Різниця між воєнними і військовими злочинами та чому це важливо

В контексті війни Росії проти Україні деякі медіа і люди часто пишуть або говорять про притягнення Росії до відповідальності за «військові злочини». Це категорично неправильно. Правильно вести мову про відповідальність за воєнні злочини, тому що різниця між цими окремими видами злочинів принципова, пише «Детектор медіа».

Військовими кримінальними правопорушеннями (поняття «військовий злочин» зникло з кримінального кодексу України ще 2018 року) є «… правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів».

Це невиконання наказів, опір начальству, порушення відносин підлеглості, самовільне залишення частини, дезертирство, порушення низки правил несення військової служби тощо (статті 401-435 Кримінального кодексу України).

Воєнні злочини у Римському Статуті Міжнародного кримінального суду стоять поряд із такими злочинами, як геноцид, агресія, злочини проти людяності. Це серйозні порушення законів та звичаїв війни. Це вбивства (за винятком убивства комбатанта комбатантом) і катування, що відбуваються в умовах збройного конфлікту, знищення або присвоєння майна без воєнної необхідності, призов на окупованій території, незаконні переміщення цивільного населення, атаки на цивільні об’єкти тощо (більше тут).

Також важливою відмінністю є те, що воєнні злочини можуть бути вчинені виключно в умовах збройного конфлікту та пов’язані з ним. Військові кримінальні правопорушення можуть вчинятись як під час збройного конфлікту, так і під час проходження військової служби в мирний час.

Отже, у разі вчинення злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом:

– правильно казати про притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини;

– правильно казати про притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини не Росії як держави, а її посадовців та інших учасників конфлікту. Бо цей вид відповідальності має індивідуальний характер. Саму державу можуть притягнути до відповідальності за вчинення міжнародного протиправного діяння в рамках інших юрисдикцій (у вигляді сатисфакції, реституції, компенсації).