ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
3
7
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
3
7
В центрі уваги
Загиблі в російсько-українській війні у лютому: пам’ятаємо
  04 Березня 2020 13:01
|
  1113

Загиблі в російсько-українській війні у лютому: пам’ятаємо

Загиблі в російсько-українській війні у лютому: пам’ятаємо

У минулому місяці Україна втратила 4 своїх громадян внаслідок російської агресії на Донбасі. Жінка і троє чоловіків. Двоє військових із 93-ї бригади, по одному – із 72-ї і 58-ї. Три втрати – внаслідок боїв та обстрілів на Луганщині (зокрема двоє чоловіків – жертви ворожих снайперів), один загиблий – наслідок підриву, на Донеччині.

33-річна Клавдія Ситник із Харківщини, 22-річний Максим Хітайлов із Полтавської області, 27-річний Дмитро Гринь із Сумщини, 46-річний Володимир Федченко з Луганщини. У «Новинарні» зібрали інформацію і спогади.

Читайте також: Українські захисники, загиблі у січні в ООС: пам’ятаймо

Клавдія Ситник (Король)

Клавдія Король (чоловікове прізвище Ситник вона взяла, коли вийшла заміж) народилася 24 лютого 1986 року в селищі Зачепилівка Харківської області.

Чи не з першого класу Клава мріяла стати медиком. Але на лікаря вступити не вдалося, тому закінчила тільки медучилище (Красноградський медичний коледж), здобувши фах фельдшера. Проходила практику на швидкій допомозі, потім працювала медсестрою в лікарні.

Із чоловіком стосунки не склалися, тож сама виховувала донечку.

«Бойова була дівчина, «рубаха-парень». Добрячка», – розповіла колишня сусідка й однокласниця загиблої по Зачепилівці Інна Бех (Сорочинська).

За її словами, з районної лікарні пішли в АТО добровольцями кілька лікарів і одна медсестра – Клавдія. Потім подруга вирішила залишитися у війську вже за контрактом.

Трирічний контракт на службу в ЗСУ Клавдія Ситник підписала в лютому 2017-го. Спершу проходила службу в 54-й окремій механізованій бригаді, потім перейшла до 93 омбр «Холодний Яр».

Сержант, старший бойовий медик механізованої роти.

Сержант Ситник загинула 1 лютого близько 13:30 поблизу смт Новотошківське Попаснянського району. Їй залишалося трохи більше трьох тижнів до 34-річчя і… лише десять днів до завершення контракту. Уже в середині лютого жінка збиралася демобілізуватись – заради доньки, яка дуже сумувала за мамою й просила її швидше повернутися до цивільного життя.

Максим Хітайлов «Хітмен»

Максим народився 7 жовтня 1997 року у Великій Знам’янці Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області, але з самого дитинства мешкав у селі Вирішальне Лохвицького району на Полтавщині.

Навесні 2014 року, коли Росія незаконно анексувала Крим і розгорнула агресію проти України на Донбасі, Максим Хітайлов іще ходив до школи. Займався спортом, дуже добре вчився – у 2013-му навіть став переможцем конкурсу Міністерства освіти «Кришталева сова».

У 2017 році закінчив Миргородський художньо-промисловий коледж ім. Гоголя за спеціальністю «Виготовлення тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів і виробів», після чого продовжив навчання на будівельному факультеті НУ «Полтавська політехніка» («Будівництво та цивільна інженерія»). 

А в квітні 2019-го вступив до ЗСУ на військову службу за контрактом. Солдат, гранатометник мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців.

Побратими розповідають про Хитайлова, який через своє прізвище отримав позивний «Хітмен», що він був веселим, добрим, ніколи не розкисав.

22-річний Максим Хітайлов загинув у бою за сумнозвісний спостережний пункт «Баня»  на Луганщині, на схід Золотого, 18 лютого, коли російсько-окупаційні війська посунули в масований наступ. Білоцерківська бригада зайняла цей «спостережник» у «сірій зоні» в Попаснянському районі кількома місяцями раніше.

Під час спроби прориву бойовики завдали масованих артилерійських ударів по тимчасовому СП перед краєм опорного пункту, на якому перебував Максим.

Прикриваючи побратимів, Хітмен був убитий кулею ворожого снайпера в голову. Його тіло залишилося в “сірій зоні”.

Бойовики запросили “режим тиші”, щоб забрати своїх численних убитих і поранених, і разом із ними вивезли на окуповану територію й Максима.

Уранці 20 лютого його тіло було передане українській стороні на мосту в районі міста Щастя.

А спостережник «Баня» 72-га бригада артилерійськими ударами у відповідь зрівняла з землею. Ворогу він так і не дістався.

Дмитро Гринь

Дмитро Гринь народився 15 липня 1992 року в місті Шостка Сумської області. Закінчив місцеве вище професійне училище №19, працював будівельником.

Як розповідають вчителі та знайомі, Дмитро був дуже відповідальним і працьовитим. Захоплювався карате та, як і всі хлопчаки, футболом. Але найбільшою його пристрастю було малювання, яке солдат Гринь не полишав навіть на фронті.

На службу в ЗСУ він був призваний у вересні 2014 року. А з січня 2019-го служив уже за контрактом.

Старший солдат, старший водій мотопіхотного відділення 13-го батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Уже в армії у Дмитра з’явилося ще одне велике захоплення – військова техніка.

«Я відчуваю, що потрібен там, і там я – на своєму місці», – зізнався якось хлопець своїй сестрі.

26 лютого під час виконання бойових завдань поблизу Майорська, на Горлівському напрямку (Донецька область), Дмитро Гринь отримав множинні осколкові поранення, підірвавшись на невстановленому вибуховому пристрої. Його встигли евакуювати до лікарні, але того ж дня боєць помер.

«Якщо я загину на війні, то я загину заради своєї родини», – передають побратими слова 27-річного воїна.

Володимир Федченко «Фед»

Головний сержант взводу 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Володимир Федченко захищав від окупанта свою малу батьківщину: він народився 5 травня 1973 року в селі Нещеретове Білокуракинського Луганської області. Здобув середню професійно-технічну освіту.

У 93 омбр прийшов у грудні 2016 року, але досвід участі в бойових діях мав і раніше. Обороняв Старогнатівку та Авдіївку.

«Це була людина, на якій трималася рота, опора роти. Він був досвідчений, три з половиною роки у нашому підрозділі. Командири йому довіряли. Дуже хороший дядько. Він був за людей, завжди тягнув за своїх», – згадують Феда товариші по зброї.

Володимир загинув на рідній Луганщині, поблизу Новотошківського (Попаснянський район). 27 лютого близько 16:40 в голову головному сержанту поцілив ворожий снайпер, який діяв під прикриттям обстрілу зі стрілецької зброї. Куля прилетіла в той момент, коли Фед надавав допомогу пораненому побратиму.

Вічна пам’ять нашим захисникам. Слава героям!

Читайте також: Василь «Шах»: поранений боєць про захист України, інформаційні війни та переоцінку цінностей

«Чорноморка» в Telegram та Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені