Давно ми з вами не дивилися на статистику. А даремно. Там буває повчально. Ось, наприклад, доповідь генерального секретаря ООН «Становище в галузі прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна».

Там ідеться, що згідно зі статистикою РФ, «з 2014 по 2018 рік 140 198 осіб змінили реєстрацію за місцем проживання, вказавши замість регіонів Російської Федерації «Республіку Крим» або місто Севастополь». Як зазначає генсек ООН, ці переміщення включають призначення працівників державного сектора з Російської Федерації в Криму, в тому числі 16 суддів у так званий «Верховний суд Криму».

Постпред України в ООН Володимир Єльченко заявив: той факт, що Росія «заохочує переміщення свого власного населення на український півострів» є «прямим порушенням Женевських конвенцій і явним свідченням спроби змінити демографічну структуру Криму».

Це дуже дипломатичне формулювання того, що відбувається насправді. Тому що незаконна депортація чи переміщення, або незаконне позбавлення волі – це військовий злочин.

Тому що всі ці тисячні натовпи росіян приїхали на півострів не просто так. Вони замінили собою незаконно заарештованих окупантами в Криму і насильно депортованих із території півострова громадян України. Так окупанти плавно витісняють із захопленої території всіх нелояльних і незгодних.

Причому ось таке переміщення натовпів людей – це одна із найхитріших категорій військових злочинів. Тому що жертви цих злочинів найчастіше навіть не усвідомлюють, що вони – жертви.

Колись дуже доступно цей нюанс пояснив заступник начальника управління прокуратури Автономної республіки Крим Андрій Андрусів.

За його словами, сьогодні, згідно з міжнародним законодавством, є три види в складі військових злочинів: колонізація (громадяни РФ заселяють територію незаконно окупованого півострова), депортація (певні категорії громадян піддаються незаконної депортації на материкову Росію чи у 3-і країни), насильницьке переселення. Все це окупанти в Криму активно практикували, ні в чому собі не відмовляючи.

Просто зафіксуйте це в пам’яті. Як ще одну історію в скарбничку злочинів, скоєних Росією проти України на території окупованого Криму.

Як і історії про використання живих щитів із жінок і людей похилого віку при захопленні військових частин «зеленими чоловічками» навесні 2014 року.

Як і обмеження волі на окупованому півострові. Заборона мітингів і акцій, обмеження свободи слова, нищення незалежних ЗМІ, блокування українських інформаційних ресурсів, заборона дозволених українським законодавством організацій, таких, як Меджліс кримськотатарського народу або Хізб ут-Тахрір – все це прирівнюється до військових злочинів, навіть якщо вам здається, що це все дрібниці.

Як і мобілізація кримчан на службу в Збройних Силах Росії або масова мілітаризація дітей (і це стосується не тільки гуртків «путінюгенда», що множаться, а також уроків, подібних ДПЮ або ОБЖ).

Як і викрадення або затримання людей. Як і розтрата, і привласнення національних цінностей. Як і етнічна і релігійна дискримінація, про яку вже п’ять років заявляють кримські татари. Як і переміщення куди б то не було засуджених, які на момент окупації перебували в кримських в’язницях. Як і примусова видача російських паспортів. Як і віджим «націоналізація» майна українських бізнесменів. Всі це – військові злочини, які носять масовий характер, які підсудні міжнародним військовим трибуналам.

Пам’ятайте про це. Це важливо. Чому? Тому що до військових злочинів, які носять масовий характер, не застосовується строк давнини. Щоб злочинець був покараний, про його злочини просто не можна забувати.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» Telegram і Facebook