ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
5
9
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
5
9
Особлива думка
Сюр і реальність «Донбаського мовлення»: про ефективність української пропаганди
  11 Грудня 2019 12:06
|
  676

Сюр і реальність «Донбаського мовлення»: про ефективність української пропаганди

Сюр і реальність «Донбаського мовлення»: про ефективність української пропаганди

До вашої уваги – довколалітературний початок і реальність українського мовлення на Донбасі. Як справи йдуть насправді «Чорноморка» запитала у влади і мас-медіа.

СЮРРЕАЛІЗМ

«Говорить Україна! У Києві п’ята година ранку» – пролунали звичні звуки з радіо на кухні. Підполковник луганського СБУ Родіон Кравченко піднявся з ліжка і згадав, що сьогодні приїжджає делегація з Луцька.

По телевізору на кухні ЛОТ показував раннього Скрябіна, він співав про якусь війну, від якої потрібно тікати. «Давно це було», – подумав Кравченко швидше про події, ніж про термін давності пісні.

За його вікном на Київ від’їжджав перший «Інтерсіті», над куполом центральної будівлі майорів український прапор. У машині підполковника заграв ОЕ на місцевому радіо «Пульс» на частоті 103 і 6 ФМ.

Зараз основним заняттям підполковника був контроль департаменту інформаційної безпеки. Всі його підлеглі щорічно проходили перекваліфікацію з кібербезпеки. А потім деякі з них їздили по провайдерах і журналістах з лекціями про інформаційну гігієну. Втім, зараз це були вже формальності.

П’ять з половиною років тому було важко. Тоді допомога могла не прийти і проросійський «референдум», що наступав на п’яти, цілком міг бути реалізований спецслужбами сусідньої країни. Навіть страшно уявити,  у що могла перейти агресивна фаза, якби тоді Океан Ельзи, ТНМК, Бумбокс, Червона рута і новини українською не заграли б з кожної праски.

Родіон тоді стежив особисто за телевізійним сегментом. У той час з Києва прийшов наказ зібрати «загін», який буде контролювати роботу передавачів і глушилок. Імовірність теракту була великою, і вони тоді чергували на всіх теле- і радіовежах області цілодобово. Але всі вірили в перемогу «мовлення» і справа була не в столичних довічних преміях, які відразу виписали людям з інформаційної передової.

Відомство Кравченка тоді все цілком саме повірило в силу українського слова і зображення. Багато, до речі, з того моменту перейшли на рідну мову і зараз зовсім не хочуть від неї відмовлятися. Виросло вже ціле покоління, яке думає на мові. Косі погляди на мову залишилися в минулому, і якісь чутки про утиски російської і її носіїв перейшли в область міських легенд.

Електронні табло в центрі показували анонси фільмів і найближчих концертів в місті. Всі вже сходили на «Одного разу в … Голлівуді», «Джокера» і «Захара Беркута», тепер чекали прем’єри чергових «Зоряний війн». В концерт-холі «Колізей» завтра Onuka. І ще приїде Жадан.

Сьогодні у Кравченка була місія іншого роду. Разом з волинянською делегацією вони відкривали пам’ятник воїнам УПА. Над самим монументом один сучасний луганський художник спорудив величезну 3D-скульптуру, яку можна було побачити в небі за допомогою спеціального додатку з доповненою реальністю для телефону. «Майбутнє тут», – подумав СБУшник.

Це тоді, в 2014 році, пропагандистська атака росіян провалилася, і їх метод гібридної війни перейшов просто в холодну фазу. Вчасно запрацювали передавачі, а тих, хто писав про 40 автобусів з «бендерівцями» на під’їзді до міста, попросили покинути межі країни.

З іншими розмовляли в індивідуальному порядку, і хто тоді не захотів переодягнутися в вишиванку і прочитати українські темники – зараз працює в буфеті Східноукраїнського Національного університету. Цим пощастило більше – у них є халявний вай-фай універу і не потрібно раз на місяць звітувати про те, що ти робив.

Ті, хто відзначився тоді в більш радикальних проявах зараз «на особливому рахунку» – позбавлені всіх письменницьких ліцензій, можливості публікуватися і навіть блогерство у них під питанням.

Добре, що навесні 2014 вийшло задіяти всі можливі потужності. Посилити теле- і радіопередавачі, взяти під контроль провайдерів, забанити ряд ботів і завезти 40 вантажівок української поезії та прози. У Луганську область повернулися українські традиції.

Звичайно, знадобився якийсь час, щоб люди перестали вірити умовним Кисельовим і Соловйовим. Ті так різко тоді зникли з блакитних екранів, що у деяких навіть була ломка, але це більше стосувалося аудиторії старшого віку.

Кравченко пригадував, що вистачило близько півроку, щоб затяті шанувальники «руського міра» перестали вірити в «Новоросію» і наділи на себе 16 травня вишиванки. Гімн України звучав тоді постійно, з ним всі засинали і прокидалися. Також переляканому населенню тоді дозовано ставили сучасну українську естраду і навіть привозили кілька виставок сучасного мистецтва.

Найскладніше було з друкованою та онлайн пресою. Але і тим вистачило шести місяців, щоб зрозуміти свої граматичні помилки в українській і почати писати про те, як добре в неньці. Родіон Кравченко не знав, чи розроблялася методика українського впливу на маси за підручниками Йозефа Геббельса, якого так любила конкуруюча їм фірма ФСБ. Але він точно розумів, що зреагували на інформаційні атаки в його країні вчасно.

Цей елемент гібридної війни у ​​росіян не спрацював. І тепер їм доводиться задовольнятися мережевими набігами на Луганську і Донецьку область. Тільки на них мало хто реагує, і справа не тільки в роботі департаментів СБУ, справа ще в тому, що механізм українського «мовлення» підлікував свідомість тих, хто вірив, що «РФ готова в будь-який момент прийти на допомогу».

Думаєте такої альтернативної реальності не могло б існувати в нашій Україні? Насправді цілком, тільки є декілька нюансів, через які так не сталося і вже не станеться. Для повернення окупованих територій потрібна буде вже зовсім інша соціальна і культурна роботи. А ось як справи йдуть насправді ми запитали у влади і мас-медіа.

РЕАЛЬНІСТЬ 

Юрій Золкін , глава Станично-Луганської районної державної адміністрації

«Станиця Луганська географічно знаходиться в ямі по відношенню до передавачів на підконтрольній території, а це український контент. Більшість жителів Станиці користуються аналоговим телебаченням. Відповідно, вони виходять на контент з Луганська, бо його вишка знаходиться в прямій видимості.

На сьогоднішній день Станиця Луганська приймає сигнал тільки якщо антену переналаштувати з Луганська в сторону Новоайдару. Але змусити бабусь повернути її, то це потрібно пройти кожну окремо взяту і переконати зробити це, але це практично неможливо.

На засіданні урядової комісії ми неодноразово говорили про важливість моменту українського мовлення на прифронтових і прикордонних територіях. Особливо уздовж кордону з РФ. Потрібно віддати належне росіянам – ось цю складову війни вони ніколи не припиняли. Вони збудували цілу систему телекомунікацій, в тому числі вишки, які передають радіосигнал.

Російські канали є по всій лінії фронту, наприклад, в Нижньотеплому. Наш район дуже розтягнутий і більша його частина знаходиться вздовж Дінця. У них є можливість отримати сигнал з Новоайдару, але в той же час з луганської вишки ловиться прийом дуже чітко. У Широкому стоїть наше обладнання, є українські канали, але російські теж туди спокійно добивають.

І наша єдино ефективна пропозиція – це забезпечення хоча б пільгової частини населення приймачами супутникового телебачення. За рахунок держави це цілком можливо. І ми можемо налаштувати на них саме українські канали і виключити російські канали.

Що робиться зараз? Ще в 2015 році з’явилися гучномовці. Один ми знайшли свій, один прислали волонтери, один знайшли за місцем. На той момент було три, зараз працює більше десятка. Але цього не достатньо. Сигнал є в центрі Станиці, на КПВВ і трохи далі на територіях комунального господарства. А щоб пустити сигнал по всьому селищу потрібні лінії зв’язку.

За Станицею і довколишніми населеними пунктам робити передачу важко. Металеві дроти всі згнили. Під час відновлення ліній після обстрілів зв’язківці показували, що шнур, згинаючись, просто ламається.

Для Укртелекому радіо – неприбутковий напрям, і вони не хочуть вкладати в це гроші.

За друк – на сьогоднішній день є великі проблеми з роботою Укрпошти. Вони частково скоротили відділення і урізали до мінімуму свої послуги.

Практично у всіх населених пунктах вони припинили розносити періодику. Якщо людина виписує газету, наприклад, навіть нашу місцеву, то щоб її отримати, їй потрібно самомій прийти на відділення пошти. Тираж локальної преси впав нижче нікуди.

Нам допомагають наші партнери. Щомісяця 2-3 тисячі примірників газет. Ми залучаємо офіцерів групи цивільно-військового співробітництва для розповсюдження преси. Коли приходить новий номер, протягом дня на тому ж КПВВ розходиться близько 1000 примірників. Розбирають, в основному, люди похилого віку.

Процес включення української пропаганди або ж прийняття тимчасово окупованою стороною проукраїнської позиції – це процес не одного дня. За своєю посадою я спілкуюся часто з людьми, які часто перетинають КПВВ.

Якщо говорити про комплексний підхід в плані реалізації можливої ​​інформаційної контратаки, то це повинна бути державна програма. Це стосується жителів прифронтової території. А якщо ми беремо конкретно Станицю Луганську, наприклад, у нас 5 тисяч приватних житлових будівництв. З них приблизно близько 1,5 тисяч – це пільговики. Вони можуть претендувати на супутникове телебачення від держави.

Мінімальний такий комплект коштує в роздріб близько 1,5 тисяч гривень з установкою. Тобто, якщо буде опт, то буде на порядок дешевше. Зі знижкою приблизно 1 тисяча гривень на 1,5 тисячі пільговиків, то це всього лише 1,5 мільйона гривень на селище. В рамках держави – це не фантастичні гроші.

Якщо тут побудувати вежу, щоб вона гарантовано роздавала сигнал, то ми розуміємо, що аналогічна (як в Новоайдарі) буде коштувати, якщо я не помиляюся, понад 280 мільйонів гривень – відчутна різниця. Лінія фронту по Станично-Луганському району 80 кілометрів, і ми її можемо забезпечити постійним ТВ, так як воно швидше, дешевше і ефективніше. Люди гарантовано отримають сигнал і до них можна буде достукатися».

Ірина Козирєва , шеф-редактор НТРК «ІРТА»

«З російською пропагандою на Донбасі намагаються боротися, швидше, словом, а не технічними засобами. На сьогодні покрити якісним українським телесигналом навіть всю підконтрольну української влади Луганської області за весь час війни так і не вдалося. Що у нас є? У Луганській області побудували і запустили аж одну телевежу в Бахмутівці (134 метра), яка навіть весь Станично-Луганський район не покриває сигналом. Другу, в Попасній, «будують» вже кілька років. Наскільки мені відомо, там є проблеми з проектною документацією, але, начебто, в наступному році її готові запускати. Якщо говорити про Донецьку область. Є вишка на Карачуні, її довго анонсували і чекали. Чи справляється вишка в ідеалі з поставленими завданнями? Ні.

Офіційно на вільній території Донбасу телеканали РФ не ведуть мовлення. У «кабелі» їх немає, в цифровому Т2 немає, в аналогу немає. Але, це не заважає людям купувати і встановлювати супутникові тарілки. Якщо ви приїжджаєте в прифронтові райони, наприклад, Луганській області (Станично-Луганський, Новоайдарський, Попаснянський), в населених пунктах на більшості будинків стоять тарілки. Відповідно, люди як дивилися російські канали, так і дивляться. Причому в відмінній якості. Більш того, звичайні антени повернені, як і до війни, на окуповану територію. Сигнал приймають чистий.

Що стосується радіосигналу, то він легко приймається в якості у всіх прифронтових районах. Можна спокійно їхати по Щастю і слухати наприклад, сепаратистське радіо «Перемога» (Луганськ). Якщо заїхав в Станицю-Луганську, слухаєш більш розважальне радіо «Хом’як ФМ» (Луганськ). Якщо їхати в бік Світлодарської дуги, прекрасно працюють радіостанції і «ЛНР», і «ДНР» – на будь-який смак. Також, якщо їхати з Лисичанська в сторону Бахмута, на певних ділянках дороги можна слухати радіо «ЛНР».

У окупантів є різного роду «глушилки». І у нас телевежі в Бахмутівці, Біловодську та Старобільську не покривають весь Станично-Луганський район. Тому люди там дивляться Росію. Український мультиплекс Т2 з Луганська спочатку направили таким чином, щоб працювати в якості.

А сьогодні в захопленому бойовиками «ЛНР» місті цей мультиплекс знаходиться в руках окупантів. Вони просто на наших частотах пускають сигнал російських/окупаційних ТВ і радіо. У них хороша телевежа в Луганську.

Є в області Т2 5 мультиплексів. Туди приходять 32 українські канали безкоштовно і йдуть в одному потоці. Теоретично, якщо буде більше вишок і більше мультиплексів, ми зможемо повністю покрити підконтрольну Україні територію і навіть пристойно добивати на окуповану. Але це повинні бути високі вишки, природно, більше 100 метрів, природно, з розміщенням на горах. Вишки дорогі. Луганська вишка близько 180 метрів. Створити проект і побудувати таку махину дуже дорого.

Розумієте, не захоче людина перенастроювати свої антени спеціально на український сигнал. Тому що він просто не добиває, або є в жахливій якості. Ми зіткнулися з тим, що нам потрібно розробляти нову схему покриття сигналу. Кардинально нову. «Відкривати» нові частоти, можливо. По-новому розглядати географію області. Оскільки окупанти віщають на нашій давно розробленій для всієї області схемі. І швидко її не переробити.

У прифронті віддають перевагу російським ТБ і радіо. Пояснення просте – ви напевно будете скачувати з інтернету фільм, який давно хотіли подивитися, в хорошій якості, а не в поганій. Людей ніхто не може змусити дивитися телевізор, який показує «брижі» замість фільму. А ось російські «Росія24», «Зірка» та іже з ними можна дивитися в ідеальній якості.

Всі ми, так чи інакше намагаємося робити свою, українську пропаганду. Опускатися до рівня сюра і запускати історії про «розіпнутих хлопчиків в трусиках» про ту сторону, на мій погляд, неправильне рішення. Люди там досить надивилися реальності. І постійне життя в умовах страху не дозволяє аналізувати інформацію. Не можна постійно ходити по вулицях і турбуватися за своє життя, за життя близьких, що тебе зараз відправлять на підвал, або ти потрапиш під обстріл, і залишатися в адекватному стані.

Рівень свідомості людей відкотили до найнижчого. Коли ти просто намагаєшся весь час вижити. Ти вже не здатен критично мислити. І ти справді починаєш вірити, що весь жах, про який розповідають на пропагандистських каналах Росії про Україну, реальний. Більш того, що бачать жителі ОРДЛО переходячи на українську сторону через КПВВ? Черги, хамство, невлаштованість, бідність, відсутність житла, побиті від обстрілів будинки, постійні скарги на владу. Так як їх переконати, що тут реально краще, ніж там?

І допомога, якщо і буде, вона буде мізерно мізерною. Якби різниця між двома сторонами лінії розмежування була шокуючою, наприклад, там «ЛНР», а сюди переходиш – бачиш, образно кажучи, Нідерланди. Тоді так. Люди прибіжать. Вони все залишать там».

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені