Мені останні роки все мріялося, що десь у Всесвіті є паралельна реальність. У цій реальності цікавіше, тому що все гранично зрозуміло. Вона дуже пряма, без напівтонів і гібридності. У цій простоті можна відпочити від інформаційного перевантаження мозку. 

Там все просто. Росія – однозначний агресор, що розв’язав війну. Крим – підло вкрадено під шумок внутрішніх криз. «Зелені чоловічки» – представники армії окупанта. Колишній кримський прокурор і заслужений російський «Няш-мяш» Наталія Поклонська – надсекретний агент, який працює в глибокому тилу противника над планомірним знищенням базових опор духовних скріп.

Тому вона з такою шаленою іскрою в очах відстоює честь померлого російського імператора, позбавляючи його привид прав на адюльтери з якимись жалюгідними балеринами. Тому вона очолювала марші «Безсмертного полку» з портретом того ж давно померлого російського імператора. Тому вона з важким придихом несла в світ звістку про те, що пам’ятник імператору замироточив. Тому вона з таким завзяттям воцерковлялася при кожному зручному випадку.

Все, щоб до символів ідеологічних стовпів, між якими метається російське населення, – імперському велікодержавію і ностальгії по могутньому Радянському Союзу – не можна було ставитися серйозно. Щоб вони були гіпертрофовані фанатизмом до бурлескного і не викликали ані найменшого бажання до них наближатися.

Перенесена в цю паралельну реальність, Поклонська п’ять років здавалася мені хоч і кумедною, але логічною і передбачуваною. Як контрастний вигаданий герой старої шпигунської комедії, що ввібрав в себе концентрат всіх можливих стереотипів на задану тему. А потім раптом виявилося, що моя реальність, в якій доводиться жити, не сильно відстала від тієї вигаданої паралельної, крізь призму якої було так захоплююче переглядати стрічку новин.

Спочатку Поклонська публічно заявила, що правильно говорити «в Україні», а не «на Україні».

«Треба говорити не «на Україні», а «в Україні». Якщо запрошувати на шоу, то таких же рівнозначних нормальних політиків, які можуть відповісти нормально… «В Україні» – це прямо позиція», – сказала Поклонська. І ось в цьому з нею фіг посперечаєшся – це позиція, причому підкреслена.

Потім вона розкритикувала пропагандистів Кремля за те, що вони в своїх ефірах постійно обговорюють Україну. Більш того, їй не сподобалося, з ким на каналах пропагандисти обговорюють Україну.

«На телешоу запрошуються представники української навіть не політики. Я б сказала, клоуни з України, які ганьблять свою країну в телевізійних шоу тут, в Москві.І всі дружно плещуть, сміються і кажуть «подивіться, які хохли тупі». Але це не так. Це влаштовує телешоу. Чому? Тому що на їх фоні ми виглядаємо набагато краще», – сказала Поклонська. І в цьому з нею теж фіг посперечаєшся – ті, хто приїжджають на російські шоу й правда відмінний фон, на якому будь-хто добре виглядає.

Не за горами той день, коли в соцмережах у Поклонскької ми виявимо запис: «Захопившись ультранаціоналістичними ідеями, культивуючи величність арійської раси, розмежування суспільства за принципом національної належності, задля дестабілізації ситуації в країні я організувала розгалужену мережу ДРГ, які вели активну підривну роботу на території Російської Федерації».

А все тому, що в нашу нелегку і мінливу епоху постправди, ніколи не знаєш, кому і в чому можна довіряти, і в якому місці життя блисне новими гранями абсурду. Он, колишній «народний мер» міста Горлівка в самопроголошеній «Донецькій народній республіці» Едуард Матюха виявився співробітником Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Жив чоловік собі тихесенько в окупації, займався провокаціями, розпалюючи конфлікти між різними групами «ополченців», постачав Києву дуже багато інформації. І ніхто, ніхто ні про що не здогадувався. Чим Поклонська гірше? У неї прикриття з легендою роками шикувалися таким щільним коконом, що її-то вже точно ні в чому не запідозриш.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook