У квітні Україна втратила на полі бою 4 своїх захисників. Це Олексій Купріков, Леонід Скакуненко, Андрій Шинкарук, Олексій Лісін. Три солдати і лейтенант. Троє – з 93-ї бригади «Холодний Яр», віддали життя за Україну в районі Кримського на Луганщині. Офіцер – із 28-ї бригади Лицарів Зимового походу, загинув під Донецьком, біля Мар’їнки.

Всього ворожих обстрілів штаб Об’єднаних сил нарахував 312, в середньому по десятку на день. Для порівняння: березень – 292 офіційні порушення «режиму тиші», лютий – 279. В минулому місяці був 31 поранений (у березні – 74, в лютому – 26).

«Поставте свічку і за них», – звернулися журналісти «Новинарні», які зібрали інформацію про загиблих. 

Народився 13 січня 1971 року в Росії, у Читинській області. Жив у селищі Черкаське Новомосковського району на Дніпропетровщині, де дислокується 93 омбр. Отримав середню технічну освіту.

Олексій вирішив піти на війну, після того як на фронті загинув його друг. Контракт із ЗСУ підписав у листопаді 2018 року.

Солдат, механік-водій механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Хоча спершу чоловік проходив службу на посаді стрільця-помічника гранатометника, а вже потім, після навчання у навчальному центрі, здобув новий фах.

У бригаді 49-річний солдат отримав позивний «Лєший», бо дуже любив ліс – усе про нього знав, учив побратимів, як там виживати.

«Уважний батько, справжній професіонал та надійний друг. Як безсмертний вів себе. Хороший, трудолюбивий, смерті не боявся», – розповідають про Купрікова товариші по службі.

Олексій воював у районі Авдіївки, Новоселівки Другої, в останню ротацію – на околицях Кримського на Луганщині. Там, під час обстрілу позиції 93 омбр біля Кримського, і загинув 9 квітня, зазнавши множинних осколкових поранень.

Не дожив десять днів до свого 33-ліття. Він народився 22 квітня 1987 року в селищі Лихівка П’ятихатського району на Дніпропетровщині.

Мав середню освіту.

У 2014 році, після початку війни, був мобілізований до лав Національної гвардії. А згодом повернувся на війну вже у Збройних силах, з якими підписав контракт.

Солдат, навідник у механізованому батальйоні 93-ї бригади «Холодний Яр». Брав участь бойових діях у Новотроїцькому, Новоселівці Другій, на околицях Кримського.

«Барон був справжнім героєм – самовідданим, патріотичним. У лютому цього року він разом із побратимами відбили напад ворожої диверсійно-розвідувальної групи, яка спробувала прорватися на позиції «холодноярців». Він поклав життя, воюючи з російськими окупантами на одній із найскладніших ділянок фронту», – розповіли в підрозділі.

У Вербну неділю, 12 квітня, окупанти обстріляли позиції ОС поблизу Кримського на Луганщині з ручних протитанкових гранатометів. Леонід, який саме перебував на бойовому чергуванні, отримав поранення, несумісні з життям.

Народився 16 липня 1991 року в місті Любомль Волинської області.

Коли почалися бойові дії на сході 2014 року, Андрій був у першій хвилі мобілізованих. Брав участь в АТО в складі 1-го окремого мотопіхотного батальйону «Волинь», воював у районі Дебальцевого.

Після демобілізації у 2015-му юнак вирішив присвятити себе військовій кар’єрі. Тож пішов навчатися в Національну академію Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив 2019 року за спеціалізацією «Управління діями підрозділів механізованих військ».

На війну Андрій повернувся офіцером. Лейтенант, командир механізованого взводу 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Планував пов’язати своє життя з армією. 

Андрій був товариським, любив ходити з друзями в гори, мав багато планів – як на військову кар’єру, так і на особисте життя. Але здійснити їх не судилося.

Близько 16:30 у Світлий понеділок після Великодня, 20 квітня, бойовики відкрили вогонь по позиціях Об’єднаних сил поблизу Мар’їнки на Донеччині з протитанкового гранатомета. Андрій отримав  множинні осколкові поранення,  загинув на місці.

Родом із села Гірке Гуляйпільського району, що в Запоріжжі. Народився 30 березня 1990 року.

До армії Олексій працював далекобійником у Дніпрі, де мешкав із батьками.

Приєднався до 93-ї бригади у 2019-му, коли підрозділ стояв на Авдіївському напрямку на Донеччині. Служив на посаді водія в механізованому батальйоні.

«Наш побратим пережив у своєму житті велику трагедію — втратив обох батьків та будинок у пожежі. Через це найбільше мріяв, після повернення з війни, відбудувати батьківський дім», – розповіли в бригаді.

«Він був спокійним і добрим. Мріяв скоріше повернутися до коханої», – згадує один із побратимів, що служив з Олексієм на одній позиції.

Олексій  загинув на бойовому посту ввечері 28 квітня. По українських позиціях у районі Жолобок-Кримське на Луганщині ворог ударив з СПГ та важкої артилерії калібрів 152 й 122 мм.

Вічна пам’ять нашим захисникам!

Читайте також: Загиблі в березні захисники України: пам’ятаємо

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook