’якому варіанті – на постпредство РФ. Я взагалі вважаю, що це агентурна мережа, створена в рамках ООН.

Словом, вплив Росії в ООН – значно більше, ніж України і десятків інших країн. До речі, час від часу ми бачимо інформацію про те, що якогось співробітника ООН з Росії американські спецслужби попросили від’їхати додому. Тобто, іноді їх відловлюють».

НАВІЩО ПРИЙМАТИ РЕЗОЛЮЦІЇ ГА ООН, ЯКЩО РФ ЇХ НЕ ВИКОНУЄ 

«По-перше, резолюції ООН створюють доказову базу для міжнародних судових процесів. Я не кажу, що це прямий результат, але, можливо, ми не мали б позитивних рішень в міжнародних судах, якщо б не було цих резолюцій. У них міститься вже кілька десятків положень, в яких Росія названа агресором і державою-окупантом. Для міжнародних судів це такий же доказ, як і відбиток пальця людини. Раз Генеральна Асамблея ООН так сказала, значить, так і є.

І набагато простіше вибудовувати звинувачення Росії в певних діях. Настане час, коли і фізичні особи, і підприємства зможуть вимагати повернення конфіскованого майна в Криму. Адже документи ООН дають всі правові підстави вважати цю конфіскацію незаконною. Згодом це обов’язково буде.

Крім того, рішення ООН підтримують рівень політичного тиску на Росію. Якщо б цих резолюцій не було, це дійсно давало б підстави вважати, що «питання Криму закрите». Або що його не існує взагалі.

Росія може не виконувати ці документи, але їх виконують інші держави світу».

ЧОМУ В ДОКУМЕНТАХ ПО ДОНБАСУ ГОВОРЯТЬ ПРО «ОБИДВІ СТОРОНИ»

«Саме тому ці сторони в документах і не називаються, щоб кожен трактував їх, як йому хочеться. Ми тут бачимо Росію і Україну. В значній більшості випадків це така ООНівська термінологія, яка допомагає зберегти обличчя всім. На жаль, вона підтримується деякими нашими близькими партнерами. Вони часто формулюють так: відповідальність несе перш за все Російська Федерація, але закликаємо обидві сторони до якихось дій.

Але, крім як від самих росіян, я ніколи не чув, щоб «сторонами» називали Україну і «ДНР/ЛНР».

ПРО МИРОТВОРЧУ МІСІЮ ООН НА ДОНБАСІ 

«Ця тема зараз не менше і не більше реальна, ніж два чи п’ять років тому. Справа в тому, що було багато риторики, але недостатньо дій. Ми так і не внесли на розгляд Ради безпеки проект резолюції, який вже написаний – хоча він не влаштовуватиме Росію.

Це можна пояснити тим, що політики і дипломати добре розуміли, що домогтися такого рішення в наших умовах майже неможливо, а робити те, що влаштує тільки Росію, не має сенсу.

На певному етапі навіть розмови про миротворців припинилися. Це питання піднімалося, поки працював спецпосланець США з питань України Курт Волкер, він ще говорив про це з помічником російського президента Сурковим.

Але до цього питання можна повернутися. За словами міністра закордонних справ Вадима Пристайка, в разі, якщо Мінські угоди зовсім не будуть працювати, ми повернемося до плану Б – постановки питання про миротворчу місію ООН. Думаю, на якомусь етапі нам таки доведеться вносити відповідний проект на розгляд Радбезу і дивитися, яка буде реакція».

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

Фото: inforesist.org