ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
0
5
4
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
0
5
4
Блоги
Про Грету нещасну замовте слівце…
  30 September 2019 18:30
|
  140

Про Грету нещасну замовте слівце…

Виступ шведської екоактивістки-підлітка Грети Тунберг спричинив ефект інформаційної Хіросіми – соцмережі і ЗМІ вибухнули в обговореннях її спічу на засіданні ООН. Начебто і нічого особливого не було сказано, але всіх порвало…

І в цьому, мабуть, вся фарисейська суть сучасного суспільства. Де слова важливіші за справу, де форма важливіша за зміст, де меседж «ви всі козли, а я – молодець» підхоплюється і обговорюється мільйонами, а відданим за ті ж ідеї життям і свободі не приділяється ніякої уваги. Адже, давайте чесно, мало хто хоча б туманно уявляє, скільки активістів сидить по тюрмах в куди менш цивілізованих країнах, ніж Швеція. І скількох вбили. Прогугліть, будете вражені. Але ні, так нецікаво.

Але куди більше дивує реакція української Facebook-спільноти. Не тільки кожен, що іменує себе блогером, але і, здається, кожен, хто має акаунт, вважав обов’язковим висловитися «за» або «проти» Грети. Словесні баталії за честь екоактівистки доходили до сварок і видалення з друзів. І ось уже з тиждень воюючі сторони не можуть віддихатися і укласти перемир’я, досі під багатьма постами у ворогів і друзів Грети хтось забиває останній словесний кілок. І ось тут вже мені хочеться вкрасти зі спічу Грети: «Годі розповідати казки! Як ви можете!».

Тому що я ні разу не бачила такої реакції на жодну дитину, у якої дійсно, на відміну від екзальтованої Грети, «вкрали дитинство». Українців ніколи так не проймали ні повідомлення про теракти із загиблими дітьми і підліткам, ні вмираючі від голоду і хвороб діти Африки, ні новини про вбитих і покалічених дівчат з країн радикального ісламу, які намагалися відстояти свої базові людські права. Трохи довше інших в інформпросторі повисіли фотографії дітей з розбомбленого Алеппо. Але й ті не викликали такої реакції і не зібрали такий натовп захисників, як Грета.

У нас є свої маленькі герої, які рятують життя, змінюють світ на краще. Вони не просто страйкують і говорять промови, а діють і жертвують собою. Кілька тисяч прямо зараз, коли ви читаєте цю колонку, знаходяться в смертельній небезпеці. І не десь далеко, а зовсім поряд, там, в стороні східних кордонів України.

Мені дуже врізалися в пам’ять хлопці з нашої Красногорівки – міста, яке ось уже шостий рік перебуває під постійними обстрілами. У 2016 році бойовики розбили їхню школу – третю, єдину на той момент українську школу міста. На ранок після обстрілу діти прийшли з тачками і рукавичками – розгрібати завали. Вони дуже хотіли, щоб в їх рідній школі пройшов останній дзвінок, який повинен був відбутися через кілька днів. Все літо вони, діти (яким по 11-14 років) провели в школі – допомагали дорослим робити ремонт. Я запитала: «Навіщо вам це?». Один з хлопчиків мало не образився і, насупившись, сказав: «Тому що мені ніхто нічого не винен, я не хочу просити і чекати, поки хтось зробить це за мене».

Там же є діти, які допомагають, як волонтери, доставляти гуманітарку місцевим людям похилого віку і роблять заходи для своїх однолітків. Вони живуть у постійному страху і напрузі. У них (на відміну від Грети), дійсно, вкрали дитинство політики, і дійсно, крім розповідання казок на високих з’їздах, форумах, нічим їм не допомагають.

Якось давно мені показали один малюнок красногорівської дитини: солдат, що дає йому банку згущеного молока… Це діти з іншими цінностями, іншим світоглядом, що знають ціну життя, міській тиші, цілому даху, теплу в будинку і банці згущеного молока у важкі дні.

Я добре пам’ятаю дітей з села Нетайлово, від якої рукою подати до Пісок і Донецького аеропорту. Я записувала на камеру їхні новорічні привітання українцям. Такі маленькі зовні і такі дорослі зсередини, без єдиного докору, вони говорили про те, що їх хвилює, що їм болить, і щиро бажали миру і добра всім на світі.

Я добре пам’ятаю іграшку – дитячу лисичку – в підвалі прифронтового села Зайцево. І її маленьку власницю, яка серйозно пояснювала «тьоті з Києва» куди треба ховатися, якщо зараз знову почнуть стріляти. І трохи старших дітей того ж Зайцева, які ходили в школу на (!!!) окуповану територію. І на яких, крім деяких активістів і військових, було всім глибоко чхати багато місяців поспіль. Поки, нарешті, їх не евакуювали в Бахмут.

Я пам’ятаю дівчинку в Мар’їнці, яка в кінці 2015-го питала, чи може вона ще побути з нами, тому що не хоче йти додому в льох. Їхній будинок зруйнували, і родині було просто нікуди подітися. Я пам’ятаю трьох дівчаток з Авдіївки, в чию квартиру прилетів снаряд від САУ взимку 2016-го. Всі троє в цей момент були вдома, і їх врятувало лише диво. І як дві дівчинки-дошкільниці з передмістя Торецька діловито повели мене показати ліжко, на якому вночі вбило снарядом їхню бабусю.

Я пам’ятаю дітей Донбасу в 2014-му, яких привезли в табір під Києвом. Один хлопчик різав собі руку і випатрав спійманого їжака. Психолог, що працювала з ним, пояснила, що, крім побаченого в рідному селищі, в бою за Україну загинув його батько. І у дитини аутоагресія. Пам’ятаю малюнок 8-річного Миколки, сім’я якого втекла з рідного міста Харків. На ньому чоловічок у чорному стріляв у голову людині в яскравих шортах і футболці. Я пам’ятаю дітей загиблих солдатів і офіцерів…

Нашій маленькій загиблій від російських снарядів дівчинці Лілічці з Мар’їнки не було навіть року. Судячи з постів на вже давно не активніц сторінці в соцмережах, багато хорошого і правильного могла б зробити вбита міною 15-річна Даша з Торецька. Ровесниця Грети, здається.

Хоч хтось підрахував, у скількох українських дітей вкрали не дитинство, а життя?

Я можу перераховувати ще пару годин всіх дітей Донбасу, які назавжди врізалися в пам’ять. Не пам’ятаю їх всіх по іменах, але пам’ятаю, як обпалювали зсередини їхні слова і очі. Всі вони виявлялися набагато дорослішими за мене і набагато мудрішими за нас, дорослих. Жоден з них не скаржився. Жоден! Про обстріли, смерті, свої зруйновані будинки і зламані долі вони говорили без істерик і докорів. Але слова кожного з них були набагато сильніші того самого істеричного спічу Грети Тунберг.

Про них писали, знімали, розповідали. Але жоден з них не удостоївся і однієї сотої уваги українців, яку отримала школярка з далекої Швеції. Всім просто плювати на них, на те, що багато з них живуть у підвалах, навчаються в розбитих школах, граються під обстрілом. У них немає полчищ захисників у Facebook, готових з піною біля рота рвати за них хоча б в коментарях. Свої нецікаві. Вони не говорять надривно про те, що всі навколо винні, і що у них вкрали дитинство, видавлюючи з себе сльози. Вони не виступають на засіданнях ООН. І не запрошують їх туди в першу чергу тому, що вони не цікаві навіть своїм.

Ні, не всім, звичайно. Є волонтери та організації, які їдуть і займаються з нашими маленькими активістами. Нещодавно діти з тієї ж Красногорівки спочатку проїхали по українських містах, розповідаючи про життя в умовах війни, пізніше силами благодійників і все тих же небайдужих, юні активісти з’їздили і закордон. Але на їхні виступи приходили одиниці. За них ніхто не пішов маршами, і з них ніхто не малював ікон, як з юною Тунберг.

Звичайно, мій меседж зараз (традиційно) перевернуть з ніг на голову, тому відразу скажу: я нічого не маю проти Грети Тунберг. Від слова зовсім. Екологія – це важливо. І добре, що є ті, кому це болить. Але жалісливих захисників Грети хочеться щиро попросити: хоч іноді згадуйте у ваших фейсбучних чварах про тих, хто реально потребує вашого захисту. Набагато більше і прямо зараз. Хоча б словесно.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку»  в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2019Всі права захищені