ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
2
7
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
2
7
В центрі уваги
В останню путь провели «кіборга», загиблого 6 років тому в Донецькому аеропорту
  28 Серпня 2021 11:19
|
  504

В останню путь провели «кіборга», загиблого 6 років тому в Донецькому аеропорту

В останню путь провели «кіборга», загиблого 6 років тому в Донецькому аеропорту

27 серпня у Львові попрощались із солдатом 80-ої Окремої десантно-штурмової бригади Дмитром Гудзиком. Понад шість років рідні чекали, щоб поховати останки сина, чоловіка, тата. 25-річний боєць був одним із останніх, хто загинув, обороняючи Донецький аеропорт у січні 2015 року.

У 80-ій Окремій десантно-штурмовій бригаді зібрались військовослужбовці, щоб віддати останню шану своєму побратимові. Дмитро Гудзик став 112 бійцем цього військового підрозділу, який загинув у зоні бойових дій на Донбасі, пише «Радіо Свобода».

Влітку 2014 року Дмитро Гудзик, тоді ще 24-річний чоловік, не втікав від мобілізації і пішов служити солдатом у 80-ту десантно-штурмову бригаду.

«Завдяки йому і тим ще 112 військовослужбовцям, які загинули у нашій бригаді, ми живемо, виконуємо свої обов’язки і святкували 30-річчя незалежної держави», – зауважив командир 80-ої ОДШБ Володимир Шворак.

Дмитро Гудзик у грудні 2014 року добровільно зголосився служити водієм-механіком плавучого бронетранспортера БТ-ЛБ ( багатоцільовий транспортер, легкий броньований), яким перевозив бійців і вантажі, ця машина використовується і як артилерійський тягач. Він добре розумів своє завдання – вивозити поранених і вбитих із Донецького аеропорту, завозити «кіборгам» продукти і воду, медикаменти. Він усвідомлював, що це смертельно-небезпечна служба.

«Наше завдання було допомогти бійцям 90-ого батальйону. До того в аеропорт їздили БТРи, але у грудні зайти туди колісною технікою було проблемно. Багато осколків, сильні обстріли. Перейшли на гусеничну, це броньований швидкісний тягач, який їде до 100 км у годину. На ньому не було зброї, але за рахунок того, що не високий і шустрий, це був оптимальний варіант. Коли я отримав першу таку машину, у мене не було водія-механіка і ми з інших підрозділів набирали добровольців, серед яких був Дмитро. Це був спокійний, врівноважений чоловік, він знав про ризик – допомоги бійцям, вивезти поранених під обстрілами – це все шляхом високого ризику. Рівнина обстрілювалась із чотирьох сторін. Нас клали мінами, зенітними установками. Заїхати і виїхати було набагато страшніше, ніж перебувати в самому аеропорту. Водії-механіки – це були великі герої», – розповів старшина, командир взводу Віталій Гнатенко, який мав їхати разом із Дмитром у машині у той трагічний день, але був в іншій.

19 січня 2015 року перед військовими поставили завдання вивезти зенітну установку ЗУ-23-2 з розрахунком у район Донецького аеропорту. Наказ виконував Дмитро Гудзик, він мав зенітку доставити під старий термінал, щоб забезпечити прикриття, бо на верхніх поверхах вже були сепаратисти, і повернутись назад.

Це були останні січневі дні оборони ДАПу, вже була зруйнована диспетчерська вежа. На злітній смузі, якою їхав Дмитро, ворожий снаряд влучив у боєкомплект,почалась пожежа і у машині загинули 5 українських бійців, у тому числі і Дмитро Гудзик.

«Дмитро спокійно тоді ще доповів по рації, що горить, що десантуватись немає змоги, бо сильний обстріл. Він не дотягнув метрів 200, щоб доїхати до більш безпечного місця, детонував боєкомплект. Це всім страшно навіть звикнути до того, що можеш у цю мить загинути. Але, при цьому, Дмитро виконував бойові задачі спокійно, це не кожному дано. Є завдання, він спокійно піднімався і їхав. Було таке, що ми по два-три рази протягом ночі виїжджали в аеропорт», – розказав Віталій Гнатенко.

Тодішній командир третього батальйону 80-ої бригади Валерій Курко останнім бачив Дмитра Гудзика. Він наголосив, що Дмитро загинув героїчно.

«Кожен його заїзд у Донецький аеропорт – героїзм. Хоч і була деколи можливість його замінити, але їхав він, це підкреслювало його жертовність, не зважаючи на всі труднощі і ризики, з якими ці виїзди були пов’язані. Військовослужбовці батальйону забезпечували роботу зенітної установки. Особисто я був упевнений, що тоді, 20 січня, він загинув, а не потрапив у полон. Бо, коли привезли рештки тіл, їх опізнати не було можливо, вони згоріли у бойовій машині. Все документально зафіксовано, ті спалені тіла, з грудей бійців стирчали автомати і я по цьому зрозумів, що це мої підлеглі і серед яких Дмитро», – розповів Валерій Курко.

Процес ідентифікації тіл зайняв довший час. Рідні сподівались, що Дмитро живий, що міг потрапити у полон. До них нібито хтось і дзвонив. Лише сьогодні, понад шість років після загибелі військовослужбовця поховали у його рідному селі Ванів Червоноградського району. Він став четвертим бійцем із екіпажу бойової машини, якого ідентифікували і поховали на сьогодні.

У жовтні цього року Дмитрові Гудзику мало б виповнитись 32.

Офіційно безвісти зниклими у 80-тій ОДШБ вважаються 14 військовослужбовців.

Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова наприкінці травня цього року повідомила, що на непідконтрольних українському уряду територіях зникли безвісти 258 громадян, у тому числі й військові.

Фото: «Радіо Свобода»

Читайте також: Про тих, хто вистояв під бетоном Донецького аеропорту

«Чорноморка» в Telegram тп Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені