Отже, сьогодні в Парижі відбудеться перша за три роки зустріч лідерів країн нормандського формату. Ми так довго її домагалися, що за півроку виконали і всебічно перевиконали вимоги, які Кремль оновлював із завидною регулярністю. Москва з такої показової поблажливістю міркувала про доцільність цієї зустрічі, що це навіть забавляти перестало. Але все ж – зустріч відбудеться. 

Сторони спробують в черговий раз припинити російсько-українську війну. Востаннє такий саміт пройшов восени 2016- го за участю п’ятого президента України Петра Порошенка. Нинішній глава держави Володимир Зеленський стверджує, що буде домагатися в столиці Франції світу для України без заходу за червоні лінії і здачі інтересів країни. Правда, через відверто запізнілий і провальний процес комунікації української влади із зовнішнім світом, який починається за порогом Офісу Президента, багато хто починає сумніватися в тому, що Путін в черговий раз не вичавить з України ще один крок в сторону капітуляції.

Тому тривожно. Багато хто вже знає, на що здатна Росія, і чим можуть закінчуватися зустрічі з нею. Не тільки на прикладі попередніх зустрічей нормандського формату, але і спираючись на досвід Грузії або, скажімо, Молдови. Тому, щоб полегшити собі тривожні метання з приводу туманного і непроговореного майбутнього, багатьом треба було щось робити. Тому вони вирішили зібратися на Майдані. Просто позначити, які варіації поступок Росії можуть бути проблемою.

Зібратися вирішили настільки ефектно, що їх тут же почали вмовляти цього не робити. Спікер Верховної Ради Дмитро Разумков навіть окремо закликав всіх відмовитися від політичних протистоянь в день зустрічі і запевнив у відстоюванні на зустрічі українських інтересів. Справедливо зазначивши, при цьому, що від переговорів в нормандському форматі буде залежати багато.

«У цей день має бути політики і боротьби – тільки державна позиція для України. Червоні лінії будуть дотримані, а наші території – повернуті. Підтримую президента і вірю в перемогу України», – написав Разумков.

І, насправді, заперечити йому нічого. Але відокремити політичну активність від активності громадянської в нашій ситуації вже практично неможливо. Причому – практично всім. І ось в цьому полягає головна заковика всього, що відбувається, об яку спотикаються всі.

Жодна адекватна людина не може бути зацікавлена в тому, щоб Україна програла. Але ми чомусь звикли думати, що влада діє в якомусь несвідомому стані, і тому вже все приготувала до здачі держави і національних інтересів. Швидше за все, нічого подібного не трапиться, і зустріч закінчиться нічим. Тобто, нічим таким, що можна було б віднести до однозначно нових поворотів сюжету.

Але політичним опонентам Зеленського вигідніше демонізувати президента і всіма силами емоційно підігрівати нелюбов і до нього, і до його манери поведінки. Вчора на Майдані це було дуже помітно. Вони могли б на якийсь час відкласти свої нереалізовані електоральні амбіції і не вплітати гасло «зелю геть» в акцію, яка була спрямована не проти Зеленського, а проти Росії, її агресивної політики і відверто недружніх намірів. Але ні. Політична мудрість нікому нецікава і не викликає у аудиторії тих емоцій, які провокуються спекуляціями на крові і страху. 

Команда Зеленського могла б бути розумнішою за своїх супротивників, і позбавити їх всіх можливих козирів. Наприклад, дозволивши собі думку, що політичні опоненти і активне громадянське суспільство – це явища різні і не змішуються між собою. Можна було вийти до мітингуючих, наприклад, сказати «Дякую за небайдужість!». Додати, що це небайдужість до країни, яка підтримає главу держави в нелегкій дипломатичній сутичці. Додати туди гасло «зробимо Кремль разом». Власне, після цього опозиції спекулювати було б нічим. Але ні. Політична мудрість нікому нецікава і не викликає у аудиторії тих емоцій, які провокуються спекуляціями на тему кривавої продажності і взаємними звинуваченнями в не до кінця розвинений інтелект у всіх незгодних.

Через таке нерозумне зловживання політичними спекуляціями з усіх боків програють усі. Вони– ці спекуляції– завищують наші очікування від зустрічі, яка мало що здатна змінити. Вони провокують нас на непотрібні хвилі емоцій на заяви нічого не значущих людей. Вони змушують нас вірити чуткам більше, ніж фактам. Вони позбавляють нас можливості реагувати на все вчасно, адекватно моменту і холоднокровно. Вони позбавляють нас можливості думати. Вони залишають нам можливість тільки тривожитися і жити в перманентному масовому очікуванні «зради».

Хоча, якщо задуматися, це очікування зовсім не обов’язково має бути виправдане.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

Фото: Апостроф