Не стало колишнього мера Москви Юрія Лужкова. Видатний російський політик, який став одним з уособлень влади в РФ після розпаду Радянського Союзу, увібрав у себе всі традиції близьких до Кремля чиновників: маніакальне бажання правити завжди (Лужков мерствував в російській столиці з 1992 по 2010 рік і пішов тільки через конфлікт з Медведєвим ), тотальна корупція, тиск на ЗМІ і, м’яко кажучи, нечесна боротьба з опонентами. ,

О, так, ще ненависть до територіальної цілісності і суверенітету України, і показна любов до Росії, яка, як ви пам’ятаєте з кремлівських казок, «встала з колін», а весь світ біля її ніг.

Останній факт красномовно підтверджує місце смерті Лужкова – німецький Мюнхен, саме серце «загниваючий» Європи.

«Юрій Лужков помер сьогодні (10 грудня –. ред) вранці в клініці мюнхенського університету «Гроссхадерн», де йому проводили операцію на серці. За попередніми даними, хірургічне втручання пройшло успішно, проте після нього почалися ускладнення. Юрій Михайлович не зміг вийти зі стану наркозу», – йдеться в повідомленні Telegram-каналу Baza.

Зі слів джерел видання в оточенні Лужкова, на операцію до Німеччини він прилетів 9 грудня разом з дружиною Оленою Батуріної. 

«Сама Батурина зараз знаходиться в шоковому стані, тому що лікарі давали сприятливі прогнози на цю планову операцію», – йдеться в повідомленні. 

Пізніше та ж Baza повідомила нові деталі смерті Лужкова: «Хірургічне втручання пройшло успішно, проте з глибокого наркозу Лужков вийти не зміг,  лопнулакаво, що Лужков залишив в спадок всього одну квартиру. Так, дуже велику. Так, в центрі Москви. Так, дуже дорогу.

«Спадщина Лужкова – всього одна квартира. Дуже велика. За 600 мільйонів (близько 223, 2 млн грн – ред.). Юрій Михайлович жив широко, але залишив після себе всього нічого: квартиру на 3-й Тверській-Ямській вулиці, в будинку 1913 року побудови. Площа – 450 квадратів, і не використовувалася, за словами сусідів, років десять. Апартаменти в одному з найбільш елітних будинків Москви оцінюються мінімум в 600 мільйонів, після смерті господаря квартиру поділять між дружиною і дітьми», – повідомляється в Telegram-каналі Mash. 

Але якось не корелюється цей факт з тим, що дружина Лужкова – Олена Батуріна – в тому числі, завдяки мерству чоловіка, стала доларовим мільярдером. Детальніше про це можна прочитати в доповіді Бориса Нємцова «Лужков. Підсумки», який був опублікований в 2009 році.

У рейтингу світових мільярдерів, складеному журналом Forbes в 2019 році, Батурина зі статком у 1,2 млрд доларів зберегла титул найбагатшої жінки Росії 14-й рік поспіль. 

І якщо ви, дорогі читачі «Чорноморки», не знаєте, навіщо вам читати про  мера столиці країни-агресора, який помер, то поясню. Напередодні, коли десятки, якщо не сотні ЗМІ, повідомляли про смерть Лужкова, багато російських або російськомовних видань, які в Україні читають через їхню нібито «ліберальнісь», публіквали статті-некрологи. 

І в них Лужков – талановитий градоначальник, умілий політик, розумний стратег. Але чомусь не врахували один факт: він був ще й одним з найперших і найактивніших архітекторів «русского мира», який, починаючи з 2014 року, позбавив життя не менше 13 000 чоловік в Україні, а також тимчасово позбавив нашу країну Криму і частини Донбасу.

Так, про мертвих або добре, або нічого. Але ЗМІ повинні доносити правду. Ми вже писали про Доренка, який з дійсного класного професіонала став оскаженілим пропагандистом, тим, хто ненавидить Україну. 

А тепер про ставлення Лужкова до України в фактах і цитатах. 

Ще в грудні 1996 року з ініціативи Лужкова Рада Федерації РФ розглянула питання про статус українського міста Севастополь. Тодішній мер Москви обгрунтував нібито «приналежність» Севастополя Росії, пославшись на «цілий ряд історичних і юридичних документів».

«На першому етапі главам України і Росії необхідно визнати наявність проблеми Севастополя», – говорив тоді Лужков. 

В результаті РФ прийняла постанову, в якій записала, що «одностороння дія української сторони, спрямована на відторгнення від Росії частини її території (міста Севастополя), не тільки є незаконною з точки зору норм міжнародного права, але і завдає прямої шкоди безпеці Росії».

2001 рік, Керч:

«Права росіян, які проживають в Україні, повинні бути захищені.  Необхідно домагатися, щоб росіяни були визнані в Україні державотворчою нацією.

Це завдання є для нас першочерговим. На сьогоднішній день приблизно  75% жителів України думають російською, що говорить про велике значення російської мови».

2004 рік, Сєвєродонецьк, з’їзд «Партії регіонів» під час Помаранчевої революції: 

«Ми бачимо, з одного боку, цей апельсиновий підгодовуваний шабаш. І з іншого боку, ми бачимо спокійну силу творення, яка зібралася в цьому залі. В Україні діють дві полярні сили. З одного боку – грубе втручання, а з іншого боку – Росія, яка поважає суверенітет України. І я, як мер Москви, готовий зняти свою кепку, щоб бути схожим на Януковича».

2008 рік, Севастополь:

«Питання по Севастополю повинне бути передане в міжнародний суд . Ми говоримо про можливість нормального і законного вирішення цього питання і воно має бути вирішене в міжнародному суді. 

Я офіційно звернуся до керівництва нашої держави, офіційно звернуся до Державної думи і в Раду Федерації, щоб знову порушити питання по Севастополю. Досі за історичними документами Севастополь ніколи не передавався Україні.

Коли Ющенко говорить про те, що УНА-УНСО – герої, коли Україна на державному рівні прагне в НАТО, все це разом говорить про кроки, які державна влада України вживає для руйнування наших відносин, які записані в договорі про дружбу.

Нам потрібно виходити з договору про дружбу. Вийшовши з договору, ми знову зможемо відкрити питання про Крим і Севастополь». 

2008 рік, інтерв’ю Володимиру Познеру, відповідь на питання, який заголовок в газеті він хоче побачити на день незалежності Росії в 2009 році: 

«Росія повернула Крим і Севастополь». 

«Нам у жодному разі не можна залишати ні Севастополь, ні Крим. Ця позиція постійна. На всі інсинуації ми відповідаємо: Севастополь – російське місто, військово-морська база Росії. Його втрата – це втрата півдня Росії.

2014 рік, інтерв’ю виданню Slon:

«Проблема залишилася невирішеною, в Криму живуть переважна більшість росіян, росіян, тих українців, які вважають себе росіянами. 70% населення Криму – це росіяни. 

Те, що зараз відбувається, – фашизація, націоналізація, націонал-шовіністична лінія, вона є великою небезпекою для російської мови, російського населення: російське населення превалює не тільки в Криму, але і на лівому березі Дніпра – все це вимагає заходів.

Які зараз вживає заходи Європа по відношенню до цих розбурханих фашиствуючих? Висловлюють заклопотаність. І Меркель, і Євросоюз, і Обама. І ми теж весь час говоримо про заклопотаність. Плювати вони хотіли, шалені, на вираз стурбованості.  Їх треба зупиняти іншими методами, їх треба попередити, що Росія не дозволить так чинити розправу над росіянами в Україні». 

2019 рік, інтерв’ю радіостанції «Коммерсант FM»: «Севастополь завжди був огороджений від Криму і ніколи не передавався і не належав Україні ні за законом, ні за міжнародним правом. Причому навіть після тієї злощасної передачі півострова Незалежній генсеком Микитою Хрущовим. 

Росія по-дурному, по п’яні єльцинській, щорічно $100 млн доларів віддавала Україні за право розміщення в Севастополі Військово-морського флоту. Те, що протягом багатьох років Україна отримувала від Росії гроші необгрунтовано, незаконно за утримання Військово-морського флоту в Севастополі, це факт».

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook