ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
0
5
3
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
0
5
3
Особлива думка
Правдива історія Донбасу: На честь кого назвали окупований Алчевськ
  15 July 2019 11:36
|
  506

Правдива історія Донбасу: На честь кого назвали окупований Алчевськ

Місто Алчевськ – одне з найважливіших промислових центрів Луганської області та України в цілому. Було. З 2014 року – місто окуповане, з усіма наслідками, що випливають. У 2017 роботу припинив один з українських гігантів – Алчевський металургійний комбінат, який перейшов під контроль російських окупаційних сил.

Крім того, що комбінат був одним з найбільших і потужних, він ще і залишався одним з найстаріших металургійних підприємств країни. Заснував його в 1890 році Олексій Кирилович Алчевський. Власне, Алчевський став засновником не тільки підприємства, але і самого міста. Зараз про Алчевського згадують украй рідко. Але для свого часу – це була видатна особистість.

Уродженець Сум, Олексій Алчевський мав просто неймовірну ділову жилку. Спочатку Алчевський організував в Харкові кредитне товариство для торговців і дрібних промисловців, і зайнявся банківською справою. У 33 роки вже став членом правління Харківського торгового банку. Пізніше він взяв участь у створенні другого – Харківського земельного банку. Завдяки «хватці», організаторським здібностям і відмінним знанням економіки, Алчевський незабаром фактично очолив обидва банки, значно збільшивши свій капітал.

На Донбас Алчевський відправляється в середині 70-х, де скуповує землі і вкладає гроші в розробку рудників, шахт, тим самим починаючи займатися видобутком вугілля. До речі, раніше за Джона Хьюза, який заснував Донецьк. Біля залізничної станції Юр’ївка він засновує металургійний завод. У 1895-му Алчевський засновує Донецько-Юр’ївське металургійне товариство. Незабаром в руках Алчевського опиняється практично половина земель нинішньої Луганської області. Паралельно він засновує заводи в Маріуполі.

семья Алчевских

А тепер трохи про саму особу Алчевського. За словами дружини, він був «фанатичним українцем». Що, звичайно ж, в умовах царської Росії абсолютно не сприяло кар’єрі і не обіцяло нічого доброго в справах з губернаторами, міністрами та іншими чиновниками великого рангу. У Петербурзі його називали «народником» і «українофілом». Переїхавши до Харкова, він очолює місцевий гурток української інтелігенції «Громада». Вся сім’я Алчевських активно займалася популяризацією української історії та культури.

До речі, Алчевський не був «олігархом» в звичному для нас розумінні слова. Спочатку він відкриває ряд лікарень і шкіл в Харківській губернії. Наприклад, в селі Олексіївка він відкрив школу для сільських дітей, де, всупереч тодішнім законам, викладали українською. Пізніше він профінансує перший в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку. Оскільки законно це зробити не можна було, Алчевський встановив його на території власної садиби, де йому цього заборонити не могли.

Алексей Алчевский

Олексій Алчевський

Олексій Алчевський

Відмінною рисою Алчевського було виключно порядне ставлення до селян Донбасу. Ті мало розбиралися в фінансах, законах і вуглевидобутку, чим користувалися багато хто, скуповуючи за копійки їх землі, під якими знаходилися поклади. Під час промислового буму на Донбасі туди ринули потоки промисловців, інженерів, інвесторів. Кожен намагався якомога швидше заробити капітал, що не заморочуючись мораллю. За це Алчевський іноземців на Донбасі відкрито недолюблював. Що вигідно відрізняло Алчевського від них – він укладав з селянами договір оренди на землю, де починав промисел і одночасно давав їм наділ землі для сільського господарства. Також він навчав місцевих селян робітничими професіями, результат – більш якісна робота для Алчевського і більш висока зарплата для селянина.

В кінці 19 століття почалася криза, яка захопила підприємства Алчевського. Йому доводиться їхати «на поклон» до Петербурга. Де його, як пам’ятаєте, недолюблюють. Він просить у міністра Юлія Вітте про допомогу держави – замовити у його заводу рейки або дозволити друк облігацій. Але Алчевському, без найменшої на те причини, відмовляють навіть у мінімальній підмозі.

Через кілька днів Алчевського знаходять мертвим на рейках під колесами поїзда в Петербурзі. Офіційно смерть мільйонера списали на самогубство, мовляв, збанкрутував і кинувся з горя під поїзд. Були й ті, хто називали смерть нещасним випадком. Але багато хто залишився при думці, що Алчевського вбили, адже після цього з його фінансової імперієюї, що опинилася на межі краху, можна було робити що завгодно. А йшлося про величезні гроші навіть в масштабах Російської імперії, адже стан Алчевського до банкрутства оцінювали в 30 млн рублів.

Зусиллями Алчевського, з маленького поселення при станції Юр’ївка почала розростатися в невелике містечко. У 1903 році його назвали Алчевське.

І ще про сім’ю Алчевського, яка була дійсно видатною. Незважаючи на багатства Олексія Алчевського, всі шестеро його дітей не росли в неробстві. На відміну від багатьох нащадків багатіїв, молоді Алчевські проводили життя не за картами, стрибками і розвагами, а використовували гроші і зв’язки для отримання хорошої освіти за кордоном і самореалізації. Його дочка Христина була однією з найвідоміших українських громадських діячів своєї епохи. Будучи дочкою мільйонера, вона присвятила себе літературі та викладанню, продовжила втілювати ідеї батька, популяризуючи українську культуру (в першу чергу серед молоді). Також вона стала однією з найвідоміших поетес і письменниць того часу. Син Іван Алчевський був відомим оперним співаком, гастролював по всьому світу, виступав в Петербурзі, Лондоні, Брюсселі, Парижі, Нью-Йорку. Серед його репертуару завжди були українські пісні – як народні, так і твори українських композиторів – Н. Лисенка, С. Гулака-Артемовського. У Москві він організував драматичне товариство «Кобзар». Другий син – Микола Алчевський – був автором першого українського букваря і відомим театральним критиком. Григорій Алчевський став композитором, написав кілька підручників з вокалу, за якими навчаються досі.

У 1932 році Алчевському присвоїли статус міста і тенденційно поміняли назву на Ворошиловськ. Це той рідкісний випадок, коли комуніст, в чию честь перейменовували місто, таки мав до нього відношення. Клим Ворошилов служив у Алчевського в ливарному цеху. Правда, працював так собі, захопився революційними ідеями і бунтував проти нібито нелюдського ставлення до працівників заводу. А коли прийшов до влади після більшовицького перевороту, «поліпшив» життя людей – підписав 185 списків, згідно з якими розстріляли 18 тисяч людей. Потім попросив збільшити ліміт на розстріл в одному з російських міст ще на 4 тисячі людей. А коли – після «відлиги» – Ворошилов став не в пошані, в 1961 році місто перейменували в Комунарськ. Лише в 1991 йому повернули ім’я засновника – Олексія Алчевського.

У 2015 поет, кухар і співак-хорист Олексій Мозговий, що раптом перетворився на командира батальйону бойовиків «Привид», безмежно ненавидів все українське, вирішив поквитатися з покійним українським патріотом Алчевським. Місто наказав перейменувати назад в Комунарськ і вже навіть збирався змінювати таблички на в’їзді в Алчевськ. Але після ліквідації бойовика, розмови про перейменування затихли.

Тому, навіть залишаючись в окупації, Алчевськ самою своєю назвою нагадує, що він – українське місто. Було, є і буде.

Читайте також: Звідки взявся Нью-Йорк в Донецькій області, або Трохи про топоніміку Донбасу 

«Чорноморка» у Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2019Всі права захищені