Під час «референдуму» чимало кримських активістів були в підвалах. І коли говорять про волевиявлення, вони питають: «Яке ж волевиявлення, коли я, як кримчанин, був тоді у підвалі і не зробив його?». Андрій Щекун, людина, яка пройшла полон і залишилася вірною своїм переконанням, кримчанин, журналіст, громадський діяч, видавець, головний редактор газети «Кримська світлиця», розказав «Чорноморці»  про переслідування активістів та про перебування у кримських застінках 2014 року.

– 9 березня (2014 року – ред.) була найпотужніша акція після 26 лютого, яку ми провели разом із кримськими татарами. Бачачи, що наші акції збільшуються, ми закликали кримчан 9 березня приїхати з усіх районів, аби провести потужнішу і масовішу акцію. За підрахунками журналістів, приїхали більше 3 тисяч людей. Ми приурочили акцію дню народження Шевченка.

Але за дві години нас з Анатолієм Ковальским впізнали, коли ми отримували від наших волонтерів та активістів Майдану з Києва нашу символіку, прапори, стрічки, літературу. Нас схопила прямо на пероні так звана «самооборона». Відвезли у відділок міліції на залізничному вокзалі. Забрали паспорти. А на мою вимогу пояснити хоча б вже в міліції що відбувається, відповідали: «Сейчас тебе объяснят, придут старшие». «А ви хто такі, що значить, що в міліції є якісь “старші”»?

Російська влада хоче показати, що в Криму все прекрасно. Як вони висловлюються, «абсолютна свобода слова». Якщо так, то звідки в Криму беруться дисиденти? Чому людей через іншу точку зору притягують до кримінальної відповідальності?

– Тобто не було спроби вас захистити?

– Ті міліціонери, які там були у відділку, самі були перелякані і не втручались. Через 15-20 хвилин прийшли люди в цивільному, спортивні такі. Їм віддали наші паспорти. Я знову почав питати, чому наші документи віддають невідомим особам. «Они вам расскажут», – відповіли мені.

Вони сказали: «Ми їх забираємо з собою». І щойно сказали – кинулася ця «самооборона» – чоловік 10-15, скрутили нас і вивели з міліцейського відділку. Там були сходи, я вперся, почав чинити спротив і одразу отримав зверху удар рукою в голову. Розбили губу, кров пішла. Я на якусь мить ледь не втратив свідомість. Вони натягли капюшон і потягли мене далі під руки. По перону протягли нас аж до виходу до міста, посадили в «мерседес», закинули туди обох. Під ногами у нас була купа бит бейсбольних. На задньому сидінні нам почали зв’язувати скотчем руки і очі. І наказали мовчати.

Читайте також: Крим не хотів підтримувати окупацію, – Щекун

– Дуже схожа практика була в Слов’янську, коли захоплювали проукраїнських активістів. Є така думка і вона фігурує в матеріалах кримінальних справ, що це були бійці Гіркіна. Чи перетинались ви з цим злочинним угрупованням?

– Так. Після полону мої свідчення потрапили до позову в Європейський суд з прав людини Україна проти Росії. Хоча я не міг бачити, але те, що відбувалось свідчить, що це дійсно був Гіркін та Безлер. В полоні весь час вони говорили «Бес идет». А це – позивний бойовика Ігоря Безлера.

Була зустріч в Раді міністрів АР Крим, де Гіркін підтвердив, що я у них: «Ничего страшного с ним не будет. Жить будет». Усі свідчення і факти доводять, що це був спецзагін Гіркіна і Безлера, співробітники ГРУ, які потім вже мігрували у Слов’янськ та Краматорськ. Спочатку вони були у Криму і керували цією спецоперацією. Гіркін зустрівся із архієпископом Климентом та видав довідку, де він підписується, що церкву ніхто чіпати не буде. Отже, він мав там повноваження.

– Як до вас ставились в полоні? Вам пояснили навіщо вас затримали?

– Ні. Перші допити були найскладніші. Били, катували струмом. Але більше навіть тиснули психологічно. Перед тортурами роздягали повністю, прив’язували руки і ноги, очі зав’язували скотчем. І водили по тілу ножем. Робили надрізи, в холодному приміщенні відчувалось, коли кров йшла. Ставили питання. Я мусив на все відповідати. Говорили: «Я таким, как ты, вырезал печенку перерезал, зарезал». Така підготовка була. «Сейчас зайдет старший, он будет задавать тебе вопросы, ты должен четко отвечать». Це все – до самого катування. Це були реальні кати, які насолоджувались цими всіма речами. Людьми їх назвати не можна.

– Вдалось встановити, хто вони, їхні імена?

– На слух впізнавав. Мені давали плівки. Серед них були люди, причетні до збиття «Буком» літака. Голоси ідентифікувати міг, а зовні – ні. В нас весь час були зав’язані очі. Один раз нам їх відкривали при обміні, який не відбувся. Аби вмилися і, як вони казали, «привели фейс в товарный вид». Тоді ж у дзеркалі побачив, що за мною стоїть у масці «зелений чоловічок» з автоматом.

– Де вас утримували?

– У Сімферополі, в підвалах обласного військкомата. Були спроби двох обмінів, але тільки на третю спробу, 20 березня, нас обміняли.

За цей період було три складні допити ГРУшників. «Спецами» їх називали. Вони, як я вже казав, надрізи робили. Також били тільки в грудну клітку, бо якби з тією силою вдарили в живіт, то напевно відбили б печінку. Напругу струму збільшували поступово. Спершу як електрофорез, щипає-щипає, а потім настільки лупить, що падаєш прив’язаний разом із стільцем. І тоді б’ють у грудну клітку. Потім піднімають і починають знову.

Крім того, ще були допити, які проводили охоронці. Вони називали себе «кримське військо». Так, в один вечір вони по мені випустили куль двадцять із пневматики. Ти думаєш, що все розказав, а їм своє влаштовувати.

– Що дізнатися хотіли?

– Перше питання – про зв’язки з «Правим сектором». На той момент вони не вірили, що представники руху «Євромайдан-Крим» жодного зв’язку і співпраці із «Правим сектором» не мали. Друге – фінанси, ресурси наші. По-третє, про нашу співпрацю з Києвом. Вони не вірили, що ми самостійно організувалися. Четверте – які диверсії ми планували зробити під час «референдуму».

Щоб ви розуміли, під час «референдуму» ми всі були в підвалах. Тобто коли говорять про волевиявлення, я завжди задаю питання: «Яке ж волевиявлення, коли я, як кримчанин, був тоді у підвалі і не зробив його?».

Також питали про організацію, до якої я тоді належав – Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» – і про дружину та батьків. Їм потрібно було зізнання, що я співпрацюю з «Правим сектором». Для того, щоби потім розказувати у своїх проросійських ЗМІ про ліквідацію небезпечних, керованих американськими і іншими структурами елементів, які в Криму збиралися створювати заворушки.

Читайте докладно в спецпроекті «Крим наші»: Андрій Щекун: Як створювали картинку масової підтримки Росії в Криму

«Чорноморка» в Telegram і Facebook