Найбільш популярними словами в Москві цього літа, очевидно, будуть слова «космонавти» і «гвинтити». При цьому «космонавти» – це співробітники росгвардії і ОМОНу, в чорній амуніції з шоломами і палицями, а «гвинтити» – це те діяння, яким «космонавти» з 20 липня регулярно розважають москвичів по суботах. 

Протестні акції в Москві, що почалися в липні цього року через відмову влади зареєструвати на місцевих виборах в якості кандидатів у Мосміськдуму ряд представників «несистемної» опозиції, зокрема Любов Соболь, юриста тісно пов’язаного з Навальним «Фондом боротьби з корупцією», Іллю Яшина, Дмитра Гудкова і ряд інших, відомих в Москві опозиційних політиків і громадських діячів, поступово стають все більш багатолюдними. При цьому їх політична повістка починає набувати вже не тільки місцевий характер, а вимоги мітингувальників стають все більш глобальними. Значною мірою цьому сприяє сама російська влада, забороняючи мітинги і жорстоко розганяючи тих, хто, незважаючи на заборони, вийшов на вулицю. Тисячі затриманих, побиття беззбройних демонстрантів, які навіть не намагалися чинити опір при затриманні, призвело зовсім не до тієї реакції, на яку розраховувала влада. Якщо на перший масовий мітинг на проспект Академіка Сахарова в Москві вийшло близько 22 тисяч чоловік, то на мітингу 10 серпня вже було від 50 до 60 тисяч учасників. Крім того, акції підтримки пройшли в більшості великих міст Росії, від Хабаровська до Санкт-Петербурга.

До яких наслідків приведуть ці що тривають протести, як процес буде розвиватися далі, поки не ясно. Наскільки набирає силу протестний рух в Росії і, в першу чергу, в Москві, можна порівняти з Українською Революцією Гідності, зараз також сказати складно. Чергові акції протесту в Москві призначені на 24-25 серпня. Однак схожості немало. І головне з них – це те, що мотивація учасників і висунуті вимоги стосуються вже не стільки конкретних політиків, яким було відмовлено в праві балотуватися, скільки загальних демократичних прав і свобод громадян, включаючи припинення політичних репресій і переслідування учасників попередніх протестних акцій.

Характерна і реакція російської влади, якав своєму патологічному страху перед «майданом», власними діями тільки підсилює напругу політичного протистояння. Дуже показова, в цьому плані, оцінка відомого російського прокремлівського політолога Сергія Маркова, дана ним в інтерв’ю радіо «Ехо Москви» ще 16 липня, а потім неодноразово повторена в інших виступах. Оцінюючи ступінь електоральної підтримки кандидатів від «несистемної» опозиції, він заявив наступне: «Їхня підтримка набагато зменшилася. Тому що раніше не було проблеми Криму. Зараз вона є. Зараз приходить кандидат і його запитують: Крим наш чи ні? Він що починає – викручуватися своїм хвостом продажним! Йому кажуть: товариш, до побачення! Таким чином отримати підтримку виборців можуть тільки ті, хто за те, що Крим наш. А якщо проти «кримнаш» – у них ніяких шансів немає!».

І, незважаючи на всю позірну сміховинно і клоунадность цього персонажа, він має рацію! Прав не в сенсі, що ставлення до окупації і незаконної анексії Криму є визначальним для московського виборця підтримувати або не підтримувати того чи іншого кандидата. А як раз в тому, що саме реальна масова підтримка населенням Росії агресії проти України, окупації і незаконної анексії Криму, дали російської влади карт-бланш на подальший правовий нігілізм і беззаконня. Було б смішно сподіватися на те, що режим, грубо зневажив міжнародне право, двосторонні зобов’язання, безпосередньо зафіксовані в договорах між Росією і Україною, буде вести себе паинькой щодо власних громадян. З якого дива? Навпаки! Безкарність і вседозволеність породжує тільки ще більший правовий нігілізм влади. Якщо можна було тоді і там, то можна і тут, і зараз. Тим більше, коли під питання ставиться право можновладців диктувати суспільству принципи поведінки, критерії моралі і поняття справедливості. Тінь «майдану» над московськими протестами, можливо ілюзорна, але миттєво виникла в свідомості кремлівських узурпаторів, стала справжнім каталізатором жорстокості і непохитності режиму по відношенню до протестуючих москвичам. Тому не варто особливо роздумувати над тим, чому шаленіє російська влада. Тому, що «кримнаш»! Тому що, не вийшовши з протестом в лютому-березні 2014 року проти агресії, росіяни самі вклали в руки своєї влади ті поліцейські кийки, якими зараз «космонавти» на московських вулицях б’ють і «гвинтять» москвичів, які посміли в чомусь не погодитися з діями цієї влади.

І поки у свідомості москвичів, як і інших росіян, не виникне міцного причинно-наслідкового зв’язку між цими явищами, навряд чи варто сподіватися на успіхи протестного руху. Поки «кримнаш» рулить, російській владі боятися нічого!

Чи відбудеться це прозріння і коли? А поки в минулу неділю, 18 серпня, в Москві і Санкт-Петербурзі пройшли поодинокі пікети активістів з ініціативної громадської групи «Стратегія-18». Люди, що вийшли на одиночний пікет з плакатами в центрі російських столиць, вимагали припинити репресії в Криму проти кримських татар і проукраїнських активістів, припинити агресію проти України, повернути Крим, звільнити всіх українських політв’язнів і військовополонених. Одна з організаторів громадської ініціативи, російська активістка Віра Лаврешіна в бесіді з журналістом «Крим. Реалії», повідомила наступне:

«Не втрачаємо надії налагодити діалог з жителями столиці (сусідньої Росії – КР) про неминуче повернення Криму. По крайней мере, перестали кидатися з кулаками, дізнавшись від нас, що доведеться повертати Крим Україні згідно із законом, і, що важливо, кримським татарам. Необхідна кримськотатарська автономія, щоб зберегти цей самобутній і мужній народ. Ми продовжуємо флешмоб за важкохворих Едема Бекірова, Павла Гриба, за звільнення українських моряків і в’язнів «списку Сенцова». Поки не доб’ємося своєї мети. Слава Україні! Ми віримо в перемогу».

«Після масового побиття москвичів на суботніх прогулянках настало тимчасове «пом’якшення вдач» поліцейських. Зрозуміло, на Арбатському перехресті чергувало кілька патрульних машин. Але «космонавтів» (співробітників підрозділу ОМОН – КР) ніде видно не було. І ніхто нас не намагався відстежувати, гвинтити і бити», – додала вона.

Коли на людей, що намагаються донести до співвітчизників правду, перестають кидатися з кулаками. Коли «космонавти» не кидаються відразу бити і «гвинтити», ледве углядівши плакат з гаслами «Крим повинен бути деокупований», «Свободу Криму», ще дуже рано говорити про прозріння в суспільстві. Це ще навіть не крок до прозріння. Швидше, це перша задума. Тільки коли таких людей буде тисячі, а співпереживаючих їм і думаючих, також, мільйони, у Росії з’явиться реальний шанс позбутися кошмарної мани путінізму.

А поки, готуйся Москва! Субота близько.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.