На відміну від «волевиявлення» в окупованому Криму під дулами автоматів у руках зелених чоловічків… На відміну від «волевиявлення» на Донбасі з участю привозних «мєсних», які не знають, як дістатися до центральної площі «рідного» міста… На відміну від вичікування зневіреної пасивної частини населення, яка готова терпіти багато що… То була Революція. Революція Гідності. Тому що, виявляється, ми не мусимо терпіти свавілля узурпаторів. Не мусимо терпіти корупцію, здачу національних інтересів, побиття силовиками та решту несправедливих речей.

Мені думалося, що люди, які не розраховували на такий поворот подій, коли народ повстане проти зажерливої влади, мають закономірно здивуватися: «А що, так можна було?». І якщо у 2014 році, поки розчарування через невиправдані надії ще не настало, у моїй інформаційній бульбашці щодо Майдану панувала майже суцільна одностайність, то сьогодні на адресу протестувальників дедалі частіше звучать епітети на кшталт «кастрюлеголові» та «майдануті». Мовляв, якби не вони, був би у нас і далі долар по вісім, стабільність і оце от все «увікни Україну». Хто розбирається в економіці та фінансах, той розуміє, що так не могло тривати вічно, і чимось би та й закінчилося, але фантазувати на цю тему безглуздо.

Натомість ми здійснили спробу повернути собі контроль над ситуацією і зрозуміли, що це дуже важко. Але можливо. І це був перший урок.

Варто визнати: дива не сталося. При владі залишилися добре знайомі нам обличчя, хоча і не найгірші. Але корупція не зникла, правоохоронні органи та судова система були реформовані лише номінально, тому верховенство права на сьогодні в Україні може виконувати лише функцію казки на ніч. А цілком у безпеці відчути себе навряд чи можна.

Виявляється, всі здобутки, досягнуті неймовірними зусиллями і сотнею смертей, були лише першим каменем у майбутньому мурі. І розслаблятися було зарано. Це був другий урок.

Далі більше. Росія скористалася владним вакуумом в Україні і підступно напала. Зелені чоловічки увійшли в Крим, хоча всі добре розуміли, хто це і звідки, і Путін зі своїми посіпаками згодом не приховували гордості за цей «подвиг». «Іхтамнєти» з усіх куточків Росії почали надходити на Донбас. Країна-агресор застосовувала всю міць і все різноманіття методів дестабілізації та ослаблення української сторони. І в усьому цьому багато хто досі звинувачує Майдан.

Стояли б далі у ярмі, терпіли б, як терплять росіяни, і все було б гаразд. У тюрмі народів. Хто гарно пам’ятає історію України, той може переконатися: гаразд би нічого не було. І це був третій урок. Росія розуміє тільки мову кулака.

Черговий День День Гідності та Свободи – це не привід згадати страшні події минулого. Це нагадування, що революція триває. Вона не скінчилася ані в 2004, ані в 2014. І ми, хоч вже і стали трохи розумнішими, дорослішими і досвідченішими, все ще не досягли того, за що боролися. Більше того, ми ще далеко від мети. Ми не повинні, як наші північні сусіди, лажати у себе в країні і прагнути звалити звідси якомога далі. За що нібито виступали в окупованих Криму і Донбасі (під російськими прапорами!). Ми маємо влаштовувати тут гідне життя для своїх дітей, і попереду ще роботи – непочатий край. Тільки за право працювати на власне майбутнє кров’ю заплатила Небесна сотня (під українськими прапорами!). «Кастрюлеголові» – ті, хто цього не розуміє.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook