5 прикордонників, 5 років життя в невідомості для їхніх рідних. У серпні 2014 на російсько-українському кордоні йдуть запеклі бої, обстріли з території Росії, спроба окупанта взяти під контроль кордон. За один місяць було вбито 26 українських прикордонників. Цю трагічну сторінку охрестили «Должанським котлом», коли, не зумівши утримати кордон, військові намагалися вирватися з оточення. 

Це було 6-7 серпня, тоді російські артилеристи обстрілювали зведену колону з військовослужбовців Збройних Сил України та прикордонників в районі населеного пункту Дякове з мінометів і «Градів». Під час обстрілу загинули прикордонники Сергій Лифар, Віктор Діхтієвський, Євген Колісниченко, Микола Антіпов, Сергій Бойко, Олег Кислицький і Олександр Зайцев. Ще 8 бійців виявилися зниклими без вести. Прикордонники Віталій Птіцин, Віктор Кумановський, Ігор Присяжнюк були знайдені через кілька місяців в братській могилі. Всі вони загинули під час обстрілу 7 серпня і були поховані місцевим священиком в братській могилі біля села Єсаулівка Антрацитського району Луганської області. Лише в кінці листопада 2014 пошуковики провели ексгумацію поховання і привезли останки вісьмох людей на експертизу. Трьох – Птіцина, Кумановського і Присяжнюка впізнали по аналізах ДНК.

Але п’ятеро бійців, зниклих без вести 6-7 серпня 2014 року, досі не знайдені. Востаннє побратими бачили їх живими, коли вони, під час обстрілу, вистрибували з підбитої снарядом машини і розбіглися в різні боки, намагаючись врятуватися. Це солдати Олександр Савченко (1995 р.н..), Сергій Мелешко (1995 р.н..), Олександр Овчарик (1995 р.н..), Старший солдат Дмитро Ушкалов (1991 р.н..), що були на той момент курсантами Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби. І начальник радіостанції центру радіозв’язку Південного регіонального управління Олександр Топал.

У полоні на окупованій території жоден з прикордонників, згідно з офіційними даними, не виявляється. Про місцезнаходження хлопців не змогли повідомити нічого і переговорники бойовиків. В на початку 2015 року інформацію про них передавали і в Росію, і в ОБСЄ, але знайти будь-які сліди курсантів їм не вдалося. За словами свідків тих подій, ніхто з них не був поранений. З того часу їхні рідні живуть надією, що їх сини живі, перебувають у полоні або були врятовані місцевими жителями.

Один із зниклих безвісти – Дмитро Ушкалов – родом із прикордонного міста Вовчанськ Харківської області. Відслужив срочку, працював охоронцем, заочно навчався в Харківському технічному сільськогосподарському університеті. Але пізніше вирішив піти вчитися на прикордонника. Поступив на навчання в квітні 2014-го, закінчити його повинен був у жовтні того ж року, але влітку, під час запеклих боїв за контроль над українсько-російським кордоном, курсантів перекинули на Схід. Незадовго до зникнення Дмитро зробив пропозицію своїй дівчині Анастасії, вони мали побратися. За словами Насті, те, що Дмитра і його товаришів відправили в АТО – вони дізналися вже після його зникнення, до цього хлопець говорив рідним, що перебував на навчаннях у Бердянську. Рідні досі не припиняють пошуків і не втрачають надію знайти його. Аналіз ДНК рідні не здавали, адже 30 вересня 2014 телефон Дмитра раптом з’явився в мережі.

Дмитро Ушкалов і Анастасія Немечева

Рідним зниклого безвісти прикордонника Сергія Мелешко також дзвонили в грудні 2014 року з російського номера. Стверджували, що їхній син у полоні. У зв’язку з цим з’явилася версія про те, що прикордонники можуть бути в рабстві в Чечні або Адигеї, або міститися в російських СІЗО. Адже російські правозахисники випадково виявили не одного українського військового в катівнях російських в’язниць і неодноразово повідомляли про вивезення полонених в якості робочої сили. Рідні та правозахисники зверталися до правозахисників з Росії, але поки ніякої нової інформації про рідних їм виявити не вдалося. Також до рідних хлопців надходила інформація про те, що їх нібито бачили в полоні в Свердловську.

Сергій Мелешко

Продовжує пошуки і тітка Олександра Овчарика з Переяслав-Хмельницького Тетяна. Після школи Олександр відучився в ПТУ, після чого вирішив стати прикордонником. Спершу служив в аеропорту «Бориспіль», а пізніше потрапив в навчальний центр «Оршанець». Спочатку, за словами Тетяни, дзвонив кожен день. 5 серпня вийшов на зв’язок востаннє: сказав, що дуже хоче додому. На наступний день він пропав без вісти.

Олександр Овчарик

Чи не найскладніше довелося рідним зниклого безвісти Олександра Топала з Одеси. Адже в той же період в зоні АТО був убитий його тезка – сержант Олександр Топал (28-й бригада) з тієї ж області. Деякі ЗМІ, не розібравшись в ситуації, оголосили прикордонника загиблим, але пізніше дали спростування.

Олександр Топал

У смерть сина не вірить і мати визнаного загиблим Віталія Птіцина Тетяна Лазебник. Вона стверджує: експертизі ДНК не вірить, так як спочатку, після здачі зразків, збігів не виявилося. Пізніше, коли аналіз здала донька Віталія – ​​збіг знайшлося. Тіло іншим видам впізнання не підлягало. Останки передали родині, але на похорон мати Віталія Птіцина не прийшла – не вірить результатам другої експертизи і вважає, що в труні був не її син. За її словами, товариші по службі нібито бачили його серед полонених. Тому вона також сподівається, що його знайдуть живим. До речі, Віталій Птіцин – житель Луганської області, міста Марківка, він обороняв рідну область …

Віталий Птіцин

Пошуки зниклих без вісти хлопців ускладнені в першу чергу тим, що зараз місце їх зникнення перебуває в окупації, тому ні опитати місцевих жителів, ні знайти можливих свідків зараз неможливо. Але ми знаємо, що «Чорноморку» читають і там, тому просимо, якщо хто-небудь знає що-небудь про цих хлопців – повідомити в редакцію. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

Фото: Державна прикордонна служба України | Facebook