ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
8
0
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
8
0
Особлива думка
Одкровення офіцера: Свої позиції здавати не збираємося
  11 January 2020 13:57
|
  996

Одкровення офіцера: Свої позиції здавати не збираємося

Одкровення офіцера: Свої позиції здавати не збираємося

Ми познайомилися у вагоні поїзда, що прямував зі Львова до Києва. Коли ці двоє міцних хлопців у формі захисного кольору зайшли в купе, в ньому якось відразу стало затісно і в той же час якось по-особливому затишно і спокійно. Відчули з дружиною певну впевненість і захищеність. А ще – незрозумілий душевний трепет, ностальгію за роками армійської служби, якій віддали кращі роки.

Увійшли хлопці, молоді офіцери, оперативно і акуратно розклали свій нехитрий багаж, дістали з рюкзаків смартфони та зарядні пристрої. Зробили по короткому дзвінку і розмістилися навпроти нас.

Я поцікавився: чи далеко вони тримають шлях? З’ясувалося, що Богдан та Ігор, як вони представилися, їдуть у тривале відрядження, будуть приймати посади в одній із військових частин. Потім – передбачається участь в Операції Об’єднаних сил…

Природно, мені захотілося поговорити, дізнатися, яке їх ставлення до останніх подій на Донбасі, до розведення сил і засобів, ініціатив з відновлення миру на сході України. І, звичайно, вивідати їхні надії, очікування. Хоча прекрасно розумів, що про секрети мова йти не може. Та й не збирався, чесно кажучи, витягувати з хлопців військові таємниці. Тим більше, що і співрозмовники не дуже охоче ділилися специфікою армійського життя.

Ігор більше відмовчувався, захопившись смартфоном. Поспілкуватися погодився Богдан.

Богдан, наскільки ви схвалюєте рішення керівництва країни про розведення сил і засобів на окремих ділянках фронту на сході України. Що це по-вашому: капітуляція, як стверджують деякі політики і громадські діячі, здача національних інтересів чи продумана стратегія влади?

Ситуація на Донбасі настільки зайшла в глухий кут, що треба приймати хоч якісь рішення, які дозволять вийти з цього глухого кута. Заважає страх першим піти на поступки. Ні про яку капітуляцію у зв’язку з відведенням сил і засобів говорити не доводиться. Це по-нашому – маневр, який переслідує і тактичні, і стратегічні цілі. По-перше, зросла відстань між позиціями протиборчих сторін. А це ускладнює нагляд, значно ускладнює прицільне ведення вогню, знижує інтенсивність обстрілів і, природно, зменшує втрати. А, по-друге, розведення відкриває шлях до діалогу про повне припинення вогню. Такий, мабуть, задум, як кажуть у військах при розробці операції.

Звичайно, у нас, військовослужбовців, відхід на нові позиції викликає певне почуття неприйняття, опору. Як це залишити без захисту ділянки землі і населені пункти, за які наші бійці заплатили кров’ю і життями?! І як можна покинути обладнані позиції, вириті в повний зріст траншеї, обжиті вже бліндажі! А не дай Боже, супротивник спробує їх «обжити»…

Словом, йдемо на ризик. У розрахунку на те, що російсько-окупаційні війська зроблять аналогічний крок. Компроміс треба шукати?

Ми свої зобов’язання виконуємо. Всі бачать, що йдемо назустріч. Подивимося, чим відповість РФ.

Чи дозволять, на ваш погляд, ініціативи глави держави, зовнішньополітичного відомства домогтися позитивних зрушень хоча б в якихось напрямках?

А чому б і ні? По-перше, дуже великі очікування, надії. По-друге, в РФ втомилися від бойкотів, тиску, невизначеності. Звичайно, російському керівництву хочеться зберегти обличчя. Не в їхніх правилах відступати. Але принципами теж треба поступатися. Повинні ж бути враховані світова громадська думка і тверезий розрахунок свого становища. Переважати зобов’язаний розум, а не завзятість у відстоюванні імперських амбіцій, місницьких інтересів.

Головне, щоб Кремль не «відморозився»: мовляв, «моя хата з краю», нас там немає, домовляйтеся з ОРДЛО. Ми ж прекрасно знаємо, хто майстерно ляльководить, звідки на Донбас ідуть ешелони з військовою технікою і так звані гумконвої з вантажем військового призначення. Знаємо і про постійні ротації начальницького складу російсько-окупаційних формувань. Невже це відбувається без відома Кремля? Адже рішення приймають в Москві.

Ви вірите в те, що з РФ можна домовитися?

З працею. Але надія є. Немає у них іншого виходу. Адже Росія гарячково шукає варіанти того, як вийти з меншими втратами з війни з Україною і світовим співтовариством, яке обклало їх санкціями і елементарним ігноруванням у міжнародних справах. РФ, крім того, не здатна довго підкидати, що називається, дрова для підтримки вогню на Донбасі. У них усередині країни накопичилося чимало проблем.

А  реформи, що проводяться у нас, пожвавлення боротьби з корупцією, прихід сюди інвесторів дозволять, сподіваюся, покращити життя українців, зроблять Україну привабливою для багатьох держав, в тому числі і для росіян. Це змушує Путіна бути більш поступливим. Він просто змушений іти на примирення, поступатися, шукати компроміс.

Давайте, Богдан, перейдемо до іншої теми. Ймовірно, ви знаєте про те, що компанія Apple на території Росії у своєму додатку «Погода» почала відображати Крим і Севастополь російською територією. Яка ваша позиція з приводу такого випаду з боку Apple?

Знаєте, дуже схоже на чергову провокацію проти України. Можливо, такими діями переслідуються певні фінансово-економічні цілі. Але як би там не було, такі рішення американської компанії Apple за позначенню в додатках Криму «російським» призводять тільки до загострення міждержавних відносин, нагнітання і без того напруженого становища в суспільстві.

У компанії повинні це враховувати і вжити заходів до виправлення позначення Криму «російським». Весь світ знає, що півострів підступно окупований Росією. Ми вважаємо Крим українським і дуже розраховуємо на його демілітаризацію і повернення Україні. Розраховуємо на спокій в Чорноморському регіоні. Розуміємо, що це прийде не скоро. У Кремлі так швидко позицію не змінять, це удар по самолюбству. Але дипломатія справді може творити чудеса. А якщо до цього додати нашу активність і наполегливість, підтримку з боку наших партнерів, то Крим може відірватися від Росії.

А як же імперські амбіції Росії?

Можу припустити, що вони сильно зменшаться. Ми стаємо сильнішими. І у військовому, і в економічному плані. Це лякає Кремль. Він побоюється втратити владу над тими, хто ще недавно був під його контролем.

Кремлівські керівники прорахувалися і не очікували, що у нас у відповідь на їхню агресію сформується таке згуртоване громадянське суспільство. І хіба могли вони припустити, що у нас в короткі терміни Збройні Сили стануть такими боєздатними і на захист країни підніметься весь народ, що у нас з’явиться такий потужний волонтерський рух, що будуть сформовані численні і боєздатні добровольчі батальйони. І що в кожному з нас настільки буде таке прагнення до свободи. І кожен готовий за це своє життя покласти.

З чим ви пов’язуєте свої очікування?

Я – людина державна, військова. Разом з товаришами по службі покликані захищати наш народ, відстоювати територіальну цілісність, нашу незалежність. Ми вірні присязі. Звикли виконувати накази. Звичайно, якщо вони не суперечать національним інтересам. Звичайно, ми, як і багато наших співвітчизників, хочемо припинення вогню на Донбасі, повернути нам наших законних територій. Хочемо повернення з російського полону наших побратимів та інших утримуваних в катівнях наших громадян.

Можемо погодитися і з розведенням сил і засобів, але лише на окремих ділянках. За умови, що цей процес надалі завершиться встановленням миру на Донбасі. Просто душа розривається, коли бачиш, як настраждалися там люди похилого віку і діти.

І, звичайно, ми хочемо встановлення контролю над нашим кордоном. Але торгувати своєю землею не збираємося. Тут торг, як то кажуть, не доречний. Ми здавати своїх громадян і позиції не маємо наміру.

P. S. Ми зійшли з поїзда в Києві. Тепло попрощалися з Богданом і Ігорем. Побажали їм успішної роботи. Дивився їм услід і пишався, що у нас є такі офіцери! 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені