ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
1
1
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
1
1
Особлива думка
Блогер зі Станиці Луганської: У мене з’являється почуття провини, коли я заходжу в Facebook
  28 November 2019 15:18
|
  446

Блогер зі Станиці Луганської: У мене з’являється почуття провини, коли я заходжу в Facebook

Блогер зі Станиці Луганської: У мене з’являється почуття провини, коли я заходжу в Facebook

Луганський інженер, бейсболіст, бармен, цінитель блюзів, хороших фільмів і розумних книг. Все це уміщається в одній людині, яку багато хто не переносять в соціальних мережах. Та він і не прагне до загального визнання і любові.

Георгій Сущенко періодично виходить на стежку блогерства і своєї особистої боротьби з порохоботами. У нього кілька акаунтів в Facebook, так як його банять часто і густо за пряме вираження думок. Публіцист (так він любить себе називати), який живе в Станиці Луганській, не соромиться у висловах і не боїться прямо сказати про своє ставлення до кого-небудь.

«Чорноморка» поговорила з автором різких текстів про економіку, спорт, Порошенка, Зеленського, Луганську область, Донбас, Станицю Луганську і про те, що там насправді відбувається.

Коли ти почав займатися блогерством? 

У 2015 році мене спонукали на це неприємності, що трапилися – війна і супутні їй події. Корінні зміни в житті українців. Я живу в Станиці з 2011 року.

Як торкнувся тебе військовий конфлікт і що робив під час його гострої фази?

Торкнувся безпосередньо. Тому що одне з перших місць на території України, де з’явилися блокпости в травні 2014-го з людьми в незрозумілому одязі і з незрозумілими прапорами – це Станиця Луганська. Тоді я вперше почув перестрілку. Почали гатити з чогось стрілецького. І схоже, що ще пуляли з підствольника. Потім був знаменитий удар по базі відпочинку «Дубрава».

Поїхав після?  І чи після цього почав писати? 

Гостра фаза наступила, коли над дахом мого будинку щось пролетіло і метрів за триста вибухнуло. Тоді я зрозумів, що тут залишатися далі небезпечно. Ми з сім’єю протягом декількох годин зібралися і поїхали 19 липня 2014 року. Як зараз пам’ятаю. Три роки ми поневірялися – пробували жити в Вінниці, Києві, Закарпатті, Кам’янці.

А писати я почав після того, як поспілкувався з одним хорошим знайомим, який залишався в Луганську. А він за Україну, живе в окупації і вірить в перемогу!

Твої пости дуже агресивні і просякнуті мовою ненависті. Чи тобі часто за це дістається, і чому ти вибрав такий стиль? 

Ну як, я такий і є. Це найбільш точний стиль, що відображає моє ставлення до життя і мені всі підряд регулярно в ньому дорікають. Мене це не ображає.

Ти ж розумієш, що людей це відторгає?

Можливо, але я ж себе не перероблю. Мені вже 50 років скоро. Я вже не в тому стані, щоб змінювати свої звички. Мене така позиція влаштовує на рівні, як ми всі дихаємо. Ми змушені це робити.

Тебе часто банять в соцмережах? 

Регулярно. Тому у мене чотири аккаунти і всіма я користувався. Зараз я всерйоз замислююсь, як би це все кинути до чортової матері. У мене чомусь з’являється почуття провини, коли я в нього заходжу. Зараз я там буваю рідко. Але раніше, два або три роки, я там жив.

Ти цим заробляєш чи є якийсь інший заробіток?

Правила заробітку в цьому ніякого немає, це так я популяризую свої публікації. Це був один з каналів спілкування з замовниками і редакторами. Заробляв я все одно писаниною.

У тебе однодумців багато, є своя тусовка? 

Так, є свої дані закриті в Facebook, в яких я «зірка», нехай буде «ЛОМ стирчить». В основному там збираються луганчани, земляки, ті, хто змушений був виїхати. Є ті, хто на окупованій території і чекають приходу України. Взагалі, не мені судити, лідер я громадської думки чи ні – нехай інші скажуть.

Коли були вибори, табори виборців знову поділилися. Кого підтримав ти і можеш пояснити чому?

Я нікого не підтримав, а сильно заперечував проти Петра Олексійовича Порошенка. Він класичний радянський пан. Колись я чув, що Сталін називав свого сина Василя кремлівським паничем. Петро Олексійович Порошенко зараз виріс і став повноцінним радянським паном. Він дуже хоче, щоб Україна залишилася радянською державою. Заради цього він готовий нам говорити про якісь цінності, типу, «Партія. Мова. Віра», аби залишатися цим самим радянським паном.

За часів СРСР була така посада «застрільники» – їм все одно, що «застрелювати», аби залишатися у вершини, керувати і стригти дивіденди. Ось такі будівельники комунізму, ефективні менеджери. Багато моїх друзів не бачать в Петрі Олексійовичі морду секретаря райкому партії, а я бачу. Або комсомольські ватажки моєї юності, яким все одно куди вести, кого, головне, щоб потім придумати, де грошей заробити.

Що відбувалося в Станиці Луганській після вашого  з сім’єю повернення в 2017 році і до виборів президента України в цьому?

В Станиці перший час було відчуття, що вона отримала якесь щеплення від війни, і вона її більше не хоче. Є відчуття, що бажаючих підтримувати бучу в наступний раз тут вже немає. Але тим не менше ватяна пропаганда нікуди не поділася і все-таки тяжіє над умами. Наскільки я можу судити – це найтихіше місце на лінії розмежування. Великі обстріли останній раз були в 16 році, в 17-му великих не було, в 18-му майже не було, а в 19-му … Щось відбувається, звичайно, в Станично-Луганському районі, але до самої Станиці не дістається вже давним-давно.

Буваєш ти на КПВВ і чи знаєш ти ситуацію в Золотому і самій Станиці? 

Я не офіційна особа, тому заглядати туди по будівлям – ні (у вікна будівель контрольного пункту в’їзду та виїзду, на прохідну – ред.). Подивитися на чергу в Станиці – звичайно. Там черги, натовпи людей, орди таксистів. Транспортні послуги – це шалені гроші. Їздить ще гольфкар, підвозить інвалідів, людей похилого віку, дітей.

Обстановка – зовні нічого особливого. Влітку їм, напевно, жарко стояти, взимку – дуже холодно.

У Золотому не був. Знаю, що там начебто як розвели (війська – ред.). У Станиці багато ватників, але з ними не буває відкритих конфліктів. У 2017 році після повернення наших, я носив в руках нашу приватбанківських карту з написом «Слава Україні». Ніхто нічого не говорив.

У вас так добре розвинена система електронних платежів?

Ще з довоєнних часів. Поки «Приватбанк» не став державним, то картою ще можна було платити на ринку. Зараз з додаткових поборів продавцям лотків стало невигідно.

При новому загостренні конфлікту ти з сім’єю будеш звідти знову виїжджати або залишитеся?

Не хотілося б. Але, з іншого боку, сім’ю я б вивіз, але сам залишився. Зараз мені хочеться заявити, що я нікуди звідси не піду. Як я себе поведу? Якщо серйозний заміс почнеться, я ще на 100% не зрозумів.

Питання до блогера і жителя прифронтового населеного пункту: наскільки не збігається те, що показують по телевізору, пишуть в інтернеті, з тим, що відбувається насправді? І чи бояться люди розведення сил?

Людям, по-моєму, глобально на все начхати. За останні пару років багато хто звик до стану справ, до того, що є лінія розмежування. Багато хто переконаний, що сама війна закінчилася, цього ніколи не було. Маси тут не відреагували на розведення ніяк. Зараз для багатьох тут Луганськ – це якийсь закордон, і на стані справ всі намагаються якось нажитися. Думаю, я відповів на питання.

У тебе ж були якісь відео з приводу стану справ у Станиці? 

Так, мене навіть показали один раз в ефірі «Права на владу» на телеканалі «1+1». Там я намагався розповісти подробиці про ситуацію з розведенням. На питання, що у нас сталося, я відповів, що нічого особливого у нас не сталося, ніхто особливо розведення сил не помітив. Сильно з цього приводу ловлять хайп місцеві порохоботи. Я бачив відео однієї дами, яка їздить по Станиці, буває на валу, що примикає до лінії розмежування, і намагається довести всім, що раз вона не зустріла жодного мента, то вулиці не патрулюються.

А вони погано патрулюються, тому що в поліції служити зараз ніхто не хоче. Там зараз страшна текучка кадрів, вірніше, падіння кількості кадрів. Я зараз точно цифри не скажу, але коли батальйон «Луганськ-1» заходив в Станицю, було скільки-то там десятків людей. А залишилося чи то 15, чи то 20. Грубо кажучи, сил просто не вистачає – ніхто не хоче служити в поліції. Навіть незважаючи на те, що у них ніби й не найгірша зарплата для України – служити в ній не хоче ніхто. Саме тому на вулицях мало поліцейських патрулів, і справа не в тому, що Зеленський кудись когось відвів.

Чим ти займався до блогерства?

Я інженер за освітою, працював на заводі на робочих і неробочих посадах. Потім все це закинув і пішов в ресторанний бізнес. Якийсь час був навіть такою маленькою легендою луганських ресторанів, про мене розповідали страшні історії про те, що я бив офіціантів барними ложками по лобі за те, що вони там туплять на роботі.

Крім усього цього я колись був дуже посереднім бейсболістом в самій небейбольній країні світу Україна. Потім все це закинув. У блогерство я потрапив випадково. І взагалі мені це слово не подобається – я людина старомодна, мені більше подобається публіцистика.

Чому ти хочеш йти від писанини і соцмереж? 

Я не хочу якраз від неї йти, а ось соцмережі – так, мені набридли. Багато часу забирають, сам не помічаєш, як втягуєшся в ці срачі, потрібно в черговий раз, щось довести порохоботам. Вони тебе не слухають, вони живуть в своєму світі. У свій час намагався щось доводити ватник, потім просто почав їх чмирити. І порохоботів теж. Вічна дорога в нікуди. Правди нікому не розкажеш – ніхто тебе не слухає все одно.

Ось, вищезгадана мадам, яка їздить в Станиці, стверджує, що тут «сіра зона», не діє українська влада. Я з ними колись лаявся, тільки «зелений» почав там щось розводити, доводив, що це не так. У 100 метрах від місць, де ця жінка їздить, знаходиться місцева сільрада, Райдержадміністрація.

Логічне запитання – про Юрія Олексійовича Золкіна (главу Станичанской РДА) дуже позитивні відгуки, він правда такий хороший? 

Я додам свій позитивний відгук, так як належу до симпатиків Юрія Олексійовича. Він мені нічого не платить, я на цьому не заробив жодної копійки. Але віддаю собі звіт, що якби райдержадміністрацією нашою керувала інша людина, така більш, скажімо, традиційна, донбаська, східноукраїнська, як ось Партія регіонів, то все виглядало б гірше і бридкіше.

На Золкіна гундять багато. Про нього я можу сказати однозначно – він не ватник, у нього немає партієрегіонівської жилки, в спілкуванні він більше схожий на людину, ніж всі інші.

Чим би ти з великим задоволенням зайнявся – пішов у політику, почав писати про спорт, бо я знаю, ти його великий цінитель, або взагалі, в фермерство пішов би? 

У політику ні за що. Золкін вже пропонував, жартома, напевно, але я жартома швидко відмовився. Я не розглядаю себе, як людину, яка здатна чимось керувати. За спорт є намітки на перспективу – одне місцеве видання, можливо, скоро почне мене публікувати, як спортивного оглядача.

У мене ще був досвід відеоблоггінга – ми знімали відео для людей в українській військовій формі.

А ще нас дістали порохоботи, і ми їм знімали відео, що в Станиці все спокійно. Ось ваша «сіра зона» з українськими прапорами і заткніть свої шоколадні цукерки.

Писати мені подобається більше, напевно, я мало свічу особою в екран.

Твої прогнози на найближчий рік з приводу подій, що відбуваються в Луганській області , Донбасі і так далі. 

Така ж залишиться тягуча каша – росіяни нікуди не відійдуть. У мене особисто наш президент не створює відчуття, що він ідіот. Але він з якимось маніакальним прагненням намагається з росіянами домовитися. Я точно знаю, що з ними ніхто і ніколи ні на які теми не домовився. Їх можна тільки бити, якщо не виходить, то тікати. У нашому випадку, як мінімум, потрібно готуватися, що їх доведеться бити. Настільки погано, що у нас влада спантеличена організацією бомбосховищ. Загалом, зробили це в більшості випадків, як робиться у нас. Я знаю, що на кількох будинках, де написано слово «Укриття» – насправді немає ніякого Укриття, там є сирі необладнані підвали з водою по коліна. Я не сильно військовий стратег, але розумію, що приблизно така ж обстановка у нас, напевно, в армії. Приблизно так само ми готуємося воювати, не дивлячись на пережиті 14 і 15 роки.

Що стосується мене, то я б був страшним прихильником швейцарського або ізраїльського варіанта. В армії служать усі, хто в змозі перезарядити автомат і раз або кілька разів на рік всіх чоловіків, які знають, що треба відповідати на «Слава нації», їх збирають в одному місці і вчать воювати. Я б не косив від таких зборів, не аватарив би і не косячив. Швейцарський варіант – це єдиний варіант зараз уникнути серйозного замісу (кожен чоловік повинен відслужити в армії 260 днів, які розтягнуті на 10 років. По суті раз на півроку-рік у чоловічого населення Швейцарії проходять військові збори. Грубо кажучи, кожен швейцарець «ходить з армії додому з рушницею» – авт.)

Бізнес у Станиці Луганській і прилеглих районах можливий? Можливі туди інвестиції ззовні?

Цілком! Гроші приходять туди, де є війна. Гроші не приходять туди, де немає можливості отримати прибуток. Держава контролює ситуацію і створює умови для економічної діяльності.

Я не впевнений з приводу команди Зеленського, що у них є бачення того, що відбувається, особливо на Донбасі. Історія з ФОПамі і необхідністю кас у них це дуже добре показала.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

 

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2019Всі права захищені