ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
8
4
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
8
4
Блоги
Протиріччя, або Чому «русский мир» – не про мир
  17 Вересня 2019 19:15
|
  1005

Протиріччя, або Чому «русский мир» – не про мир

Протиріччя, або Чому «русский мир» – не про мир

В цей день, 80 років тому, виконуючи свою частину пакту Молотова-Ріббентропа, СРСР вступив у Другу світову війну. Радянські війська увійшли в Польщу вже через два тижні після гітлерівських. Ще через кілька днів, 22 вересня 1939 року у Бресті пройде спільний парад Вермахту і РККА – парад переможців. Через 80 років німцям буде соромно за цю «перемогу», а росіянам – ні крапельки. Хоча з того часу росіяни не припиняють «перемагати».

Голова опікунської ради Російського військово-історичного товариства Сергій Іванов закликав не називати окупацією приєднання до СРСР Прибалтики та частини Польщі, оскільки жителі цих територій отримали радянське громадянство. Але тут Сергій Іванов трошки недоговорює. Тому що в комплекті з радянським громадянством жителі окупованих територій отримали «класову боротьбу з буржуазією» (в перекладі на людську – це репресії і грабіж: арешти, масові конфіскації землі, будинків, квартир та будь-якого майна, страти, депортації та трудова експлуатація).

Становлення радянського режиму там, де його ніколи не було, настільки вразило ті землі, що в 1941 році на антирадянській протестній хвилі повсюдно спалахнув місцевий литовський, латиський, естонський, український і білоруський націоналізм. Люди усвідомили важливість опору режиму, який тоді називався радянським. А сьогодні ми його називаємо «російським миром». І, як ми знаємо, він не має нічого спільного з миром у значенні відсутність війни.

У соцмережах сьогодні публікують пости з серії «цей день в історії». Зазвичай під ними недружелюбно відписують росіяни щось на кшталт: «Ах, ви лицеміри, ви свої західні області отримали завдяки Радянському Союзу». І хоча історія не любить умовного способу, мені було б цікаво дізнатися, що було б, якщо б не було війни. Ну принаймні, керованої з Кремля. Мені здається, гірше бути не могло. Але не будемо захоплюватися фантазіями. З урахуванням усіх обставин, на землях, де невдало спробував вкоренитися радянський режим, залишилося занадто мало приводів сумувати за ним.

Повернемося до заяви Сергія Іванова. Вона про те, як у Росії біле називають чорним і навпаки. Вносячи тим самим ще більшу плутанину в процес війни, підміняючи поняття, і ось вже це зовсім не окупація, а «возз’єднання і захист братніх народів». Звичайно ж (і Сергій Іванов цього не став заперечувати), це супроводжувалося масовими репресіями. І це найжахливіше з усіх можливих возз’єднань, що можна придумати. Як людська багатоніжка, якщо дивилися. Але війна закінчилася, начудили всі, а відповідальність за свої злочини понесли не всі.

Точно таким же чином Росія називає окупацію Криму «приєднанням». Через кілька років після «приєднання» Путін в інтерв’ю для фільму «Крим. Шлях на батьківщину» зізнався, що «приєднання» Криму було спланованою військовою операцією під його керівництвом. Але риторика російської пропаганди не змінилася, і власне, Путін міг би хоч взагалі всю правду-матку вивалити в тому інтерв’ю, масштаби пропаганди такі, що це не надто важливо.

З кумедних і в той же час прохоплюючих морозом душу протиріч можна навести ще один яскравий приклад. В МЗС РФ 12 вересня заявили про ризик початку ядерної війни. Заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков підкреслив, що «особливо помітно негативна динаміка проявляється в останній рік». Вгадайте, кого росіяни бачать коренем зла і головною причиною ядерної загрози? Процитуємо Рябкова: «У Вашингтоні продовжують замотувати вирішення питання про продовження [Договір про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ДСНО)], штучно створюють невизначеність, незважаючи на наші пропозиції продовжити договір на п’ять років за умови прийнятного врегулювання проблеми переобладнання частини стратегічний носіїв США під неядерні місії. Нам дають зрозуміти, що не готові до предметної розмови з цими сюжетами. Принаймні, поки що. Мабуть, виникає спокуса пограти на цій невизначеності».

Там ще багато бла-бла-бла, але всі заяви російського дипломата досить водянисті. Суть їх у тому, що Захід – бяка, а Росія – молодець. У той же час претензії США, а також бачення ситуації в Євросоюзі і НАТО вельми конкретні: причина в розгортанні Росією нової ракетної системи« Новатор 9М729 », яка порушує положення Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (ДРСМД). І поки Рябков намотує соплі на кулак, люди в Архангельській області РФ засвоюють отриману минулого місяця дозу радіації після двох вибухів під селищем Ненокса, що біля Северодвінську. Там щось випробовували на військовому полігоні, і судячи з безглуздої брехні місцевої влади, це було щось ядерне і смертоносне. Були б страшніші наслідки, російська влада так само робила б морду цеглою, тому що з часів Чорнобиля вона ще не еволюціонувала. П’ятеро людей загинули. А постраждалих з радіаційним ураженням госпіталізували в лікарню, не попередивши медиків про необхідність заходів з радіаційного захисту. В результаті медики теж отримали свою дозу.

 

Ось ще приклад, як Росія вибудовує стратегію стабільності, яка передбачає збереження і зміцнення режимів контролю над озброєннями: ніяк. Пан Рябков забув розповісти, як через два дні після вибухів під Северодвінськом з подальшими стрибками рівня радіації дві станції моніторингу радіації, розташовані в Дубні і Кірові, перестали передавати дані. Росіяни відразу заявили, що це проблеми з мережею і зв’язком. Коли співробітники Організації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) у відповідь на це висловили побоювання, що Росія намагається приховати факт випробувань ядерної зброї, в Росії заявили, що вони взагалі не зобов’язані нікому поза Росією передавати дані чого-небудь. Хоча робота ДВЗЯВ полягає в міжнародному моніторингу, і раніше РФ все передавала, куди треба. До речі, відразу після станцій в Кірові і Дубні, дані про радіаційне забруднення перестали передавати ще дві радіонуклідні станції в Білібіно в Чукотському АТ і в Залесово в Алтайському краї. Тому Сергій Рябков під час своєї доповіді просто відібрав цінний час журналістів і громадськості. Міг пошкодувати їх і брехати коротше. Тим більше, що події вже місяць, всі вже встигли багато дізнатися і обговорити.

Такі от історії. І схожих історій – як зірок на небі.  І кожна маленька зірочка копає ямку під опорами українського суверенітету і особистої свободи, про яку «русскомірние» жителі не чули. Нестор Шуфрич на чолі комітету з питань свободи слова, а також багато його однодумців, простежать, щоб ми почули їх всі.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2022Всі права захищені