Жив-був собі Вагончик.

Чепурненький такий, доглянутий. Зовні – блиск, сучасний дизайн, елегантність, незвичайне небесного кольору забарвлення і запаморочлива привабливість. Всередині – шкіра і кришталь, електроніка і зв’язок останнього покоління, чистота і свіжість. Словом, комфорт! І все це – для простого обивателя!

Про ціни на квитки і про вартість сервісу Вагончик мови ніколи не заводив. Сором’язливість заважала. Просто пропонував свої послуги. Хочеш – сідай і їдь собі з вітерцем і комфортом, куди душа забажає. Не хочеш – стій в черзі в касу і випрошуй плацкартне місце у просоченому запахом дорожньіх харчів і взуття поїзді, що страшно скрипить і ледве повзе.

Або, зрештою, користуйся з пересадками електричками, які давно на ладан дихають.

А наш Вагончик бігав укоченою, широкою колією. З добротним, так би мовити, мастилом. І завжди у піднесеному настрої. Причому дуже подобалося йому наспівувати задушевну пісню, яку виконував Крокодил Гена з мультфільму «Старуха Шапокляк».

Як тільки Вагончик відходив від перону, він тут же на всю силу своїх могутніх легенів заводив:
«Повільно хвилини спливають в даль,
Зустріч з ними ти уже не жди.
І хоча  минулого нам трохи жаль,
Найкраще, звичайно, попереду!».

Про краще він, звичайно, любив мріяти. І на зборах в Депо розповідати: мовляв, життя одне і прожити його треба красиво, приспівуючи! Втім, йому було від чого так заявляти. Адже тітка рідна, Залізниця, тільки в минулому році прийняла його і його 17 побратимів-пасажирських вагонів купейного типу та типу СВ в експлуатацію. Оточила їх особливою увагою і любов’ю.

Важливо: До роботи над справою Майдану повернули попередній склад прокурорів

Взялася вона потім оновлювати і парк пасажирських вагонів. За рахунок, правда, капітально-відновлювального ремонту. Обійтися він повинен в якихось 340 мільйонів національної валюти. Сущі сльози!

Засмутило Вагончика тільки те, що тітка намірилася в 2020 році привести в будинок 40 нових зведених братів, вагонів виробництва американської General Electric. Мало того, що вже десятки тепловозів заморських закупили за шалені гроші. Не забули для них заздалегідь і запчастин набрати, і техобслуговування оплатити. Хоча на локомотивах, як кажуть, ще й муха не сиділа.

Ох, як важко від цього було у нього на душі. Вирішив: треба самому крутитися-мотатися. Щоб в Топі бути. Тільки яким чином підняти свій рейтинг, не знав. На щастя, як на перегоні зустрівся йому закопчений і навчений досвідом Паровоз. І повідав він Вагончику історію про одного героя роману Ільфа і Петрова «12 стільців». Звали його Олександром Яковичем. І був Альхен, як величала його дружина, завгоспом 2-го будинку Старсобеса.

Автори роману так характеризували завгоспа: «Вся сутність його протестувала проти крадіжок, але не красти він не міг… Світ не бачив ще такого голубого злодюжки, як Олександр Якович».

І задумався тоді Вагончик: а чому б і йому не проводити в своєму господарстві неординарні реформи і нововведення. Не поспішаючи, як кажуть, по зернятку… Дивись, і олігархи вибитися вдасться. А зі своєю сором’язливістю далеко не заїдеш!

Цікаво: Марш гідності у Крим вже готують

Адже як довго він уявляв себе таким сяючим, розкішним, подорожуючим із різних екзотичних країн. Хотів бути схожим і на Hyperloop. Рідний дядько ж погрожував цей проект перетворити в реальність. І ще щоб першим пробігти по шляху, що з’єднує Чорне і Балтійське моря. Це ж вже не «шовковий», а справжній «янтарний» шлях!

З чого ж почати, звідки взяти великі кошти – такі думки не давали Вагончику спокою. Єдине, що спадало на думку, так це знаменита фраза з «Джентельменів удачі»: «Це тобі не дріб’язок по кишенях тирити!»

А таки з дрібниць і вирішив робити своє життя комфортнішим. І взявся за справу. Пішов різні новації пропонувати. Як прийнято у привітного господаря, почав з сервіровки: ложечки там чайні нержавіючі, стаканчики, підстаканники, серветочки закуповувати.

Потім вирішив приміряти на всю бригаду поїзду недешеві вишиванки. Щоб, значить, національний колорит дотримати. А щоб провідники мозолів не ступнях не натерли, надумав закупити на всіх комфортне взуття з натуральної шкіри. І щоб з гарним настроєм їм працювалося, навіть оголосив напередодні новорічних свят тендер на закупівлю шампанського…

У затуманенном від ігристого вина свідомості Вагончика постійно крутилися слова приспіву пісні:
«Скатертиною, скатертиною
Далекий шлях стелиться,
І впирається прямо в небосхил.
Кожному, кожному
В краще віриться…
Котиться, котиться
Блакитний вагон».

І йому вірилось у краще! Його діяльна натура зганяла один проект краще іншого. То приватна тяга і приватні перевезення, віддані в концесію залізничні вокзали, то заміна шпал і рейок, то дизайн залізничних мостів із всюдисущими General Electric і черговими на кожному переїзді німецькими службовцями…

Та й тітка по дрібницях підтримувала: піднімала в поїздах ціни на каву, чай, воду і постільну білизну. Більше того. Невдовзі Служба безпеки спільно з охоронцями закону викрили механізм регулярного придбання чиновниками Залізниці неякісної продукції майже на 100 мільйонів. Під час тендерів з’являлися фірми-прокладки, завдяки яким чиновники заробляли в місяць більше сотні мільйонів.

Читайте також: Стаханов: як живе шахтарська глибинка в окупації?

В хід пішов і продаж електроенергії стороннім підприємствам, закупівля деталей за завищеною у два-п’ять разів ціною, закупівля газу без тендеру на 18 млн.

Яскравим прикладом «мутних» схем в Зализниці стали закупівлі масел і мастильних матеріалів. Тут застосовувався весь класичний набір: і штучне обмеження конкуренції, і народні депутати, і завищені ціни.

Звичайно, шкода Вагончику було і своїх побратимів – дизель-поїздів, знос яких, як заявив бригадир Крикливий, становить 92,4%, і електропоїздів, що тягнуть лямку близько 50 років. Для того, щоб замінити їх, як підрахували, необхідно викласти близько 36 мільярдів.

Але, як з’ясувалося, тітка накопичила багатомільярдні борги перед українськими і іноземними банками та контрагентами, які забезпечували діяльність підприємства. Кредитна заборгованість склала понад півтора десятка млрд.

Таким добре «змазаним» і продуманим схемами позаздрив би, напевно, і великий комбінатор Остап Бендер, який інспектував не менш ділового завгоспа 2-го будинку Старсобеса. Адже сума від сотень мільйонів переплати могла б, як стверджують знаючі люди, збільшити прибуток тітки більш, ніж у півтора рази.

Вагончик добре розумів, що це далеко не найвитратніша позиція в бездонному бюджеті тітки. І нічого страшного не бачив у тому, що закупили для нього вагонні кондиціонери, які в п’ять разів дорожці за звичайні. Для людей же старалися!

Вагончик теж потроху перестав всього соромитися і боятися. Взяв участь в афері зі скандальної закупівлі власного клона системи продажу квитків онлайн за 21 млн грн. Потім надумав підвищити в шість разів ціни за групове бронювання квитків. І нехай туроператори, заспокоював себе Вагончик, не обурюються, що, мовляв, він оголосив геноцид народу. Вирішила Залізниця, що проситиме в уряду дозволу підвищити ціну на пасажирські квитки до рівня собівартості перевезень. Це ж треба звідкись визначити той рівень!

Природно, не зміг Вагончик обійтися і без 200 металевих унітазів по сім тисяч за штуку, і без десятків тисяч соргових віників. Причому не вітчизняного плетіння, а з Узбекистану.

Вирішив здивувати й таки здивував неординарними покупками. Придбанням незвичайної для транспортної компанії продукції. Мова, зокрема, йде про закупівлю різних найменувань корму для риб і черепах.

А щоб забезпечити надійну охорону нажитого, а може і лякати дрібних злодюжок, на додаток до всього Вагончик надумав озброїтися до зубів – придбав півтори сотні пістолетів і навіть пістолет-кулемет. Якщо броні на обшивку додати, то і за бронепоїзд зійде!

І наспівував собі вагончик:
«Блакитний вагон біжить, хитається,
Швидкий поїзд набирає хід…
Ах, навіщо ж цей день кінчається,
Хай би він тягнувся цілий рік!»

Але рік для Вагончика не закінчився на мажорній ноті. Як заявили в управлінні, збитки Залізниці, а відповідно і його особисто у пасажирському секторі можуть перевищити 12 млрд грн.

Довго морщив чоло Вагончик та так і не зміг зрозуміти, чому так вийшло. Начебто і накручував на всьому, і чималі гроші водилися, а ось виявилося: бідний як церковна миша. Та ще й по вуха в боргах.

Ось і весь наш Вагончик. Намотує на колеса кілометри і величезні бюджети. І, що дивно, все в нього вміщається. Яким він став містким. Гутаперчевим.

І зовсім гордість втратив. То китайським компаніям готовий віддатися, то німецькій пунктуальності і порядку підкоритися.

Цікаво: «Насамперед – реінтеграція людей, а потім територій»: у Кабміні розповіли про плани по Донбасу, Криму і ветеранах

Можливо, незабаром прилетить до нас чарівник у блакитному вертольоті» і допоможе стати Вагончику врівень з японськими і корейськими колегами. Вийти на відповідний рівень комфорту для пасажирів. Причому, за доступною ціною.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст матеріалу. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook