Днями в США пройшов черговий Марафон морської піхоти США. У цьому марафоні знову брали участь українські воїни, які проходять реабілітацію після поранень. Причому, для нашої команди цей рік був абсолютно особливий – їх було більше, ніж у попередні роки, серед них була наша захисниця України Ольга Бенду, що втратила ногу на Донбасі, і бігти їм довелося під проливною зливою. Словом, все було саме так, як належить морським піхотинцям.

Але з цими військовими, які пішли в ветеранський спорт, завжди так: вони легких шляхів не шукають. Тому вони настільки приголомшливі.

Ось, наприклад, бігун Дмитро Фесенко. Людина з надзвичайно сонячною усмішкою і талантом смакувати життя. Людина, що не вміє залишатися в спокійному стані. Людина, не здатна перестати покращувати світ.

Знаєте, є такий тип людей-сонечок, які на світ дивляться з широко розплющеними від захвату й цікавості очима, і так, до заразного, насичено живуть, що непомітно трансформують навколо себе. Ось Діма – це саме такий випадок.

Доброволець. Розвідник-санітар, який перекваліфіковувався у снайпера. З дружиною познайомився, коли вони разом оформлялися в ряди батальйону «Донбас». Навіть після поранення з госпіталю втік з відкритою раною – щоб встигнути пройти відбір на марафон Морської піхоти США в 2016 році.

Він же став одним із тих людей, хто приніс в Україну уявлення про те, що таке ветеранський спорт і кому він потрібен. Діма активно просував у ветеранських масах думку, що ветеранський спорт допомагає повірити в себе, подивитися на світ, зрозуміти, що життя триває. І особливо корисно це все для тих, хто на війні отримав важкі травми. Він же став одним із ініціаторів того, що Україна отримала більш, ніж активного уповноваженого Президента з питань реабілітації учасників АТО.

Із сором’язливою усмішкою розповідав, як після важкого поранення став все поєднувати паралельно – і бойові виїзди, і спортивні тренування. На війну остаточно перестав їздити тільки минулої весни, коли почав готуватися до Invictus Games, де в основному плавав, бігав і стріляв із лука. Хоча і на Invictus Games доїхав не з першого разу – один раз пройшов відбір, але проміняв змагання на Авдіївку. Було цікавіше поїхати попрацювати, а не позмагатися.

Зі спогадів, розказаних ним:

«Ось, на крайньому відборі проплив добре, але трішки не дотягнув до призової групи. Хоча, оскільки виявилося, що на той момент я плив без трьох ребер, вже з деструкцією кісток і черепа, і тазу, хребців і, думаю, мені можна пробачити. Зате коли був марш-кидок у Шотландії на 90 км – там я зробив усіх!..

…Я, напевно, просто ментально дуже відкритий до сприйняття інформації звідусіль, тому мені цікаво скрізь – і в Вашингтоні, і в Шотландії, і в Грузії. Я скрізь вбираю все, що можу, і на все дивлюся з відкритим ротом. Світ же шалено шикарний!».

Діма повинен був бігти Марафон морської піхоти у Вашингтоні, з якого ми почали. Але не встиг. За тиждень до змагання він помер. Раптово. Він кілька років боровся з множинною мієломою, яку діагностували після одного з поранень. Ця зараза, все-таки, його дістала – 21 жовтня його серце зупинилося.

А на Марафоні у Вашингтоні українська команда, яка цього разу була як ніколи велика і незвичайна, бігла під прапором, який він підписав.

Підписав під час свого першого Марафону морської піхоти. Того, заради відбору на який, йому довелося втекти з госпіталю.

Дуже хочеться, щоб про Діму пам’ятали. Тому що таких людей-сонечок забувати не можна. І якщо ви дочитали до цього моменту вже зробили багато для збереження пам’яті про нього. Це важливо.

Якщо у Вас є бажання і можливість підтримати сім’ю загиблого – карта його дружини:
5168 7427 0622 8040 (Вікторія Фесенко)

Читайте «Черноморку» Telegram і Facebook