22 лютого 2015 року, у річницю Революції Гідності, в Харкові мала відбутися мирна хода – Марш Єдності. Але колоні вдалося пройти лише сотню метрів. Пролунав вибух. Попереду колони йшов 15-річний український громадський активіст Даня Дідік. Наступного дня від важких поранень хлопець помер у лікарні, не приходячи до тями. Внаслідок теракту загинули ще троє учасників Маршу: Микола Мельничук, Вадим Рибальченко та Ігор Толмачов. Підозрюваних у вчиненні теракту – Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького та Сергія Башликова – затримали, і почалася довга історія: відвід судді, заміна адвокатів тощо. Так пройшов весь цей час, неймовірно болючий для родини Дані й інших загиблих.

Днями ж стало відомо про нібито включення до списків на обмін з Росією підозрюваних у скоєнні терористичного акту: спочатку про це повідомили російські блогери, потім інформацію підтвердив адвокат підозрюваних. Виникає багато питань, наприклад, чи є законною процедура передачі цих осіб РФ, коли ще немає вироку суду по справі харківського теракту? Чи правильно віддавати Росії злочинців, винних у вбивстві дітей, знаючи, що там вони гарантовано не понесуть покарання? Чи не стане такий крок сигналом до проросійських сил: йдіть, мовляв, вбивайте, а потім вас просто поміняють?

Письменник, режисер, волонтер, киянин Руслан Горовий, який підтримав сім’ю Дані Дідіка одразу після трагедії, ініціював звернення до Президента України Володимира Зеленського, станом на 3 жовтня документ підписали вже близько двох тисяч осіб.

Чому не можна видавати підозрюваних Росії? Є декілька головних причин, простих і зрозумілих, на відміну від маніпуляцій на кшталт «наші хлопчики на підвалах, а мертвих вже не піднімеш».

– Перш за все, тому що ці громадяни України досі перебувають під слідством. Суд ще не виніс вироку. Виникає просте питання: яким чином і на якій підставі людей, яких не було засуджено, можливо передати Російській Федерації?
– Але, навіть за наявності вироку суду, такий обмін може прочитатися російською стороною і проросійськими силами таким чином: в Україні припустимо влаштовувати терористичні акти, вбивати дітей, вбивати наших людей, а потім – перебуваючи під слідством, спокійно собі чекати на обмін.
– І, мабуть, найголовніше: відповідальність. Видача цих людей Росії означає, що там ніякого розслідування не буде, і вони гарантовано не відбуватимуть покарання. Росія окупувала український Крим і частину Донбасу; посилає своїх військових на Донбас вбивати мирних українців і наших військових; влаштовує теракти в наших мирних містах. І карати виконавців власного замовлення вже ж не буде.

«ЯКЩО ДЛЯ ВЛАДИ ПОКАРАННЯ ВБИВЦЬ НЕ ДОСИТЬ ВАЖЛИВЕ, ТОДІ МИ СТАВИТИСЯ ДО ЦІЄЇ ВЛАДИ БУДЕМО ВІДПОВІДНО»

У четвер в ІА «Главком» відбулася прес-конференція, під час якої спікери/ки – Руслан Горовий, а також Яна Зінкевич, командувачка медичного батальйону «Госпітальєри», депутатка ВРУ, ветеранка-доброволець, і Олександр «Фоззі» Сидоренко, співак, учасник гурту ТНМК, – висловили протест проти видачі Росії підозрюваних у вчиненні теракту в Харкові, а також говорили про ризики, які спричинить подібний крок:

Яна Зінкевич: «В Харкові сталася трагедія. Загинули люди, серед загиблих була дитина, Даня Дідік. Крім того, інші люди дістали поранень. Я не вважаю, що такий обмін є можливим. Не можна вносити в списки на видачу Росії цих вбивць. Наразі нам потрібно привернути до цієї ситуації максимум уваги, зробити розголос максимальним, щоб не допустити цього обміну».

Олександр Сидоренко: «Люди, які мали змогу ознайомитися зі станом справ, казали, що люди, яких ми вважаємо причетними до цієї справи, через Бєлгород їздили до таборів під Ростов, там проходили навчання. Зрозуміло, що вибух у Харкові – акт терору, за допомоги наших заклятих сусідів. І, оскільки міліція на той час, скажімо так, не дуже переймалася охороною проукраїнських активістів у Харкові, ультрас «Металіста» взяли на себе цю функцію, і охороняли зустрічі біля пам’ятника Шевченку, а також брали участь в охороні проукраїнських акцій. Ще тоді було зрозуміло, що це унікальна ситуація, адже скрізь у світі футбольні вболівальники є елементом деструктиву, а в Україні – вперше така історія, що вони взяли на себе функцію держави, оскільки, ще раз наголошую, представники держави в Харкові, м’яко кажучи, не збиралися охороняти тих, хто підтримує українські ідеї в українському місті під назвою Харків. І Данило Дідік, як учасник руху, йшов попереду цієї колони. Він загинув. Загалом загинули четверо людей. Могло загинути більше, але нашим людям пощастило, «газелька», яка стола поруч, взяла на себе частину удару. Після того люди в Харкові, яким ця історія не байдужа, робили багато подій, аби не дати замовчати все це, наприклад, з приводу того, щоб дати ім’я Дані Дідіка школі №11, в якій він навчався (і де, до речі, навчався і я). Проводилося багато акцій. Колишні футболісти «Металіста» ініціювали проведення футбольних турнірів пам’яті Дані Дідіка, і брали в них участь, вшановуючи в такий спосіб його пам’ять.

Зрозуміло, що, якщо б не кілька активістів, про цю справу потроху би забули, бо ми живемо в такі часи, коли щодня з’являються інформаційні приводи, не найкращі, знов-таки. І наша чергова спроба не дати замовчати цю справу, вона не є закінченою. Ми розуміємо, що таке презумпція невинуватості, розуміємо, що неможна називати вбивць вбивцями, поки суд в цьому не розпишеться. Але, з іншого боку, ми знаємо, де живемо, і знаємо, що справу не закінчено, оскільки вбивць не засуджено. І якщо їх поміняють (є таке: міняти всіх на всіх, а там – що буде), то, виходить, в такий спосіб держава погоджується з тим, що їй менш важливо покарати тих, хто вбиває дітей на вулицях, аніж заробляти якісь бали.

Я прекрасно розумію батьків, родичів тих людей, які перебувають в Росії, і яких треба міняти, але й мовчати, віддаючи людей, які вважаються причетними до цієї справи, було б не дуже розумно. Тому ми не покладаємо на себе функцій суду чи прокуратури, ми просто хочемо, щоб люди пам’ятали про те, що чотирьох людей було вбито, наймолодшому було 15 років, і винний він був лише у тому, що йшов українським містом, намагаючись захистити тих людей, які люблять Україну. І його за це вбили люди, у яких інше бачення майбутнього цієї держави. Якщо українська влада вважає, що це не досить-то і важливо, тоді ми ставитися до цієї влади будемо відповідно».

Руслан Горовий: «Спочатку у російських журналістів з’явилася інсайдерська інформація про те, що цих трьох осіб, можливо, обміняють. А потім такі дані підтвердив вже їхній адвокат. Наразі ці люди, які є громадянами України, перебувають в СІЗО в Харкові. Тобто, розумієте, що відбувається? Громадяни України, статус яких невизначений: рішення суду, вироку – немає.

Наша держава може бути будь-якою, але закони тут працюють, хоч і деколи поганенько. Але працюють. І законом встановлені терміни відповіді на будь-яке звернення, і, можливо, ми щось почуємо. Для мене як для громадянина було б достатньо почути хоч якогось чиновника з апарату Президента, який би сказав хоч щось: «Ні, ми не будемо їх мінять», або: «Так, ми будемо», і тоді ми піднімаємось і робим щось. Тому що, коли ми дізнаємось постфактум, це, принаймні, дивно. Виходить, що чотири роки йдуть суди, і хоч щось робиться, і ми думаємо, що їх засудять; а завтра – прокидаємось і бачимо, що ці троє людей вже летять в Росію? І тоді ми вже нічого не зможемо змінити. Важливо робити щось саме зараз, коли ми можемо.

Поповнити «обмінний фонд» Росії дуже легко: в Криму вриваються до чергового татарина, «знаходять» у нього будь-яку «екстремістську літературу», все, що захочеш, дають йому 25 років. Там це все дуже швидко робиться.

Сьогодні йшов по Хрещатику й думав: я не хочу за Україну вмирати, я хочу її відстоювати. Як тільки починаєш цим займатися, розумієш, наскільки це важко – об’єднати людей. Дуже б хотілося б, об нам допоміг хтось, у кого є зв’язки з владою, наприклад, щоб донести інформацію».

«ВЧОРА ЗАГИНУВ ДАНЯ – ЗАВТРА МОЖУ ЗАГИНУТИ Я»: МІТИНГ НА БАНКОВІЙ

Ввечері 3 жовтня на Банковій, біля Офісу Президента України, зібралися небайдужі, щоб підтримати сім’ї загиблих: музиканти, художники, видавці, письменники, громадські активісти, журналісти. Попри дощ, люди підходили, приєднувалися випадкові перехожі, хто був не в курсі трагедії в Харкові, розпитували про Даню Дідіка.

Артем Лобанов, видавець, українське видавництво «ТаТиШо»: «Я представляю видавництво, автором якого є Руслан Горовий. Кілька років тому він мене познайомив із батьками Дані Дідіка. Це стало для мене справнім щастям, оскільки вони надзвичайно світлі, правильні люди, й одночасно – справжнім горем, тому що я розділяв і розділяю разом з ними їх нещастя, їх біль, який буде переслідувати їх все життя. Тому що Даня, їхня дитина, яка загинула, дійсно була гордістю сім’ї, була світлою людинкою.

Я підтримую всі ініціативи Руслана (Горового – ред.), пов’язані з вшануванням пам’яті Дані Дідіка: наприклад, ліцей, де він вчився, має носити його ім’я. На всіх наших заходах ми завжди присвячуємо окремий час для того, щоб пам’ятали: у нашій країні гинуть люди. Гинуть від рук терористів. Терористів, яких у жодному разі не можна обмінювати. Обмінювати можна інших злочинців, але не злочинів проти нації, проти дітей. Про свою позицію ми будемо говорити завжди вголос, щоб люди пам’ятали про ці важливі речі».

Святослав Бойко, музикант, «Широкий лан»: «В процес підтримки родини Дані й інших загиблих я включився нещодавно, з пропозиції Руслана Горового взяти участь у музичному проекті «Так працює пам’ять», оскільки я є музикантом рок-гурту «Широкий лан». Проект покликаний на збереження пам’яті 15-річного Героя Дані Дідіка. З цього, власне, все й розпочалося. Всі великі справи розпочинаються з маленького кроку, і моїм маленьким кроком була згода на участь у проекті «Так працює пам’ять».

Зараз я вже більш детально цікавлюся цією історією, намагаюся бути в курсі подій, які стосуються Дані Дідіка, і сьогодні моя присутність на цьому мітингу – декларація моєї позиції щодо неможливості видачі вбивць Даніка Росії. Я як громадянин, як музикант, як громадський активіст виступаю категорично проти їхньої видачі. Я хочу, щоб вони несли покарання згідно з українським законодавством, тому що вони вбили людей. Власне, я тут, тому що розумію: це такий прецедент – вчора загинув Даня Дідік, а сьогодні чи завтра можу загинути я, і мої вбивці не будуть нести покарання.

У цій ситуації, яка склалася, я намагаюся себе ставити на місце батьків загиблої дитини, і мені це не вдається – я не можу сповна відчути, навіть на краплинку відчути те, що відчувають батьки. Задаю собі питання: що би я зробив? І тут твердо стою на тій позиції, що вбивць видавати неможна. І сьогодні ми всі тут для того, щоби задекларувати цю позицію, і передати звернення до Президента України з проханням роз’яснити ситуацію і надати достовірну інформацію, чи справді троє терористів, які зараз перебувають в СІЗО в Харкові, включено в списки на обмін. Якщо це виявиться правдою, то, я думаю, будуть подальші акції з вимогою виключити цих людей зі списків, і в подальшому унеможливити включення їх у будь-які списки на обмін. Це буде справедливо».

Олександр «Фоззі» Сидоренко, музикант, ТНМК: «Я не знаю, як це побороти. Але нам треба боротися. Якщо ми будемо мовчати, якщо ми будемо забувати, то все це закінчиться тим, що наступного шансу якось цю ситуацію подолати в нас вже може й не бути. Тому – пам’ятаймо, наголошуймо на цьому. Гадаю, всі би хотіли дізнатися, яким буде вирок тим, хто вбив людей у мирній колоні – і дитину серед інших. Нам би хотілося дізнатися, і показати Харкову, хто тоді намагався зірвати мирну – ще раз наголошую, мирну – ходу. Це все».

Руслан Горовий, письменник, волонтер, режисер, керівник проектів ВГО «Магнолія»: «Може статися так, що ці люди, не отримавши навіть вироку, просто потраплять до Росії, і ми не будемо навіть знати нічого, а дізнаємося постфактум про те, що їх поміняли, і цей злочин ніколи не буде розкрито до кінця. Крім того, це буде прямим сигналом для інших терористів: «Приїжджайте в Україну, взривайте, що хочете, вам за це нічого не буде, Росія забере вас назад. Саме тому ми тут, саме тому сюди прийшли мої друзі, мої знайомі, просто небайдужі люди, – для того, щоб показати, ми розуміємо, що відбувається, навіть якщо нас небагато. Зібрати мітинг в таких умовах, як зараз, дуже важко, на Майдані відбуваються важливі мітинги, але не буває більш важливого чи менш важливого приводу для мітингів. І, якщо ви вже сюди прийшли, то вас немає сенсу за щось агітувати, лишається тільки подякувати за підтримку».

Дійсно, в мережі можна знайти пости з жалкуваннями про те, що мітинг зібрав небагато активістів. Людей, і правда, могло бути й більше, оскільки і Руслан, й інші учасники акції протесту просили про максимальний розголос. Завжди здається, що людей могло бути більше, акція могла бути масштабнішою, проект міг би привернути набагато більше уваги. Але згадаймо Майдан, або першу хвилю добровольців, згадаймо тисячі постів у Facebook про, здавалося б, тупикові ситуації, з яких наш народ спільними зусиллями завжди знаходить вихід.

Зрештою, головне, шо акція протесту проти внесення до списків на обмін з Росією підозрюваних у вчиненні теракту в Харкові на даному етапі своєї мети досягла: наступного дня Руслан Горовий за допомогою помічника депутатки Верховної Ради Яни Зінкевич передав звернення, підписане тисячами українців. Тепер залишається чекати на відповідь Президента Володимира Зеленського, або представників Офісу голови держави. Чиновники мають прояснити ситуацію, щоб громадськість розуміла стан речей. За словами активістів, що підтримали акцію та проект «Так працює пам’ять», у разі внесення тих трьох осіб у списки на обмін буде використано всі можливі законні інструменти впливу, доступні громадянському суспільству.

ТАК ПРАЦЮЄ ПАМ’ЯТЬ: ДАНЯ ЖИТИМЕ В ПІСНЯХ УКРАЇНСЬКИХ АРТИСТІВ

Музичний проект «Так працює пам’ять» – це реалізація ідеї Руслана Горового.

«Мені прийшла ідея, що було б круто, якби з’явилися якісь пісні, які б на гітарі грали навіть через багато років після нас. Звернувся до своїх друзів, музикантів, з проханням написати пісню, не обов’язково про Даньку, але обов’язково з розумінням того, кому вони її присвячують. Єдина умова – щоби пісня ніде раніше не звучала, щоб не було шлейфу іншої пам’яті, крім пам’яті про Даньку. Друзі пішли мені назустріч», – розповідає Руслан.

Власне, проект почався з вірша Руслана:

«Ми ніколи з тобою не виростем.
Ми ніколи не будем дорослими.
Наші скроні не зробляться сивими
І обличчя не вкриються зморшками.

Ми не зможем зробить зауваження
Вчителям, що збрехали, щоб вижити.
Про мандрівки ділитися враженнями
І по пиву із друзями випити.

Ми назавжди зависли над прірвою
Ми між «після» і «до». Посередині.
Там де час по спіралі над вирвою
З наших душ і кісток робить мерево.

Ми ніколи-ніколи не виростем.
Ми ніколи нікого не скривдимо.
Наша доля – лишитися підлітком
Що на фото всміхається щиро вам».

На сторінці етно-рок гурту TaRuta 26 вересня було опубліковано допис про те, як з’явилася пісня «Вічно молоді»: «Музичний проект пам’яті Дані Дідіка «Так працює пам’ять» розпочався з вірша Руслана Горового, який він присвятив цьому юному герою. Потім була пропозиція Руслану від лідера гурту TaRuta Євгена Романенка написати на цей вірш пісню. Саме цей аудіотрек «Вічно молоді», що на той час був лише на стадії створення, і дав старт всьому проекту «Так працює пам’ять». Сьогодні ми презентуємо пісню, написану безпосередньо про Даню і для Дані!».

Під час мітингу на Банковій керманич та засновник гурту Євген Романенко, тримаючи в руках портрет Дані Дідіка, у своєму слові підкреслив важливість привернення уваги до можливої спроби видачі Росії підозрюваних у скоєнні теракту, та недопущення подібних кроків Української держави, яка має шанувати пам’ять своїх патріотів

Пісню «Вічно молоді» можна послухати тут.

До проекту постійно приєднуються й інші українськи артисти. Всі вони мають спільну мету: привернути увагу українського суспільства до героїзму Дані, вшанувати пам’ять хлопчика.

За словами Руслана Горового, наразі над створенням пісень пам’яті Дані Дідіка працюють такі гурти, як ТНМК, «Друга ріка», «Антитіла».

Нижче – перелік композицій, що вже було записано спеціально для проекту «Так працює пам’ять».

«Широкий Лан» – «Степ»

Марина Одольська – «Я буду подихом»

KOZAK SYSTEM – «Спи, маленький козачок»

«Сонячна Машина» – «Екклезіаст 3; 1-8»

«Брати Станіслава» – «Завше Молоді»

ПАПА КАРЛО та Друзі – «Даніна пісня»

БЕZ ОБМЕЖЕНЬ – «Моя земля»

Migur x Killa Beats WB prod – «Нитками»

Це перша частина тексту про Даню Дідіка й події, що почалися після його трагічної загибелі на мирній вулиці його рідного Харкова. У продовженні незабаром – велике інтерв’ю з Русланом Горовим про Даню, популяризацію української музики, про війну, пам’ять і гідність.

Фото автора

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook