Переважно той, на кого полює добре навчена та скоординована група висококваліфікованих найманих убивць, уже не може про це розповісти. Василь таки піймав пару 12,7-мілімектрових російських крупнокаліберних снайперських куль. Та, очевидно, у Бога на нього ще багато планів…

Сьогодні «Чорноморка» розкаже історію ще одного з героїв, на чиїх плечах тримається наше мирне небо, наша можливість дихати спокійно і робити свою роботу з упевненістю в завтрашньому дні, одного з тих, хто власною кров’ю окропив українську землю, аби ми і наші діти могли ходити по ній спокійно, не пригинаючись під кулями та осколками ворожих снарядів.

Важливо: Українська воєнна кореспондентка: Якщо ми перестанемо стріляти – нас просто вбиватимуть

Василь – старший солдат з позивним «Шах». Як і більшість його однокурсників, він спокійно навчався і повинен був через декілька років прийти до школи вчителем фізичного виховання. Добра спортивна форма й бійцівський характер виручали хлопця не раз.

Підписував контракт заради того, щоби поїхати на передову. У мене було прагнення потрапити туди і побачити, як там насправді усе відбувається. У мене родичі там були, знайомі. Телебачення говорить одне, а ці люди розповідали, як там насправді. Я вирішив поїхати і побачити все на власні очі.

Звичайно, головна мотивація була іншою. Не хочу, аби те, що відбувається там, на сході, відбувалося тут. У мене є маленький племінник, є брат, бабуся, дідусь. Я не хочу, щоби вони пережили те ж саме, що переживають люди там. Не хочу, щоби у них розривалися снаряди над головою, щоби тут прилітало в будинки. Хочу, аби племінник міг спокійно вийти зранку до школи, а нам не доводилося боятися, що він може не повернутися, тому що якийсь російський дебіл неправильно вистрелить і снаряд прилетить в школу. Було прагнення, щоби війна залишалася там і ми могли хоч якось її контролювати, як це, власне, відбувається зараз.

Читайте також: Які кроки зробити для миру на Донбасі, – свіже опитування

Найбільше запам’яталися «ДНРівські» «новини». О 07:00 ранку по нас починають працювати РПГ (реактивні протитанкові гранатомети – ред.) та СПГ (станкові протитанкові гранатомети – ред.), кучно б’ють саме по нашій спостережній позиції. Прилітають снаряди. Десь 13-14 штук – точно не пам’ятаю. Працює з їхньої сторони ПК (кулемет Калашникова – ред.), автомат. Автоматичні черги кучно прилітають. Під цей шум прильоти ВОГів (постріл з підствольного гранатомета – ред.) і робота снайпера. А ввечері у зведенні так званої «ДНР» та в російських новинах повідомлення про те, як «укрокарателі обстрілють мирне населення Донбасу». Якийсь «муділа» стоїть, знімає стінку дому, розриви, і це використовують як ілюстрацію.

Наша позиція метрів за 400 від ворога. Це достатньо близько. Звуки розривів, особливо в туманну погоду, чути так, наче усе відбувається поряд.  Їх просто відмінно чути. Відправляєш ВОГ, а розривається він, наче снаряд з БМП. І от вони спершу стріляють по нас, а потім видають це за наш вогонь. Коли ж ми дійсно даємо відповідь, – усе «розмальовується» та гіперболізується у ЗМІ противника просто неймовірно.

Був випадок, коли ми давали відповідь з гармати БМП (бойової машини піхоти – ред.). Ми чітко бачили, як ворог виносив і ставив протитанковий станковий гранатомет. Вони робили три-чотири прицільних постріли по наших позиціях, переносили його на декілька метрів, виставляли приціл і продовжували вести по нас вогонь. Коли нам вдалося отримати дозвіл від командування, – звичайно, відповіли. 73 міліметри – дозволений калібр в рамках Мінських домовленостей, тому наші дії були повністю законними. І от ведемо вогонь по видимій цілі, яка знаходиться достатньо далеко від будь-яких цивільних об’єктів. Зранку або після наряду ввечері дивишся новини ворога і диву даєшся: виявляється, ми розбили їм церкву, три будинки, пошкоджені набагато раніше невідомо ким і за яких обставин, зняті в десятку інших сюжетів. І це при тому, що сам спостерігав, чітко бачив: наші снаряди лягають туди, куди ми й цілимось, – в посадку, з якої по нас ведуть вогонь і від якої до найближчих об’єктів села метрів сто, як мінімум.

Там спокійно вдень можна працювати по прицільній сітці, ти знаєш відстані, у тебе є «Армор», ти все це міряєш, постріл у тебе розрахований, ти чітко розумієш, куди він влучить, а не просто «упаде», а ворог у своїх сюжетах розмальовує «розбиті цервки» і, що найобідніше, знаходяться люди, які вірять російській брехні.

Коли був день Святого Миколая, 19 грудня, по нас також працювали з СПГ. Ми дали відповідь. Відпрацювали по ворогу з АГС-а (автоматичного станкового гранатомета – ред.). На наступний день вийшло відео, де російські пропагандисти стверджували, що ми обстріляли школу. Взагалі не зрозуміло, як ми могли зробити це фізично (АГС туди просто не дістав би) і, тим більше: для чого нам це було?

Потім, коли уже мене поранили, вийшло відео, де говорилося, що ми перебували в глибокому тилу, я був у стані алкогольного сп’яніння, ми з кимось побилися і мені прострелили ліву руку. Хоча поранення у мене в стегно і в пах. І калібр не 5,45 а 12,7. Різниця теж неслабенька. Але тим не менше.

Цікаво: Лист до тебе: чого я не пробачу, і чому це не важливо

Ми несли службу та оборону на ділянці 28 ОМБр, в районі Волновахи. Прикривали крайній український блокпост. Наступний – уже сєпарський.

Я був при свідомості, тому все пам’ятаю відмінно, можна сказати – просто ідеально. О десятій годині ранку я вийшов подивитися обстановку. О 10:05 мене поранили. Ми розуміли, що працюємо в умовах снайперської активності ворога. Розуміли, що каска може захистити від осколка, в крайньому випадку від звичайної кулі з автомата, але не від снайперського пострілу. Ворожі снайпери в основному використовують кулі зі зміщеним центром ваги, кулі підвищеної пробивної спроможності, натівські калібри, дещо потужніші від радянських стандартів. Тому ми вживали заходів безпеки, світломаскування, зокрема і вдень. Але передбачити всього на війні не можливо, а робити роботу, зокрема і контролювати ділянку відповідальності – треба.

Я вийшов, як завжди, оглянув сектор у прилад спостереження. Все тихо. Почув постріл. Крупнокаліберна куля розірвалася над головою. Вони розраховували, очевидно, що я злякаюся і присяду там же. Я почав спокійно спускатися, аби покинути небезпечне місце. Це і врятувало. Друга куля пройшла крізь мішки. Мене дуже здивувало, що вона не розірвалася від контакту з землею. В основному такі кулі розриваються при першому ж зіткненні з якимось предметом.

Куля калібру 12,7 міліметра пройшла крізь мішки з піском та увійшла в м’які тканини. Моя свідомість зафіксувала хлопок та бризки крові від розриву. Впав.

«Артур, я – триста!» – усе що зміг сказати.

Протягом 20 хвилин мені надали першу допомогу та евакуювали з позиції.

Мені здається, стріляла не одна людина. Чітко працювала снайперська група. Розрахунок був на те, щоби першим пострілом примусити піднятися, присісти чи вдатися до неконтрольованої панічної втечі. Одним словом – зробити дурницю. Друга куля повинна була стати контрольною. Оскільки я не підстрибнув, – вони вирішили просто «зіграти на удачу». Тим не менше, у них не вийшло, скажемо так.

Поки встиг дістати сигарети з кишені і підкурити (секунд 7-10), – я вже відчув, що кров дотікає до лопаток. Медик швидко прибув на позицію. Перев’язав. Мене винесли. Далі приїхала машина і мене доправили до Волновахи. Весь цей час я був  при свідомості. І тільки уже в Волновасі, коли відкрили машину, – схопив свіжого повітря і втратив свідомість.

Зараз уже більш-менш. Болю, практично, ніякого немає. Обезболюючі вводять. Це, звичайно, допомагає. Трішки ще ногу смикає. Ще не все зажило. Ще рана відкрита є. Але в основному самопочуття уже нормальне, стабільне. Вже і сон став з’являтися. Спочатку я взагалі спати не міг.

Важливо: Ми можемо повернути Крим достатньо швидко, – Сенченко

Мою дівчину звати Юля. Вона живе у Волновасі. Свою любов я знайшов якраз там, протягом цієї ротації. Дзвонить, пише, підтримує. В неділю повинна приїхати. Вона звичайно, була шокована. Юля – одна з перших, хто дізнався про моє поранення. Вона побачила, як мене виносили зі швидкої допомоги, бачила рану. Їй було дуже важко. Але, слава Богу, вона усе це витримала. Я горджуся своєю дівчинкою, тому що вона – дуже сильна духом людина.

Дідусь з бабусею – зрозуміло – там були сльози. Але, тим не менше, вони знали, де я. Я їх до цього готував. Говорив, що все може статися. Ніколи не старався приховати, де знаходжуся, що мене можуть поранити. З дідусем узагалі спілкувався спокійно: «Можуть вбити, можуть поранити». Дід мій гордиться – все, що можу сказати. Ну, отримав поранення – це буває. Це війна. Цього не уникнути.

Дідусь служив у 28-й бригаді. Хотів піти в АТО, але в нього три пережитих інсульти. На службу не взяли.

Якщо все буде добре, – я планую піти служити в якийсь військкомат. Зі службою зав’язувати не планую. Лікарі кажуть, на передову не зможу потрапити. Це звичайно погано. Для мене це був основний стимул служити. Там для мне усе зрозуміло і спокійно. Завжди знаєш, що у тебе кожного дня.

Цікаво: Про Крим «без крові»: нагадування про міф Кремля у День кримського спротиву російській окупації

Ти пробуджуєшся, чистиш зуби, вмиваєшся і займаєшся якимись побутовими справами. Приходить час, наприклад, 12 годин дня – ти одягаєш бронежилет, каску і йдеш на пост. Відстоюєш свою добу. Прийшов, змінився, і йдеш відпочивати. Відпочив, позаймався біля машини, обслужив гармату, потім особисту зброю, позаймався побутовими справами, поїв, поспав – і знову на пост.

Зрозуміло, є обстріли, є несподівані ситуації, екстренні, чийсь запит на допомогу, наприклад, ще щось. Але в основному у тебе все стабільно. Для мене головне – стабільність. Там вона була.

Ти звикаєш. Буквально тижня вистачає, аби звикнути до того, що стріляють, що щось вибухає. Страху через це не було.

Як на мене – мені навіть не було страшно, коли поранили. Поранили, і все. Я зрозумів: відвоювався. Нічого не зробиш. Лежу, чекаю медика. От і все.

Важливо: Українцям повернуть незакодовані загальнонаціональні канали

Моє головне побажання цивільним – щоби більше хлопців ішли служити. У мене багато друзів «косять» від армії. Мовляв, для чого воно треба?. Деякі дітьми обзавелися. Я вдячний нашій державі, що призив зробили до 27 років. Це дійсно круто. Я вірю, що їх призвуть і вони підуть служити. Армію повинні пройти всі. Я не кажу усім йти на війну. Просто відслужіть, аби бути готовими. Коли війна почнеться глобальна, – щоби будь-хто міг взяти автомат і діяти, а не просто розповідати казки.

Під час бійок в клубі бойові можливості і характер не показують. Почнеться справжня війна – що ти зможеш кому показати? Нічого. Треба знати хоча б елементарно, як викопати окоп, як зарядити і почистити автомат. Ну і як пересуватися двійочками, трієчками. Це для себе ж. Елементарні речі, які необхідно запам’ятати. Ази повинен знати кожен.

Яким би не був поганим Радянський союз, але при ньому усі служили. Не служити – було принизливо. Так мене виховував дідусь. Я поважаю те, що всі люди служили. А зараз службу не вважають обов’язком.

Дивують висловлювання, мовляв, я трачу півтора року свого життя. Ти нічого не втрачаєш. В армії все переосмислюється. Починаєш бачити світ зовсім іншими очима. Починаєш цінувати те, що у тебе було. Пропадає ця манія незрозумілих гульок, незрозумілих грошових витрат на кшталт «зараз піду нап’юся» чи ще щось. Пропадає бажання приймати якісь речовини…

Цікаво: Історія мужніх моряків: відбулася прем’єра фільму про спротив українського корабля «Черкаси» в Криму

Я особисто взагалі противник наркотиків. Мені імпонує, що в армії з цим дуже строго. Тим більше, зараз взагалі почався період, коли до таких порушень почали відноситися дуже серйозно. За наркотики карають жорстко, і такі явища придушуються в корені. Мені це дуже подобається.

Так само, як і з алкоголем. «Аватарів» зараз не тримають. Напився – і все. Будь добрим. «Задувка» – пішов. Так само круто, що підняли ціни на «задувку». Зараз, якщо не помиляюся, 40 тисяч гривень. Чотири місяці ти будеш виплачувати від мінімального грошового забезпечення «десятку». Це вже сума. А якщо у тебе є діти – привід дуже сильно задуматися, – варто випити чи ні. Ніхто при тверезому розумі не захоче випитий несвоєчасно келих виплачувати, як іпотеку чи якийсь кредит…

Наша розмова добігала до завершення. Після усього пережитого Василь значно здоровіший і сильніший від багатьох своїх ровесників, «захищених від усіх небезпек» дбайливими родичами чи спокійним способом життя. У нього своя думка на багато речей та питань, і він заслужив право висловлювати її. Заслужив своїм досвідом, бойовою роботою, пролитою ворожою та своєю кров’ю, якою заплатив за безпеку інших. Василь – один із тих, завдяки кому ми побачимо мирне небо над українським Донбасом та жовто-блакитні прапори над Кримом, хто звик дивитися в очі співрозмовнику прямо, а в майбутнє – впевнено, щоб там не сталося, за будь-яких обставин. Побажаємо йому швидкого одужання та надійної удачі!

Читайте також: Боєць ЗСУ: Крим, Донецьк, Луганськ – усе повернути назад

«Чорноморка» в Telegram та Facebook

Фото автора