Тиша на фронті – час роботи для волонтерів та гуманітарних місій. У селище Опитне, що під Донецьком, вперше за 5 років війни привезли будівельні матеріали, щоб полагодити будинки. Населений пункт буквально стертий боями з лиця землі. І вважається червоною зоною, куди навіть волонтерів пропускають за спеціальними дозволами. Півсотні мешканців, які там залишилися від початку бойових дій, живуть без електрики, центрального водопостачання і будь-якої влади. Місцева адміністрація була розташована в сусідньому селищі Спартак. Але вже кілька років воно окуповане.

Якби не волонтери і Червоний Хрест, а також військова група CIMIC, яка опікується місцевим населенням Донбасу, ці жителі були б кинуті напризволяще. «Чорноморка» вирішила дізнатися, як виглядає селище через 5 років війни і чим живуть місцеві, які там залишилися.

Звук розривів снарядів і свист куль замінив стукіт молотків. Олександр з ранку приїхав із сусідньої
Авдіївки, щоб допомогти батькові залатати дах. Ще в 2015-му прямим попаданням його зруйнувала міна калібру 120 мм. «Прилетіла з боку селища Спартак», – каже господар будинку Михайло. З тих пір рмонтували дах тим, що потрапляло під руку. Зараз же привезли нові будматеріали. І дерево з шифером, і навіть метал з цвяхами. Ще й руберойд. «Тепер точно під час відлиги не буде на голову лити тала вода», – упевнений місцевий житель Михайло. Радіє такій допомозі від обласної влади. Вона – перша за 5 років війни. «Адже раніше тут чиновників і вдень з вогнем не знайдеш», – скаржиться місцевий житель. Каже, коли вперше приїхали оглядати будинок, не повірив, що привезуть матеріали. Напевно, посприяло перемир’я. Хоч домовлялися про нього в Мінську щорічно, по-справжньому тихо тут вперше. «В минулому році це хлібне перемир’я потримали 20 хвилин», – згадує Михайло.

Будівельні матеріали чекають своєї черги на сусідньому дворі біля будинку Марії Федорівни. Її житло відремонтують наступним. Жінка розраховує на допомогу сина сусідів. Її єдина дитина загинула від осколка ворожої міни ще в 2016-му. З того часу, 79-ти річна жителька Дослідного самотня. Фотографії сина – все, що нагадує про нього. Вона із задоволенням їх показує гостям. Всупереч втраті і старості в війні жінка не розучилася посміхатися і навіть намагається бути гостинною.

Житло Марії Федорівни – один з 328 приватних будинків, які повністю або частково зруйновані атаками бойовиків на селище. Адже всі 5 років він служив тилом для українських солдатів, які обороняли підходи до Донецького аеропорту і самі термінали. А також розташовані неподалік шахти «Бутівка» і позицію «Зеніт». Тому житловий сектор неодноразово на собі відчував всю міць російської артилерії, яка «прасувала» тил ВСУ.

Марія Федорівна втратила сина під час війни

З 755 жителів Опитного, які мешкали тут до війни, в селищі залишилося всього 38 жителів.
Олену війна вигнала з нового двоповерхового будинку в літню кухню. В одній невеликій кімнатці ось уже кілька років поспіль тулиться сім’я з 4-х людей. Дочка, яка вчиться в технікумі, знімає квартиру в сусідній Авдіївці. Туди ж виїхали кілька сусідів. Решта жителів селища роз’їхалися по Україні. Олена з чоловіком залишилася доглядати за старенькою матір’ю і будинком. «У ньому навіть пожити не встигли, – скаржиться жінка. – Тільки добудували, розрахувалися з боргами, як почалася війна. І обстріл за обстрілом по трохи знищував будову. Тепер замість скла віконні прорізи наглухо забиті дошками, а кількість прильотів і сколів можна порахувати по фасаду будівлі».

Все, що залишилось від нового дому Олени, мешканки Опитного

Будинок Олени лише на черзі на ремонт Будматеріалів, які привезла районна влада, вистачило лише на три сім’ї. «Більше ми поки не просили, – розповідає Олена. – Адже ремонт змушені робити власними силами. Тому що робітників у селище ні вмовляннями, ні грошима не заманиш. Бояться обстрілів. Тому вирішили взятися за найпроблемніші будинки».

Всього, у гуманітарній місії «Проліска», яка сприяє ремонту, в планах відновити 20 будинків, де живуть люди. Для ремонту у них є всього 20 днів. «Саме про такий строк припинення вогню домовилися сторони і надали письмові гарантії волонтерам для виконання робіт», – кажуть в «Пролісці». З одного боку тишу гарантували ВСУ через СЦКК, з іншого – так звана «ДНР» передала письмові гарантії через ОБСЄ.

Тим часом жителі Опитного, попри те, що живуть в інформаційній ізоляції від українських каналів (на передовій в основному віщають російські псевдоЗМІ), від жителів Авдіївки вже почули про матеріальну компенсацію. 300 тис. грн – це гранична сума, яку Кабмін вирішив виплачувати жителям Донбасу, чиї будинки зруйнувала війна.

Правда, механізм таких виплат досі не зрозумілий. У постанові прописано, що для отримання виплат потрібні акти обстеження житла, які повинна проводити спеціальна комісія, створена з органів місцевого самоврядування (між цивільними та військовими адміністрацій). Але в селищі чиновників немає. Як вже говорилося, єдина адміністрація була розташована в сусідньому Спартаку, який вже кілька років окупований. У підсумку, обстежити руйнування нікому. За роки війни в складі комісії одна людина – місцевий житель Опитного Родіон Лебедєв. Решта експертів, як і ремонтники, в селище їхати бояться. Тому жителі побоюються, що компенсації залишаться невиконаними обіцянками. Хоча в Кабміні пообіцяли, що кошти будуть передбачені в держбюджеті.

Мер латвійського міста Огре Егілс Хелманіс із військовим капеланом привезли гуманітарну допомогу місцевим жителям

А тим часом, через життя в поневіряннях навчилися радіти навіть елементарним благам цивілізації
– рукомийнику, який чоловік Олени нарешті повісив в кімнаті, де вони живуть. «Маленька, але зручність», – розповідає жінка. І зустрічає на порозі волонтерів. На цей раз в селище приїхали міжнародні партнери України. Поки місцева влада не може дістатися до жителів Опитного, гуманітарну допомогу вручає мер латвійського міста Огре Егілс Хелманіс. В упаковках – теплий одяг, іграшки та постільна білизна. Навколо гостей дуже швидко збираються жителі Опитного. Просять посприяти відновленню лінії електропередач. «Втомилися жити без світла. Влітку ще сяк- так справляються, а взимку суцільна темрява», – скаржаться місцеві.

«Свічок не напасешся», – нарікає Ганна Петрівна. – Раніше їх хоч волонтери частіше привозили.
Разом з продуктами харчування. А після того, як проїзд в селище став складнішим, і районна влада
призначила грошові доплати на продукти в розмірі 1300 гривень кожному жителю, взимку доводиться вибирати – або їжа, або свічки».

Прохання місцевих мер латвійського міста озвучує групі СIMIC, до функцій якої входить налагодження взаємодії між військовими і мирним населенням. Ті обіцяють допомогти. І місцеві розходяться з черговою надією. Вона досі не згасла у цих людей, які, здається втратили все. Але продовжують вірити в краще.

Фото автора

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook