Танці, які тривають навколо спроб організувати переговори з будь-якого приводу між Україною і Росією, заворожують. Там такі хитросплетіння рухів, які перетворяться в гарне і захоплююче ніщо – аж дух захоплює!

Ось дивіться. Росія і Україна намагаються домовитися про продовження транзиту газу в Європу через Україну. Давно намагаються. Тому що старий контракт закінчується в цьому році, «Північний потік-2» сильно не готовий щось кудись постачати, а Росії пуття від газу, якщо вони не можуть його кому-небудь продати – теж не багато. Наші вигоди від нового контракту цілком очевидні – і гроші за транзит економіці не завадять, і ГТС з ним легше серед інвесторів рекламувати, і за безпеку країни з ним буде спокійніше. Так що продовження контракту вигідно всім. Але Росія з усіх сил не хоче, щоб Україна отримувала якісь вигоди. В принципі, не тільки від їхнього газу.

І починаються складні танці переговорів. Росія готова продовжувати транзит, але повинна подумати про деталі. То не готова і повинна зібратися з думками для визначення ступеня готовності. То РФ знову готова, але нехай всі терміново сприяють будівництву «Північного потоку-2». Росія каже, що готова, але Київ їй заважає. Каже, що не хоче зупиняти транзит газу, але доведеться. Після чого, з дванадцятим ударом годинника в ніч на 1 січня 2020 року, українська ГТС тут же перетвориться на гарбуз, а українці – в стада замерзлих мишей, які безідейно будуть бродити по пустельних і занедбаних територіях…

І це при тому, що всі були готові до такої поведінки і запаслися газом, щоб перезимувати – і Україна, і країни Євросоюзу, і навіть у Молдові, здається, починають щось підозрювати і думати, що робити, якщо транзит все ж прикриють. Але Росія вперто продовжує виписувати піруети шантажиста. З найсвіжіших вимог – російський «Газпром» офіційно відмовився поставляти газ в Україну безпосередньо доти, поки Україна не відмовиться від своїх перемог у міжнародних арбітражах. А це, на хвилиночку, кілька мільярдів доларів, які ми цілком собі реально можемо отримати.

Чи є сенс нам відмовлятися від реальних грошей заради того, щоб «Газпром» дав нам якусь абстрактно-примарну обіцянку, яку він не планує виконувати і всіляко уникає будь-яких форм документування своїх обіцянок? То-то ж.

Росія і Україна намагаються домовитися про зустріч у Нормандському форматі, щоб нарешті поговорити про окуповані райони Донбасу і всі недобрі наслідки окупації, які РФ накоїла за останні роки. Навіщо це Україні – відповідь очевидна. Профіт Росії, на перший погляд, теж цілком зрозумілий – всі ці санкції, витрати на оплату роботи бойовиків, втрати живої сили і техніки вони ж теж не на благо. Але РФ старанно не хоче, щоб на Донбасі щось урегульовувалося.

І знову починаються складні танці переговорів. Спочатку Росія страшно радіє новому президентові країни і вірить, що з ним можна розмовляти, бо то він поверне Україну до людського проросійського курсу. Потім – не вірить і не хоче розмовляти. Потім – не так щоб не хоче зустрічатися і говорити, але просить усунути перешкоди, які їй заважають. Спочатку заважала непідтверджена «формула Штайнмайєра», щоб сторони не вкладали в це поняття. Потім заважали не розведені війська, які Україна почала відводити всупереч логіці і безперервним обстрілам. Потім заважали пару десятків цивільних людей, які приїхали в Золоте.

Потім виявилося, що особисто Путін готовий зустрічатися, але йому треба підготуватися, щоб було про що поговорити. Вчора виявилося, що президент Росії зацікавлений у проведенні зустрічі в «нормандському форматі» і навіть майже до неї готовий, але виключно в тому випадку, якщо це буде необхідно терміново. Як повинна в його уявленні виглядати термінова необхідність – історія замовчує.

Чим довше спостерігаєш за цим ритуальними танцями, тим більше починає здаватися, що Росія старанно тягне час.Тягне і готується. До 2020 року. До того, що скоро буде добудований і запущений такий бажаний нею «Північний потік-2». До того, що після цього Україна їй стане не цікава як засіб транзиту і можна буде не стримувати себе дипломатією. До того, щоб почати новий етап збройного нападу для України.

До зубовного скреготу хочеться повірити тим експертам, які запевняють, що Росії не вигідно знову відкрито нападати на Україну, тому чекати нападу не варто. Але досвід вчить, що РФ ніколи не робить того, чого від неї чекають або що їй було б логічно зробити. Тому всі ці танці навколо переговорів – вони заворожують. Не красою або свідомістю – вони за підсумком перетворяться в ніщо. Всі ці танці навколо переговорів зачаровують своєю суттю: вони всього лише прелюдія до найважливіших подій, готуватися до яких було б непогано починати вже зараз.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook