ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
3
7
3
1
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
3
7
3
1
Медіаревізор
Балканські уроки. Боснія та Герцеговина
  19 Вересня 2019 18:04
|
  1508

Балканські уроки. Боснія та Герцеговина

Балканські уроки. Боснія та Герцеговина

Три Президенти, дві країни під спільними кордонами, політична криза через майже 30 років після війни… Чому нас має навчити досвід Боснії і Герцоговини?

Останні українські новини змушують вкотре нагадати – все це в історії вже було. У різних точках глобуса, в різний час, але, тим не менш, все це з кимсь уже було. Всі війни рано чи пізно закінчувалися за різними сценаріями або ж заморожувалися на десятиліття. Або переходили в стадію порохової бочки, яка може вибухнути в будь-який момент через так і невирішені конфлікти. Нам би почитати, як воно було у інших і чим закінчилося. Але, на жаль, ми продовжуємо винаходити велосипед, сподіватися на «авось» і вимагаючи, щоб все владналося негайно.

Боснія і Герцеговина – країна, унікальна у всіх відношеннях. Неймовірна природа, неймовірне змішання культур і абсолютно неймовірна політична система. Щоб розібратися, що до чого в цій країні і хто кому влада, потрібно витратити не один тиждень. По суті, Боснія в її нинішньому вигляді – продукт Дейтонських угод, якими закінчилася жахлива, що забрала десятки тисяч життів, війна на території країни. Незважаючи на те, що на карті ми бачимо одну державу, в загальних межах їх, по суті, дві: Республіка Сербська, якою керують боснійські серби, і, власне, федерація Боснія і Герцеговина, де живуть хорвати і босняки. Крім цього, в країні є ще й автономний округ Брчко, який досі знаходиться під міжнародним управлінням і не належить ні тим, ні тим.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Як так вийшло? Після розпаду Югославії, слідом за Словенією та Хорватією, Боснія і Герцеговина також проголосила незалежність. Проти цього були боснійські серби, які в 1992 році проголосили створення своєї країни на території Боснії під назвою Республіка Сербська. Почалася жахлива, кривава війна. Армія боснійських сербів під керівництвом Ратко Младіча і Радована Караджича обложили столицю босняків – Сараєво – майже на 4 роки, винищивши з допомогою щоденних артилерійських обстрілів і снайперів понад 10 тисяч мирних жителів та військових. Далі – і це ще більше не вкладається в голові – боснійські серби вбили більше 8 тисяч боснійських чоловіків із Сребрениці (мусульманського анклаву на території Республіки Сербської, який нібито був під міжнародним захистом). Кров пролилася в Приедорі, Вишеграді, Біелині, Травниках та інших містах країни.

Але, крім боснійських сербів, босняки воювали і з хорватами. У тій частині БіГ, де компактно проживали хорвати, раптом вирішили створити свою, хорватську країну – Герцег-Босна. І почалося все те ж – артобстріли, масові вбивства мирного населення, концтабори, зґвалтування, знищення пам’яток і релігійних об’єктів.

Але, якщо з хорватами босняки домовилися в 1994 році, то серби до останнього миритися і домовлятися не хотіли. За стіл переговорів їх посадили лише натовські авіаудари в рамках операції «Обдумана сила». Тоді, в 1995 році, в місті Дейтон хорватський, боснійський та сербський лідери підписали угоди про перемир’я, які і отримали назву Дейтонських.

ДВІ КРАЇНИ І ТРИ ПРЕЗИДЕНТИ

Так, згідно з договором, Боснія і Герцеговина залишалася у своїх кордонах, але ставала конфедерацією Республіки Сербської з Федерацією Боснії і Герцеговини. Так, у результаті угод 49% країни отримали серби, 51% – босняки і хорвати. На виборах також обирали не одного, а цілих три президенти – по одному від хорватів, босняків і сербів. Також пропорційно за національною ознакою розподілялися і місця в парламенті. Причому, якщо обранці одного народу виступають проти будь-якого закону чи рішення, то навіть при одностайному голосуванні інших двох, рішення відкидається. Цей пункт називають «вето народу». Ця система працює донині.

У Республіки Сербської є свій Президент, свій парламент і своя конституція. Може самостійно встановлювати відносини з країнами, незалежно від Сараєво. Має свою столицю – місто Банья-Лука, свій прапор, гімн і герб. Як тільки перетинаєш кордон Хорватії та БіГ – відчуваєш себе дивно: в паспорті стоїть боснійський штамп, а тебе зустрічають плакати «Ласкаво просимо в Республіку Сербську!». Всюди – сербські триколори (від тих самих плакатів до шевронів на формі місцевих поліцейських). Зі спільного я, як турист, помітила тільки валюту – конвертована марка діє по всій території БіГ.

З «коридором» між частинами Республіки Сербської – округ Брчко склалася і зовсім складна ситуація, адже тут сербів і босняків приблизно навпіл. Особливий статус Брчко прописали в тій самій Дейтонській угоді – оскільки округ постійно викликав суперечки і через нього ось-ось війна могла розгорітися знову. Прийняли соломонове рішення – ні тим, ні тим – Брчко зробили автономним округом під міжнародним управлінням. І хоча формально в Брчко є мер і навіть Скупщина (парламент – ред.), самоврядування, де-факто, відсутнє. Правлять округом іноземці (до речі, за національністю, всі американці), які називаються супервайзерами або наглядачами. Якось так.

А ДЕ ТУТ МИ?

Досвід Югославії показав – в країнах, де етноси населення планомірно перемішувалися десятиліттями, і де одна нація, всупереч усім деклараціям, все ж мала куди більш міцне положення і великі амбіції, поділ навряд чи може пройти полюбовно. Лайт-варіант, але все ж, стався і з нами – з країнами колишнього СРСР, де всі невирішені етнічні, історичні й територіальні питання одразу ж спалахнули і, при активному сприянні привілейованої нації, закінчилися кровопролиттям. Перемішування народів, мовна та історична політика, залагоджені на швидку руку територіальні претензії – процес подібний до садівництва.

Чого нас учить досвід Боснії і Герцеговини? А тому, що мало просто припинити стріляти. Закінчення війни – це або примушення до миру (силою, економічно, політично), або компроміси і стіл переговорів, на якому потрібно прийти до спільного знаменника. Але в будь-якому випадку, перш ніж прийняти рішення, потрібно добре подумати: «А як буде далі? До чого це призведе?».

У ситуації з БіГ дійсно важливо було зупинити насильство і кровопролиття. Коли приймали Дейтонські угоди, багато хто думав, що так буде, згодом розберемося. Але, як бачите, майже 30 років минуло, а досі не розібралися. Здавалося б, всім народам дали рівну владу. Миріться, домовляйтеся і розвивайтеся. Але не тут-то було. Країна, як двоголовий орел, чиї голови дивляться в протилежні сторони. Федерація БіГ – на Захід, на ЄС і НАТО, Республіка Сербска – у бік Сербії і Росії. Чи можливий нормальний розвиток країни в таких умовах? Звичайно ж, ні. Зараз у країні – чергова політична криза. Варто політикам зайти в глухий кут в якихось питаннях, як в Республіці Сербській починають загрожувати референдумом і відділенням. Нинішній Президент Республіки Сербської Мирослав Додік відомий своїми сепаратистськими висловлюваннями і проросійською позицією. Ще в 2016-му заговорив про незалежність. І тепер смикає за цю ниточку при будь-якому зручному випадку. А ще називає Крим російським, за що доводиться вибачатися хорватським і боснійським політикам БіГ. А ще при найменшому приводі Додік заявляє про нежиттєздатність БіГ та необхідності поділу країни на три – боснякську, сербську та хорватську.

Останні, до речі, теж не мовчать. Представники націоналістичних хорватських політсил все голосніше говорять про те, що вийшло нечесно – мовляв, у сербів, як не крути, своя автономія у складі БіГ є, а у них, хорватів, немає. А їм теж треба. Хоча в іншому хорвати все ж відрізняються настроєм на конструктив і розвиток; і діють спільно з босняками.

На відновлення БіГ після війни, розвиток країни і реформ цілий ряд країн, витративши чимало зусиль і грошей, зацікавлені в стабільності і еволюції країни. Але є і ті, кому вигідно створити «свій» анклав – думаю, уточнювати, про яку країну йде мова, не потрібно.

Дейтонські угоди були тимчасовими і перехідними, поки три народи Боснії і Герцеговини не почнуть довіряти один одному, працювати спільно і вироблять нову Конституцію. Зараз на думку багатьох експертів, положення «Дайтона» суттєво гальмує розвиток країни і навіть є дискримінаційними для багатьох активних і діяльних молодих політиків, які через квоти не можуть потрапити у владу.

Після виборів наприкінці 2018 року, БіГ по сьогоднішній день так і не змогли сформувати новий уряд. З часу закінчення війни це, мабуть, найбільш глибока політична криза. Каменем спотикання став курс в НАТО: хорвати і босняки – «за»; серби, природно, проти і хочуть зберегти військовий нейтралітет. Що буде далі і яким буде вихід з цієї ситуації – складно спрогнозувати.

Деякі аналітики вже заговорили, мовляв, БіГ – це порохова бочка в центрі Європи, і що політичне протистояння незабаром може перейти в збройне. Але цей сценарій дуже малоймовірний – хоча б тому, що люди ще дуже добре пам’ятають останню війну і більше всього на світі не хочуть повторення того пекла. З іншого боку, зараз серед політсил немає явних лідерів, харизма яких зрівнялася б з тими, хто керував сторонами під час війни. Але все ж національні чвари і сепаратизм відверто заважають країні розвиватися, а громадяни країни тягнуться на Захід у пошуках кращого життя.

Але Боснія і Герцеговина – відмінний урок для України, якій неодноразово намагалися нав’язати «боснійський сценарій». Головне, щоб ми його вивчили. Конструкція граблів однакова у всіх точках земної кулі. І б’ють по лобі вони однаково, якщо на них наступити. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2024Всі права захищені