Позачергові вибори до парламенту відбулися. Підрахунок електронних протоколів показав, що очікування на реванш «Європейської солідарності» зазнали краху. А «Українська стратегія Гройсмана» зазнала нищівного фіаско.

В принципі, іншого вердикту і не можна було очікувати. Вже дуже сильно розчарувалися наші виборці в політиці і діях влади, що пішла в небуття, і давала постійно солодкі обіцянки.

Особливо вразила людей «масштабна стратегія» прем’єр-міністра, під чиїм чуйним керівництвом економіка України повільно, але впевнено скочувалася в прірву, а держбюджет не тільки тріщав по швах, але і просто розпилювався. На різні, часто надумані проекти, які просто не були реалізовані.

Український народ став біднішим. Він збіднів через те, що все можливе було зроблено для того, щоб він збіднів. Суспільство загнали в майстерно сплетені окремими олігархами мережі, з яких вибратися непросто. Треба було смиренно чекати своєї долі. А ще й війна на сході України, що була зручною керував країною кумам і соратникам перших осіб держави, ще більше посилила проблему розрухи і злиднів.

Нас же тим часом Порошенко і Гройсман красномовно переконували в тому, як ми добре заживемо в майбутньому і скільки корисного вже зроблено на благо народу. Однак не можна видавати бажане за дійсне.

Давайте і ми трохи зачепимо «стратегію» Кабміну на чолі з Володимиром Борисовичем. Так би мовити, пошукаємо зерна. А ще для науки іншим.

Так що ж примітного відбулося в країні і в нашому житті за три з половиною роки правління нового КМУ?

Одним з найбільш резонансних його рішень в 2018 році стало підвищення з 1 листопада ціни на газ для населення на 23% (до 8 550 гривень / тис. куб. м). А далі – справжня чехарда, піар, популізм. Йдуть полум’яні заяви про те, що тарифи знижують. Потім їх збільшують. А після в хід йдуть ультиматуми: ми вам влаштуємо, а ми вам покажемо … А ціна на блакитне паливо проте для населення ніяк не хоче падати. І виправдання тому залізобетонне: це одна з умов продовження співпраці з Міжнародним валютним фондом!

А ще Кабінет міністрів за місяць до президентських виборів ощасливив нас введенням виплати житлових субсидій готівкою.

До своїх здобутків уряд відносить і пенсійну реформу, що передбачає підвищення необхідного страхового стажу для виходу на пенсію, медичну і освітню реформи … І перше, і друге, і третє, як показує практика, не витримують ніякої критики.

Безсумнівно, плюс слід поставити КМУ і за підвищення мінімальної заробітної плати, і за встановлення нового прожиткового мінімуму, який з 2016 року виріс майже в півтора рази.

Але ось буквально вмить «тріумфальний» хід Кабміну і прем’єра порушив вердикт новообраного Президента України Володимира Зеленського: «… не можете – пишіть заяву про звільнення». І це не стільки «хотілки» Зеленського, скільки думка суспільства. Рівень довіри уряду, оцінка його роботи, образно кажучи, вже опустилися нижче ватерлінії.

Але не дуже-то хотілося Володимиру Борисовичу навіть в вибухнулий шторм зійти з корабля на берег. Але він голосно заявив про свою відставку, розраховуючи, втім, що його «демарш» Рада не схвалить. Причому не забув зайвий раз заявити про те, що їх команда працювала в поті чола і провела дуже багато добрих перетворень. Словом, це був найуспішніший уряд. І йому не соромно.

На чому базується така висока самооцінка, зрозуміти важко. Адже не можна дати оцінку тому, чого фактично не існує. Це як відчуваємо ми, що відбулося поліпшення здоров’я. Втім, здоров’я – окрема тема.

А ось тема економіки і виробництва, за що і відповідає КМУ, як ніколи актуальна. Щось не спостерігається їх стабілізації, хоча прем’єр, а до недавнього часу і залишився в минулому Петро Порошенко, постійно намагалися нас в цьому переконати. Зате відчуваємо ми зростання тарифів, підвищення цін на продукти харчування. І навіть грошові добавки від КМУ зовсім не поліпшили наш добробут.

Як казав, глава уряду, мета будь-яких регуляторних ініціатив Кабміну – знищити тіньовий сектор економіки, а також забезпечити легальному бізнесу можливість працювати прозоро і відкрито. Що, нарешті, серед головних пріоритетів, які Кабмін ставить на найближче майбутнє, – зростання економіки і якості життя, утвердження ефективної системи управління державою і продовження капітального ремонту країни.

За гучним заявами, правда, реальних кроків не було. Та й доки капітальний ремонт може тривати? І що, власне кажучи, ремонту підлягає?

Виходить, що за всі ці роки, як то кажуть, наламали дров, а зараз кабмінівські фахівці мають намір зайнятися відновленням самими ж розваленого господарства. І хоча «ефективний» ремонт явно затягнувся і похвалитися «ремонтникам» особливо-то і нема чим, уряд, за даними з відкритих джерел, таки заплатило з бюджету на піар Володимира Гройсмана значну суму – майже 36 мільйонів!

А адже це гроші платників податків. Наші з вами, гроші! А на що витрачені? На те, щоб запустити по Україні гасло «Україна – не просто місце на карті». Пряме, що називається, використання адміністративного ресурсу. Рекламував Гройсман себе в Facebook і в різних медіа. Використовуючи для реклами і газету «Урядовий кур’єр», на друк якої заплановано аж 19,5 мільйона гривень. На 5 мільйонів, до речі, більше, ніж в минулому році.

Цілком зрозумілим була така трепетна увага КМУ до персони прем’єр-міністра. Адже Володимир Гройсман збирався потрапити в парламент. Вважав, що потрібно період між президентськими і парламентськими виборами використовувати для зміни і політичної системи, і правоохоронної, і виборчої. І навіть не виключав, що «ми більше якісних людей наведемо в систему центральної влади, в тому числі, можливо, і з місцевого самоврядування». Нинішні чиновники, виходить, не виправдали надій.

Перейнявся прем’єр і тим, щоб змінити правоохоронну систему України, яка б не пригнічуала економіку і не «кошмарила» бізнес … Якщо цього не відбудеться, підкреслював Гройсман, – ми станемо на ті ж граблі, на яких вже були не один раз. Але складається враження, що з цього знаряддя праці чиновницький апарат так досі і не сходить.

Справжня дерибанизація регіонів не тільки триває, а й посилюється. Стає більш відвертою і більш хитрою. У 2017-2018 роках, наприклад, переважна кількість запропонованих проектів була направлена на вирішення нагальних соціальних питань регіонів. Зокрема таких, як реконструкція та капітальний ремонт шкіл, дитсадків, лікарень, будівництво та реконструкція водогонів. І, звичайно ж, на приведення в хороший стан доріг.

Але кошти, виділені на регіональний розвиток, як показує практика, використовуються не за прямим призначенням. Так, органи прокуратури і НАБУ почали більше двох десятків кримінальних проваджень: за розтрату коштів, за службове підроблення, за зловживання службовим становищем. Найбільше нереалізованих проектів в Донецькій області – 47, Луганській – 30, Запорізькій і Черкаській – по 17, Сумській – 16.

І іншим є чим «похвалитися». Так, Рахункова палата проводила вибірковий аудит в 11 регіонах (включно з містом Києвом) та знайшла порушення в кожному.

Це тільки підсумок перевірки використання коштів Державного фонду регіонального розвитку (ГФРР), проведеної Рахунковою палатою. І кримінальна відповідальність окремих управлінців – не кінцева мета аудиту, важливо зрозуміти причини, які зробили можливим численні зловживання, і прийти до висновків, які допоможуть державі надалі уникнути подібних ситуацій.

За два роки, як свідчать офіційні дані, області та столиця неефективно використали понад 158 млн грн. І жахає те, що в більшості випадків мова йде про «не результативне використання грошей», тобто їх сплату за неіснуючі роботи і послуги підрядникам. Говорячи простими словами, гроші швидше за все вкрали, але доводити це повинні «неупереджене» слідство і «непідкупні» суди.

Як виявилося, більш 196,5 млн грн перевірені регіони витратили з прямим порушенням законодавства, що призвело до збитків в обсязі 69,6 млн.

Засоби, на перший погляд, невеликі, якщо порівнювати з витратами держбюджету. Але якщо подивитися на бюджети регіонів, то масштаб проблеми зростає на очах. Тим більше що за кожною вкраденою або неефективно витраченою гривнею стоять недобудовані садки і школи, аварійні колектори, не відремонтовані тепломережі, незаасфальтовані дороги.

Для онкологічного диспансеру в Кропивницького області, наприклад, закупили обладнання і меблів на мільйон гривень, але аудитори не знайшли в диспансері ні нових меблів, ні зазначеного в актах обладнання. А будівництво сільських амбулаторій та впровадження там телемедицини взагалі виявилося сущим маренням.

Ось і віце-президент по країнах Європи і Центральної Азії Сиріл Мюллер заявив, що Україна відстає з проведенням реформ, що впливає на розвиток країни та її економіку. При нинішніх темпах зростання економіки, говориться в дослідженні Світового банку, для виходу на поточний рівень доходів Німеччини Україні знадобиться майже 100 років. А щоб наздогнати за цим показником Польщу, нашій країні може знадобиться менше часу – близько 50 років.

І що стосується НАТО. Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер дуже песимістично оцінив шанси України на швидке входження в ЄС і НАТО. «Україна точно не буде здатною стати членом ЄС в наступні 20-25 років, це ж стосується і членства в НАТО», – сказав Юнкер.

Словом, опинилися ми немов в відхожому місці. У прямому і переносному сенсі цього слова. Підтверджують цю тезу і слова міністра освіти Лілії Гриневич, яка не так давно заявила, що за станом на 2019 рік в Україні налічується 680 шкіл, в яких діти користуються туалетом на вулиці. На ліквідацію цього ганебного явища вирішили виділити 267 мільйонів гривень субвенцій з держбюджету. Якщо підрахувати, що цю суму збираються витратити виключно на ці 680 шкіл, туалет в кожній школі буде коштувати 392 тисячі гривень.

Чи за прямим призначенням будуть використані кошти, залишається питанням. А то вийде як з дорогами. Адже, за повідомленням тієї ж Рахункової палати, протягом двох останніх років на будівництво, реконструкцію і ремонт доріг загальнодержавного значення в Дніпропетровській, Хмельницькій та Закарпатській областях було неефективно використано 410 млн грн. Аудит встановив, що в основі лежать недотримання вимог законодавства, непродуктивність і нерезультативність. Словом, все так же – в унітаз. І запитати щось ні з кого. Ніяких звітів.

Вміємо ми, як виявилося, пустити пил в очі. Навчилися, як витратити кошти, виділені на регіональний розвиток, так, щоб цього ніхто не помітив. Ось і спостерігаємо спустошення і злидні.

На мій погляд, до досягнень влади більше застосуємо відомий фразеологізм «потьомкінське село». Іншими словами, майстерно винайдена формула показного блиску, уявного благополуччя.

Хочеться вірити, що нова амбітна команда, яка голосно увійшла в політику, зможе себе проявити з найкращого боку і, як обіцяли її лідери, гарантувати безпеку для кожної сім’ї, якісний громадський транспорт, адекватний соціальний пакет, доступ до якісної медицини та гідну пенсію. Вчаться, сподіваюся, не тому, як будувати бутафорські села, а тому, що конкретно слід робити, щоб реально домогтися підвищення добробуту свого народу.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст матеріалу. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook