Презумпція невинності – прекрасна річ. З тих правильних, кіношно-книжкових понять, на яких тримається вся наша цивілізація, з її уявленнями про добро, зло і справедливість. Ось ми всі знаємо, що зраджувати – погано. Красти – недобре. Поважати чужі права і відстоювати свої – правильно. Оббрехати іншого – гидко. І що особа вважається невинуватою, доки її вина в скоєному злочині не буде доведена в порядку, передбаченому законом, і встановлена ​ вироком суду, що набрав законної сили.

Правда, тут є важливий нюанс. Презумпція невинності – крута штука в суспільстві, де до неї ставляться з повагою, тому що з дитинства до цього звикли. Де більшість щасливо шанує верховенство права, не відволікаючись на різницю в політичних поглядах і ідеологічних уподобаннях. В Україні, на жаль, суспільство цієї суперсили позбавлене. Тому у нас шоу, влаштоване політичними діячами, важить більше, ніж закон. Подання про правду – значить більше, ніж сама правда. Форма завжди перемагає суть.

Історія зі справою про вбивство Павла Шеремета – відмінна ілюстрація цього. Нам організували шоу, розтягнувши його на кілька актів з постановкою середньої паршивості, поспекулювати на емоціях, зіграли на страхах. Завершили все це драматичним зазначенням перстом на тих, кого вибрали винними зі словами «С̶ж̶е̶ч̶ь̶ ̶в̶е̶д̶ь̶м̶у̶!» «Покарати винних!».

І ми всі радісно побігли лінчувати і карати.

З легкістю плюнувши на те, що будь-яка людина (нехай навіть відкрито і офіційно звинувачена в якомусь злочині або навіть заарештована у зв’язку з цими звинуваченнями) вважається абсолютно невинною, поки її вина у вчиненні злочину не буде доведена за законами країни, і поки ця доведеність не буде засвідчена рішенням суду, яке вступило в законну силу.

З легкістю плюнувши на те, що будь-яка людина не зобов’язана доводити свою невинність. Це завдання слідства довести беззастережну її провину, яка ні в кого не викликає жодного сумніву. І якщо кожен з нас не може довести свою стовідсоткову невинність – це не може бути приводом для обвинувального вироку.

Тягар з пошуку, збору та надання до суду доказів вини обвинуваченого лежить на стороні обвинувачення завжди. І якщо звинувачення з ним не справляється – це його проблеми. Тому що воно погано працює. Тому що всі непереборні сумніви у винуватості обвинуваченого, які до моменту закінчення судового слідства не були усунені в законному порядку, суд зобов’язаний тлумачити на користь обвинуваченого. Все це – привід для визнання будь-якого з нас невинним.

Але нам на це плювати. Адже ми занадто ліниві, щоб думати і відстоювати свої права. Нам зручніше вважати, що це в красивих західних фільмах обвинувальний вирок не може бути заснований на припущеннях (нехай навіть дуже авторитетних людей), не може ґрунтуватися на припущеннях, які не мають належних доказів, не може бути заснований на свідченнях свідків анонімних джерел або на голослівних твердженнях про «нібито» факт існування безлічі секретних доказів, на ознайомлення з якими у суду немає допуску.

Це в книжках держава зобов’язана забезпечити незалежність судових органів, де суд не повинен бути органом кримінального переслідування, не повинен виступати ні на стороні обвинувачення, ні на стороні захисту або виконувати їх функції.

Нам легше вірити, що якщо це все не про нас, то і замислюватися про це не варто. Витрачати сили на те, щоб всі ці принципи ще й дотримувалися – взагалі безглуздо! Легше беззастережно вірити владним авторитетам на слово. Або беззастережно не вірити. Тут все залежить від політичних уподобань. 

Тому ми дозволили створити навколо себе реальність, в якій всі ми – дешева розмінна монета. У якій суть роботи правоохоронців полягає в тому, щоб брехати і перекручувати, заради того, щоб довести вас до в’язниці. В якій все, що ви скажете – обов’язково буде використано проти вас задовго до суду і найпідлішим чином. В якій судовий вирок – це магічний ярличок, що збільшує сили і репутацію будь-якого політика і клеймом випалює все хороше з життя простого смертного.

Ми дружно більшістю, без тіні сумніву, легко повірили на слово всьому, що на своєму брифінгу у справі Шеремета озвучили в поліції. Ще б! Озвучили же в присутності самого міністра Авакова і самого президента Зеленського! Вони ж – люди поважні, за всякі дурниці публічно не впишуться, та й диму ж без вогню не буває! Треба вірити, не замислюючись і не чіпляючись до доказів. Навіть якщо самі шановні спікери в цих доказах плутаються.

В рамках публічного шоу Олександр Рувин, директор Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, розповідаючи про докази по справі Шеремета, пояснив, що особливості людини і його руху, – вони як почерк, їх змінити неможливо. А далі – раптово – розповів, як докази не з першої спроби слідству щось довели:

«Кожна людина ходить по-своєму, він руку піднімає по-своєму, він ногу ставить по-своєму. І тут не обов’язково було запрошувати людину з Великобританії, нам достатньо свого досвіду. Ми 20 років цим займаємося. Але у нас не збігалися наші результати з тим, на що сподівалося слідство. Тому що ми не підтверджували ні Грищенка, ні Кіяна про те, що вони там в цей час перебували. Нам довелося запросити нашого фахівця і колегу з Англії, і разом ми перевіряли всі відеозаписи, дивилися, як хто ходить, як ставить ноги. І прийшли до одного і того ж висновку, який дав нам можливість видати ось цю експертизу».

Це ту, яка прив’язала всіх свіжих фігурантів до справи. І яка, судячи з того, що зачитали в суді адвокати, не може однозначно вказати, хто там на записах ходить. Чому тоді ми в неї віримо?

Арсен Аваков, в рамках публічного шоу, заявив, що майстри слідства вже майже вирахували, хто натиснув на кнопку детонатора, убивши Шеремета своєю рукою. Навіть скріни ще одного запису показав:

«Ця дівчина в перуці, в спеціальних окулярах. Це – людина, яка натискала на кнопку. Ми маємо гіпотези, хто ця людина. Але ми не знаємо точно». 

Знайшли – і слава Богу! Але. У скандальних судах над ветеранами та волонтерами нам зачитали, крім усього іншого, повідомлення про підозру. І згідно з ними, на кнопку натискала Юлія Кузьменко. Якого висновку слідства тут вірити? І як це полегшує положення Кузьменко, яку за це взяли під варту. І яку масово труять, вже називаючи вбивцею і не зовсім адекватною, з легкої подачі того ж Авакова. Просто тому, що він дозволив собі такі висловлювання в прямому ефірі.

Масова аудиторія буде вірити в те, що їй ефектно представлять люди при посадах. Аваков, до слова, це знає. Тому він і озвучив прекрасну мету в цьому розслідуванні: «Я буду щасливий дотягнутися до замовників, і щоб всі у це повірили». 

Йому важлива віра більшості, а не незаперечність доказів. Нашій же більшості важливо, щоб політичне шоу було яскравим і переконливим, а не заснованим на доказах.

Хоча якраз більшість – найбільше зацікавлена в тому, щоб судові процеси були не політичним шоу, а нудним і скрупульозним процесом, де уважно розглядаються всі докази. Тому що завтра буде інша політична гра і на місці підозрюваних може виявитися будь-хто. Якщо не буде незалежного і грамотного розслідування з об’єктивним судом, із суспільством, яке поважає презумпцію невинуватості, – будь-який представник більшості буде приречений.

Тому що саме для представників більшості судовий вирок ставить хрест на нормальному життю.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook