Що зараз відбувається зі свободою слова і правами людини на півострові, та що може зробити кожен з нас, аби сприяти якщо не звільненню від окупації, то хоча б полегшенню життя наших громадян там – журналістам на прес-конференції розказали українські та кримські правозахисниці та активістки.

За даними Кримської правозахисної групи, з початку окупації зафіксували більше 300 випадків порушення свободи слова в Криму. Це різні способи тиску на журналістів, блогерів, громадянських журналістів: свавільні затримання, обшуки, незаконні кримінальні та адміністративні справи, які порушуються начебто і за законами РФ, але – цілком сфальсифіковані. Їхня мета – тиск на журналістів. Окупаційна влада хоче, щоб журналісти взагалі нічого не говорили про ситуацію в Криму. Тому що правда зруйнує імідж Росії-«визволителя». 

Українську незалежну журналістику окупанти знищили ще у 2014 році. Тоді вони закрили все ефірне мовлення – і теле, і радіо. Зараз вони також блокують українські новинні сайти. Останній, вересневий моніторинг, свідчить, що мінімум 18 популярних інформаційних ресурсів блокуються РФ свавільно. Ще біля 10 – доступні частково. 

Також окупаційною владою блокуються сайти організацій, які не заборонені українським законодавством –  Хізб ут Тахрір, Свідки Єгови, та сайт Меджлісу кримськотатарського народу. 

«Ці блокуванні повністю руйнують доступ до незалежної інформації про Крим, до інформації про репресії, які там відбуваються. Тому журналістика в Криму перейшла в соціальні мережі. Люди приходять на ці незаконні обшуки, роблять стріми, щоб хоч якось пояснити світу, що відбувається», – розповіла медіаекспертка Кримської правозахисної групи  Ірина Сєдова. 

Громадянські журналісти – єдине джерело об’єктивної, не «відпрасованої» російською імперською пропагандою, інформації в Криму. Це звичайні люди: водії, будівельники, лікарі, економісти, домогосподарки, які беруть на себе місію здійснювати журналістську діяльність. Бо більше нема, кому. Але окупантська влада Криму вже взялася і за них. Проти них фабрикують кримінальні та адміністративні справи і кидають до в’язниць. Є і такі, на яких кримінальні справи відкриті заочно, а сама людина живе в Києві – як Андрій Клименко. 

Коли почався масовий тиск на громадянських журналістів – і утворилася ініціатива «Кримська солідарність», для об’єднання зусиль з підтримки тих, на кого тиснула влада. Вони створили свій сайт, який нині теж заблокований – не подобається він російській владі в Криму, через те, що порушує питання прав людини.

КРИМСЬКА АКТИВІСТКА – ПРО ПРОБЛЕМИ

Лутфіє Зудієва – кримський громадський журналіст, активістка «Кримської солідарності» – не з чуток знайома з репресивною машиною окупаційної влади, і сама потрапила в її лещата. Лутфіє розповіла деталі – як в Криму «викорінюють» ще й громадянських журналістів.

«Кримська солідарність» об’єднала спочатку десятки, а тепер вже – сотні активістів на півострові з однаковою політичною позицією. «З 2014 року ми живемо в «сірій зоні», де антитерористичне і антиекстремвстське законодавство використовують, щоб фабрикувати кримінальні та адміністративні справи проти активістів», – констатувала Зудієва. 

Звичайно, в цьому законодавстві немає таких статей, як «за правозахисну діяльність», «за журналістську діяльність», «за власну думку», «за сповідування своєї релігії». Тому людей формально притягають до відповідальності під статті про тероризм, екстремізм, сепаратизм – в залежності від того, як людину можна маркувати. Більш релігійних – за «тероризм», світських – за статтями «екстремізму і сепаратизму». 

В таких умовах у кримчан з’явилося бажання висловлювати свій протест цим репресіям. Люди, які приходили до будівель судів, розуміли, що не можна просто чекати, коли щось зміниться, треба щось робити. І кожен з них вибрав якийсь свій спосіб захисту людей в Криму. Зараз у «Кримській солідарності» кілька таких напрямків захисту: в судах, медійна та соціально-побутової допомоги родинам. 

«І за ось таку діяльність більше 30 наших активістів знаходяться у в’язниці, під кримінальним переслідуванням. Ми в цьому впевнені абсолютно чітко. Тому що коли почали зіставляти з адвокатами дати оперативно-слідчих заходів, коли вони потрапили «в розробку» спецслужб, там яскраво спостерігається причинно-наслідковий зв’язок. Люди почали виходити до місць обшуків, включати стріми, писати замітки – і відразу ж вони потрапляють в оперативну розробку. Тому що зараз скрізь у Криму, біля суду, і біля місць обшуків, працюють люди зі спецслужб, які ведуть оперативну зйомку. З різних локацій – щоб потім вони могли ідентифікувати цих людей», – розповіла Зудієва.

ЧОГО ПОТРЕБУЮТЬ ГРОМАДСЬКІ АКТИВІСТИ В КРИМУ

Медійна складова «Кримської солідарності», за словами Лутфіє, виникла, коли активіст Усман Аріфмеметов включив прямий ефір в той момент, коли силовики несанкціоновано, без будь-яких документів, затримали багатодітного батька Беляла Аділова, посадили його в мікроавтобус та намагалися вивезти. Цей автобус фігурує у багатьох справах, пов’язаних з викраденням. Тому активісти і злякалися за долю чоловіка. Цей прямий ефір моментально «розлетівся» і став відео-картинкою для багатьох професійних медіа, не тільки в Україні, але і для міжнародних.

«В той момент кожен з нас усвідомив, що це і є спосіб розповісти світу про репресії, які відбуваються в Криму. І це єдина можливість. Якщо у світі зараз йде дискусія – потрібні чи ні блогери, чи вони складають конкуренцію професійним журналістам, то в Криму це єдина можливість розповідати про події. Бо професійних медіа не залишилося», – зазначила Зудієва. 

Але підтримкиі професійних ЗМІ Крим потребує, зазначила активістка. Тому що громадянські журналісти – і так у зоні ризику – в силу національної ідентичності, тому що вони кримські татари, та релігійної ідентичності – їх простіше всього «посадити» за будь-якою з терористичних статей. А коли вони починають займатися правозахисною, журналістською діяльністю, пов’язаною з висвітленням судів і репресій – це збільшує ризик в рази. 

«Виходить, що одна зі сторін конфлікту ще й намагається його висвітленням. У той час, як це робота професійних медіа», – вважає Лутфіє Зудієва. 

Друге важливе. Зараз в Ростові-на-Дону вийшли на фінішну пряму 3 справи по кримських татарах – справа медіа-координатора «Кримської солідарності» Нарімана Мемедемінова (російське «правосуддя» дає йому 6 років в’язниці за ролик в соцмережі – авт. ), Енвера Сеітусманова і справа «ялтинської групи Хізб ут Тахрір». На  жодному з цих судових процесів не присутні професійні ЗМІ – ні українські, ні російські незалежні, ні міжнародні.

«В таких умовах фабрикувати справу проти людини – дуже зручно. Ніхто не розкриває того, що відбувається. Ніхто не питає – ні звідки свідки, а найчастіше це співробітники спецслужб, ні про експертизу – з грубими порушеннями. А про це потрібно говорити, аби показати – як насправді фабрикуються ці справи. В Криму є дуже великий запит на пояснювальну журналістику, яка розкриває всі ці процеси», – акцентувала Зудієва. 

Цю функцію намагаються виконувати громадянські журналісти та активісти. Але серед них немає нікого з професійними теоретичними знаннями основ журналістики.

«Вони роблять це, тому що бачать в цьому спосіб захисту свого народу. В Криму це єдиний спосіб. Тому я звертаюся до медіа і журналістів. Крим потребує інформаційної підтримки. Я вважаю, що садити людину на 20 років за її релігійні переконання – це несправедливість. І це історія, гідна того, щоб про неї написали», – говорить Лутфіє. 

Ірина Сєдова додала, що українські журналісти мають об’єднуватися задля висвітлення теми прав людини в Криму. Тому що вона постійно забувається. А це і вигідно окупантам.

ПІДТРИМАТИ В’ЯЗНІВ МОЖЕ КОЖЕН

Керівниця Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик зазначила, що за останні 6 років «Крим перетворився з півострова на острів – все заблоковане, інформацію отримати важко». Журналісти туди не їздять. У «темряві» окупаційній владі легко звинувачувати будь-кого у будь-чому. У активістів опускаються руки. Звичайні громадяни знизують плечима, мовляв, а що ми можемо зробити. Але є способи, що ми можемо робити і впливати на цю ситуацію, відзначила Печончик.

«На початку вересня були звільнені наші 11 полонених та 24 моряка. Це надихаючий момент. Але на території Криму та РФ у в’язницях знаходяться щонайменше 86 людей – політичні в’язні, які за ґратами через сфабриковані та політично вмотивовані справи. Більшість з них кримські татари. Саме тому ми маємо продовжувати боротьбу», – зазначила правозахисниця.  

Історії політвязнів не мають забуватися. Саме тому правозахисні організації об’єдналися заради акції –  «В’язні Кремля». Її задумали провести у 10 містах України, щоб не лише кияни могли приєднатися і підтримати. Акція вже відбулася  у 8 містах. 

«Дуже важливі прояви солідарності в містах України, і щоб про це писали не лише національні, а й регіональні медіа. Кожна людина може бути небайдужою і проявити солідарність», – зазначила Тетяна Печончик. 

Допомогти звільненню політв’язнів можна кількома способами.

Перший – писати їм листи. Це підтримка для них і нагадування тюремникам – ми пам’ятаємо. Чим більше нас пам’ятає, тим менш комфортно почувається репресивна машина.

Другий спосіб – важливе поширення інформації. Навіть простим перепостом в соцмережі.

Третій спосіб – фінансова підтримка родин і дітей в’язнів. Часто це багатодітні родини, чиї батьки, які зараз в тюрмі – були єдиними годувальниками. «Кримська солідарність» і Об’єднання родичів політв’язнів опікуються цими питаннями. За бажання допомогти можна звернутися до них. 

МОВА ВОРОЖНЕЧІ ВІД КРИМСЬКИХ «ГРОМАДСЬКИХ ДІЯЧІВ» НА МІЖНАРОДНИХ ЛОКАЦІЯХ

Те, що кримських татар і українців пропагандистські проросійські ЗМІ поливають брудом і роблять з нас «ворогів», «катів» на своїх ресурсах – не новина. Значно гірше, що з такими ж меседжами, озвученими мовою ворожнечі, вони виходять на міжнародні майданчики. А вони – також важлива складова боротьби за вільний Крим. 

Юристка КримSOS Ольга Куришко розказала про участь у правозахисній конференції з людського виміру у ОБСЄ у Варшаві. Участь брали 57 делегацій, громадськість та міжнародні партнери. Свободі слова була приділена найбільша увага. 

«На цих засіданнях були присутні представники так званої «кримської громадськості»  – проросійські організації. Вони мали виступати. Але їхній головний меседж, що Крим – російський. Близько 4 разів переривали пленарне засідання, виступ, і вирішувалося питання, чи надавати слова таким організаціям», – розповіла юристка. 

Однозначної позиції не було. Більшість делегацій була за те, щоб слово не давати. Але оскільки ці організації офіційно зареєстровані – то слово їм давати все ж треба було. 

Головний меседж «кримчан» – що все добре, «референдум» законний, але чому ж ця «нехороша Україна» чинить економічну блокаду? Навіть запросили міжнародні ЗМІ в Крим подивитися, як у них все «добре». 

Але Канада, США, Польща, Латвія, Грузія, Швеція та інші прямо вголос сказали, що не вірять цим маніпуляціям, і ніколи не визнають Крим російським. 

Головна небезпека, зазначила юристка – взагалі в допуску подібних «громадських» організацій на міжнародні майданчики. Треба переглядати загалом правила доступу до міжнародних площадок для таких організацій, зазначила Ольга Куришко. Про це вже після заходу говорили і українська делегація, і інші учасники. Також є питання до країн, які дають право в’їзду і візу таким «громадським організаціям». А це вже – значна дипломатична робота. Її теж треба робити, які і описану вище медійну. 

Хоч і дивно, чому ми говоримо про це все на 6 році окупації Криму, коли все це вже мало би бути зроблене. Втім, визначення правильних і конкретних завдань – вже частина роботи.  Лише шкода, що вона забирає так багато часу.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook