Створена багаторічною проросійською пропагандою прірва між цінностями й світоглядом жителів підконтрольної України та її окупованих територій продовжує зростати. Чим відрізняється сьогоднішня життя в окупованому Луганську від підконтрольної території? Як люди живуть в окупації, як розважаються, чи почувають себе безпечно, і яке їх чекає майбутнє, та й чи є воно?

Цікаво: «Поліцейський» з «ЛНР»: Тут панують злидні, безправ’я і безвихідь

Ігорю 29 років, він народився і виріс у Луганську, але до початку військового конфлікту в 2014 році перебрався жити до Києва. Однак луганчанин вважає своїм обов’язком регулярно відвідувати рідне місто, де у нього залишилося багато друзів і рідних. По поверненню в Київ «Чорноморка» поспілкувалася з Ігорем, який і розповів, яким йому побачився постраждалий від війни Луганськ і які в ньому панують настрої.

Як пройшла ваша поїздка? Чи відчували ви себе в Луганську безпечно?

Я відчував себе в небезпеці, питання тільки в її розмірі. Ситуація в «ЛНР» сильно відрізняється від підконтрольної України тим, що постійна невідомість, не знаєш, чого чекати. Від людей, законів, влади. В (вільній від окупації – ред.) Україні ситуація більш прогнозована, напрям розвитку йде в цивілізоване суспільство. Поліція та інші правоохоронці в Україні стають більш лояльніші і демократичніші. У Луганську ж навпаки: ти чекаєш, як в Радянському Союзі, що тобі скаже поліцейський або сусід, якими будуть їх дії. Це лякає, відчувається, що немає свободи. Плюс фактор затяжної війни, агресивність політики та інформаційного поля робить людей озлобленими і стривоженими.

Важко припустити, що найближчим часом буде змінюватися ситуація в кращу сторону. Мабуть, цей режим військовий затягнеться на багато років або навіть десятиліть. Люди там фактично безправні. Там небезпечно навіть просто фотографувати. Практика фотографування в цивілізованому світі не призводить до жодних небезпек. А там мирне хобі, звичне для цивілізованих країн, апріорі небезпечне. Будь-яка людина може викликати підозру і її запакують. Я чітко відчував, що немає закону, і якби хтось назвав мене винним, то там з цим нічого не зробиш.

Також цікаво: Знайди 5 відмінностей: в чому різниться життя в «ЛНР» і «ДНР»?

У Луганську всі ЗМІ сурмлять про те, що «республіка встає з колін», і нібито її чекають великі перспективи. До 2023 року в рамках так званої «п’ятирічки» обіцяють «економічне зростання», і навіть погрожують вивести рівень зарплат до Ростовської області РФ, до речі, не найбагатшої в Росії. Як ви, побувавши в Луганську, оцінюєте реальний стан економіки окупованого регіону?

За соціальним моментам, Україна, безсумнівно, випереджає «республіки», хоча до війни і Донбас задніх не пас. Зараз в Україні середній рівень зарплат значно більше, ніж в окупації. Ціни на основні продукти в Києві та Луганську вже приблизно однакові. Але мова йде про якість і асортимент. Якщо в Києві в супермаркетах продукти і трохи дорожчі, але за рахунок більш якісних товарів, товарних лінійок. А в Луганську просто навезли з Росії найдешевшої, і, як правило, неякісної їжі, яку в самій РФ ніхто і їсти б не став. Преміальний сегмент там практично не представлений, так як у людей немає на це грошей. У Луганську набагато дешевша горілка, в два-три рази приблизно. У Києві горілка близько 100 гривень, у Луганську продають за 30 гривень, якщо перекласти з їх рублів ціну. Рази в 4 дешевше і сигарети, їх прямо в Луганську і випускають. Що цікаво, клепають підробки під відомі світові бренди типу Winston, L&M, Мarlboro і тому подібні. Упаковка зроблена так, що не відрізниш від оригіналу. А ось вміст… Але народ купує, труїться, тим більше що ціна близько 10-12 гривень за пачку. Ціни на алкоголь і сигарети, я вважаю, там спеціально занижені. Грають на низинних потребах людей. Презервативи там, до речі, теж дешеві (близько 4 гривень за пачку). Виходить, покурив, випив, закусив, і вже не так сумно і не страшно жити.

Так, трошки підвищили зарплати бюджетникам і пенсії. Це теж суто соціальний проект. Росія вливає ці жалюгідні копійки, тому що у неї іншого виходу немає, щоб хоч якось підтримувати на плаву «республіку». Але «ЛНР» дуже відстає від України, Росії, не кажучи вже про країни Європи. У Луганську немає перспектив, відповідно, не буде і інвестицій. Економіка буде стагнувати, хіба що дірки лататимуться. В (вільній – ред.) Україні йде розвиток, а в окупації все котиться в колосальний мінус. Скоро різниця в доходах буде не два-три, а в п’ять разів.

Важливо: Трудове рабство в РФ: як луганчанин потрапив в російську неволю

Наскільки сильна на тих територіях пропаганда? Повернувшись з Луганська, ви відчуваєте, що у вас в якійсь мірі мізки «промиті»?

Все, що там відбувається, потрібно сприймати з позиції гумору або парадоксу. Бо це аналогічно візиту в Північну Корею. Я приїжджаю і розумію, що Луганськ – це вже «закордон» для пересічного українця. І я вже змушений вести себе там як іноземець, намагаючись зрозуміти місцеві порядки і звичаї, і колорит. Тамтешня реальність кшталт якогось абсурдного реаліті-шоу, іноді сміх, а сміх крізь сльози. Російська пропаганда там дуже сильна. Мас-медіа там налаштовують людей проти цивілізованого світу, на якісь ретроспективні нафталінові «цінності». У Луганську людям складно об’єктивно мислити, тому любителі телевізора змушені мислити радянськими шаблонами. Дивно, як це серйозно сприймають багато людей там. В Україні не вірять у самостійність і «державність» «республік». Гумор – як захисна реакція психіки. Я не можу серйозно все це сприймати.

Там війна йде, люди гинуть, а ви про гумор і посмішки…

Я говорю з точки зору середньостатистичного українця, який не особливо замислюється там про війну на Донбасі, не читає зведення ООС і не сумує над втратами серед солдатів. Люди на мирній території живуть мирним життям, і це нормально. Я ось про що.

Читайте також: «Не коректно говорити “війна в Україні”, це – війна в Європі»: тема Донбасу і Криму на Мюнхенській конференції

Люди в Луганську втомилися, вони деморалізовані. Але Росія продовжує нещадно накачувати їх усією цією пропагандою. Вони ж вважають себе вищою расою. Для України головна проблема – це спотворення інформації, відсутність об’єктивної точки зору і культивування ненависті. Україна поки, на жаль, програє інформаційну війну. В Україні мало що робиться для успішного результату цієї інформаційної битви. Це питання не опрацьовується на високому рівні.

Російсько-українська війна йде вже майже шість років… Відчули ви її в Луганську? І бачите можливі перспективи припинення цього конфлікту? Імплантація «формули Штайнмайєра», план Сайдіка, мінські угоди… Чи вірите ви в їх силу, реальні це інструменти або ж на ділі це порожній звук і демагогія, не здатна принести мир на Донбас і повернути Крим?

Я не вникав у всі ці «формули Штайнмайєра», чесно кажучи. Війна в Луганську вже відчувається менше, так як з кожним роком агресивність військового процесу там зменшується, крім прифронта. Це добре для обох сторін конфлікту. З часом рани і руйнування усуваються. Помітив велику розруху, особливо в залізничній інфраструктурі в районах, близьких до Дебальцево, повалені покручені телеграфні стовпи, обірвана контактна мережа. Що дивно, в «ДНР» вже майже все в цьому плані полагодили. Там навіть у знищеному Вуглегірську відновили ж/д вокзал. Або Росія Донецьку більше грошей виділяє, або в Луганську лінуються чи багато крадуть.

Цікаво: Як виживають «віджаті» бойовиками заводи і шахти Донбасу?

Ситуація в цілому не змінюється, війна триває. Є ризик заморозки конфлікту. Я вважаю, що на даний момент немає ефективних мирних шляхів вирішення конфлікту.

Позиція президента РФ дуже жорстка, він не готовий йти на поступки. Україні сенсу поступатися теж немає. Головне, щоб не було загострення бойових дій. Дипломатичним шляхом домовитися з Росією складно, тому як у сторін діаметрально протилежні погляди на ситуацію.

З приходом Зеленського сталося розведення військ на трьох пілотних ділянках, у тому числі і в Станиці Луганській. Наскільки ці дії можуть наблизити мир?

Я вважаю, що все в більшості залежить від російської сторони, ніж від української, бо вони ініціатори конфлікту, і вони більш сильні. У Путіна нічого особливо не змінилося в політиці. Я не думаю, що Зеленський сильно впливає на цей процес, напевно, 20 відсотків з 100. Це все локальні моменти, які не особливо впливають на глобальну картину конфлікту.

Важливо: Попи, війна і «русский мир»: чого навчають у школах «ЛНР»?

Як розважаються люди в Луганську? Яке у них дозвілля, як вони відпочивають від війни, що роблять? Що відбувається в плані культури? Чим займається молодь, з урахуванням того, що в «ЛНР» діє комендантська година?

На культуру та розваги там також сильний російський вплив, який дуже проник у сферу дозвілля. От в кафе заходив я… В Луганську люди вміють пити, і дуже люблять це робити. Вони напиваються, і забувають про всі свої проблеми і починають щиро веселитися, танцювати і водити хороводи. Дешева випивка діє як ліки, але, на жаль, ненадовго. Люди намагаються закритися в своєму маленькому маленькому світі від проблем і радіти малому щастю. У вільних країнах більш глобально люди мислять і там алкоголь вже не допоможе вирішити проблеми. Сьогодні споконвічний Донбас і його обличчя: це гопніки, бариги всякі, наркомани, бійки, плюс пофігізм, «російська душа». На мій погляд, свята в «республіках» сьогодні більш соковиті, яскраві, динамічні, ніж у підконтрольній Україні. Пропаганда проникла і в культуру, починаючи від тих же ранків, закінчуючи музеями та концертами.

Цікаво: Життя в окупації: гірше, ніж в 1990-ті?

Приїжджаєш туди, там усюди невідомі виконавці, невідомі тренди і фішки, і тенденції. Підконтрольна територія не стежить за тим, що відбувається в Україні. У нас більш прозахідний вектор, музика більш сучасна, заходи адаптовані до сьогоднішнього часу. А там рулить ностальгія, такі теплі, душевні слова, але це все погляд у минуле. Тупо Радянський Союз.

Може бути, Донбас і не був сучасним в плані культури? Невже там завжди панували модні європейські тенденції, але з-за війни вони різко відкотилися в минуле? Або ця затхла атмосфера там була всі ці роки?

Ну чому? Нехай і пізніше, але туди доходила і хороша музика, і українські тренди. Раніше в Луганську проводилась маса цікавих заходів європейського рівня, приїжджали зірки, і українські, і світові. Але зараз розгорнуто вектор, і культура там, якщо її можна так назвати, пішла в інший бік, протилежний. В Україні вектор розвитку – на майбутнє, на Донбасі – на минуле орієнтир. Цікаво ще, що в Україні ставка робиться на молодь в культурі, з’явилося багато нових імен. У Луганську і Донецьку ж ставка зроблена на дорослих і літніх, як основну масу електорату, яка ностальгує за минулими часами. З урахуванням цього чинника і розраховують сценарії різноманітних свят. Напевно, тому, що в Луганську аудиторія старіє, молоді їдуть звідти.

Цікаво: Переселенець: Звідки взявся луганський рок-н-рол і при чому тут політика

Ви от говорите «гопники, наркомани»… Але ви ж і сам родом з Донбасу. Невже сьогодні портрет середньостатистичного жителя Донбасу такий похмурий і маргінальний? Чи не все так сумно?

Там люди сьогодні в основному приречені, з тьмяними очима дивляться на майбутнє, і постійно намагаються хапатися за минуле. Не чекають нічого, немає особливої мотивації, живуть так, як виходить, і як бог дасть. Коли люди тверезі – у них туга і смуток, озлоблення у деяких на ситуацію, на владу. Люди часто дурні, за рахунок того, що ведуться на пропаганду і сповідують неактуальні цінності. Ось взяти ситуацію з паспортами: у деяких людей була мрія отримати російський паспорт. І нещодавно вони домоглися виконання мрії. Паспорт вже є, але щастя при цьому не додалося, ксива душу не гріє. Вони очікували високих доходів, жити як в Москві, працювати на якомусь сучасному виробництві, а залишилися біля розбитого корита. Доходи у Луганську залишилися низькими, у Москві їх особливо не чекають, а зарплати маленькі. Немає перспектив, і це найстрашніше.

Важливо: Паспорти РФ на Донбасі: які проблеми чекають «нових росіян»?

У багатьох там помінялася ментальність, і українці для них чужі. Все у них заточене під російський вектор. Тому немає перетину між культурами, що робить велику прірву. Я відчув цю віддаленість і байдужість.

Відторгнення і плавна розбіжність, яка відчувається все більше і більше. Люди йдуть у протилежні сторони спиною один до одного.

В Україні влада каже, що, можливо, вже цієї осені на Донбасі проведуть вибори за українськими законами, є оптимістичні прогнози з повернення контролю над кордоном. Реально найближчим часом це зробити? Український Донбас – в які терміни і на яких умовах, як ви думаєте?

Перспективи, як не сумно, «ЛНР» песимістичні. Там все схоже на тяжку хронічну хворобу, яка може тривати довго… Ця територія ще довго буде невизнана і з сумнівним статусом, туди не буде заходити серйозний бізнес, не буде конкуренції і розвитку. Навіть якщо не буде війни, Донбас надовго залишиться підозрілим місцем на карті. Час завмер там.

Варіанти які? Повернення під контроль України – найближчим часом малоймовірний варіант. На правах автономії – теж дивно. Входження до складу РФ? Багато там цього хочуть, так, але чи бажає Росія? Повернення Донбасу в Україну силовим шляхом можливо. Ну при такому розкладі постраждають люди і міста. Чи потрібні Україні люди або лише території? Можна навести там порядок силовим шляхом. Тому що шляхом переговорів зробити це буде складно. Після шести років пропаганди люди вже перепрограмовані і вже так не вийде їх повернути в проукраїнський вектор. Якщо все залишиться, як є – це найгірший варіант. Піддаватися політиці таких діячів, як Медведчук, Україні теж дуже невигідно. Це буде сильно шкодити, ОРДЛО буде просто заражати Україну.

Читайте також: Сповідь колишнього бойовика «ЛНР»: «Русский мир» – це просто кидалово

«Чорноморка» в Telegram і Facebook