Російська пропаганда їх називає нео-нацистами і фашистами, лякаючи з кремлівських каналів страшилками про кровожерливість українських бійців. Вони навіть встигли потрапити у немилість до американських конгресменів, які заявили, що матеріальна допомога Україні від США не повинна торкнутися цього підрозділу. І, не дивлячись на серйозні спецоперації на сході країни, майже 4 роки бійці провели на полігонах, бо їх командування АТО (тепер – ООС) вивело з передової. Все це про полк «Азов», який відомий українцям не тільки боями за Маріуполь і Іловайськ, але і неоднозначною репутацією і символікою підрозділу. Разом з тим, «Азов» – єдине добровольче формування, створене в 2014 році, яке не тільки не розпалося або розкололося на окремі групи, як ми бачимо у інших добробатів, чи поглинулося іншими військовими організмами» після злиття, а навпаки, посилилося.

«Азов» – полк Національної гвардії, у складі якої не тільки піхота, але і танкова рота, і навіть артилерійський дивізіон. А постачання такого рівня, що екіпіровці бійців можуть позаздрити навіть солдати деяких підрозділів ЗСУ.

Але найголовніше – це кадри. Поки Збройні Сили України в 2017-2018-му почали залишати десятки тисяч контрактників, склад полку «Азов» зумів утримати людей, які воюють з початку бойових дій на Донбасі. Середній вік бійців на передовій – 30 років. І кожен хоче дослужити до входу в Донецьк і повернення Криму. Причому мотивація настільки сильна, що бійці навіть після серйозних травм і поранень повертаються. Приклад тому – Ілля Самойленко, з яким вдалося поспілкуватися «Чорноморці» на передовій. У нього замість лівої руки титаново-сталевий протез, а замість правого ока – штучний. Це не заважає солдату залишатися на лінії фронту, виконуючи бойові завдання. Каже, титанова рука – це навіть привілей.

В розрізі останніх політичних подій в країні і розмов про зміну вектора у вирішенні конфлікту на Донбасі, не можу не запитати, ти за прямі переговори з представниками так званих «Л/ДНР» та Путіним чи за військове рішення?

Як людина військова, я скажу одне – наступ і бойові дії повернуть нам окуповані території. Не вважаю, що з Путіним і терористами про щось можна говорити. Процитую популярну фразу: «Договір з росіянами не вартий навіть паперу, на якому написаний».

Питання про ідеологію. Вона в полку «Азов» є? Адже ви ж знаєте, як вас називають на прокремлівському ТВ – неонацисти, фашисти. Що ти про це думаєш?

У нас все-таки ідея, а не ідеологія. Люди в полку різні, з різним світоглядом. Але всіх об’єднує віра і мета – відстояти суверенітет України. Силовим методом. Чому йдуть в «Азов»? Полк – найбільш мотивований підрозділ з добре підготовленими бійцями. А це все, що нам потрібно, щоб військові успіхи були в кишені – підготовка і мотивація. Решта – особиста справа кожного. Офіційно у нас нацистських знаків немає. Хоч іноді символ полку «Ідея нації» (монограма, перетин літер «І» та «N» – авт.) багато плутають з такими. Ми не заперечуємо, що батальйон правопатріотичний, що більшість хлопців є українськими націоналістами. А те, що у багатьох набито на тілі (мова йде про татуювання, які стали практично цілою культурою для бійців; та мінімум одну має кожен солдат – авт.) повторюся, справа особисто кожного.

Склад полку «Азов» з 2014-го, кажуть, практично не змінювався. Ваше командування стверджує, що серед вас – на передових позиціях – багато тих, хто воює з перших днів. Такого не скажеш про більшість добробатів, які утворювалися на початку війни. Деяких вже і в помині немає. Вони розпалися, трансформувалися або злились з іншими підрозділами. У чому ваш секрет?

Мотивація. І ідея. Тому що вона рухає людиною зсередини. Він за український націоналізм? Він у нас. За український мілітаризм? І знову він у нас.

Давай поговоримо про твою особисту історію. Чому і коли ти вирішив пов’язати життя саме з «Азовом»?

Мені був 21 рік. У мене тут вже були друзі, які звали. До того, як прийшов сюди, займався «білявоєнними» тренуваннями (інструктор зі стрільби – авт.) і логічним продовженням був мій прихід на війну. І моє бажання воювати – це розуміння себе як громадянина. Як у Стародавній Греції: Хочеш бути громадянином? Ласкаво просимо на військову службу. У 2015-му остаточно вирішив – іду. Тоді полк обороняв Мар’їнку (Донецька обл. – авт.).

Коли друзі мені розповіли, як воює «Азов», і я зрозумів, що полк втілює мої уявлення про те, яким має бути підрозділ і як треба воювати. Ми менше армія, ніж Збройні Сили України. Але я вважаю, що багато чого робимо краще, ніж армійці. Як мінімум, у нас менше бюрократії і ширший простір можливостей. Більше цінується не те, яке у тебе положення штатне або в табелі про ранги, а твої здібності і бажання воювати. У полку я швидко пішов вгору по кар’єрних сходах. Досить швидко став командиром відділення, потім заступником командира взводу. Я навчав і тренував солдатів. Вів облік особового складу. Зараз, після поранення, я зброяр роти.

До початку служби у мене було військове спорядження на 300 тисяч грн. Я у волонтерів ніколи нічого не просив. Не «жебрав». Мені було навіть соромно просити. Ну, як мінімум, я ж отримував зарплату. Плюс зараз у нас оснащення відмінне. Нас одягають, взувають. Я стою перед вами в новій нацгвардійській формі. Це найкраще з того, що видавала держава. Хоча у мене своєї уніформи – британського і американського зразка – повно.

Чим довелося жертвувати заради служби?

Навчання кинув. Я на історичному навчався в університеті імені Тараса Шевченка. Коли відслужу, навчання продовжу. Навіщо зупинятися?

Дивлячись на твою титанову руку і гак замість долоньки, не можу не запитати, як з тобою це сталося?

Скажу відразу, джгути болять сильно. Відірвані руки не болять. Це сталося у вівторок. Наша рота не любить вівторки. Всі наші поранення траплялися у цей день. Я вибухнув на власному боєприпасі при установці розтяжки через те, що поруч упав ворожий снаряд. Раптово почався обстріл, коли я мінував територію. У мене в руках був запал від боєприпасу, і він, від вибухової хвилі, детонував. Мені – все відразу в обличчя, в руку, в ногу. Поруч були товариші, вони мене перев’язували. Тоді я відчув, наскільки важливі медичні курси для солдатів. Думаю, якби зі мною це в 2014-му році, я б 200-м (загиблим – авт.) доїхав на базу. Я в цій перев’язці провів дуже довго, майже дві години, поки мене довезли до лікарні. Порване горло, діромаха діаметром 3 сантиметри, осколок ще біля сонної артерії застряг. Руку відразу перемололо. Я прямо бачив, як її рівненько по суглоб відірвало. Обличчя пекло боляче. Тепер на щоці шрам у формі Японії.

Як ти морально впорався з таким пораненням?

Перше, що подумав: «Блін, підвів своїх». У нас були такі далекосяжні плани. Мені було боляче і прикро. Вирішив покричати. Зрозумів, що, якщо кричу, значить, живий. Вирішив не витрачати сили. Поповз до пацанів. І відчув, що у мене штани горять.

Чому ти собі не поставив традиційний протез, у формі руки?

Чекаю, коли в Україні з’являться придатні протези. А чим тобі цей не подобається? Ну так, він незвичайний. Але в мене, крім цього, є механічна долонька.Нею тільки чашку зручно брати. Тому надягаю її рідко. А цей механічний тяговий протез зручніший  і витриваліший. Він функціонує завдяки натяжці на праве плече. Шляхом подовження важеля, троса я його натягую і «гак» відкривається.

А як з такою рукою в бою? Ти ж на передовій. Я ж бачу, щоб тобі взяти зброю  –потрібно якийсь час, що б вставити протез в потрібне положення. 

Нічого складного. Я його просто відразу затискаю в потрібне положення для роботи. Крім того, він же нечутливий. Я можу і гаряче їм брати. Робити все те, що багато своїми руками не можуть.

Чому ти не пішов зі служби після поранення? 

Тому що я не досяг тих цілей, які перед собою поставив, коли прийшов в «Азов». Війну закінчити. Хоча зараз політична ситуація в країні змушує похвилюватися. Якщо не дуже вмілі дипломати домовляться про якийсь мир, то ми всі, військові, залишаємося з носом. Тому що ми тут воювали, кров поливали, гинули. А вони такі: «Ну все, пацани, вистачить. Згортайте лавочку». А нам що робити? Це до твого першого питання про мирні переговори. Все, що відбувається в політиці, не дуже добре позначається на бойовому дусі солдатів, чесно скажу.

Ти вирішив тут залишитися, поки ми не увійдемо до Криму і Донецьку з Луганськом? 

Це головна мета. І моя, і полку. Але я боюся, що цього не станеться. Обійдемося сценарієм якихось незрозумілих переговорів і не силовим рішенням. А ми при цьому не будемо мати ніякого права голосу і вибору. Дуже неправильно витрачається ресурс мотивованих людей. І дуже страшно, що всі 5 років можуть бути даремно.

Фото: Ліза Герасимюк 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook