За кожен постріл доведеться відповісти

Бо ніч темніша перед світанком…

Це звичайна українська хата. Вона знаходиться скраю. Скраю одного з населених пунктів, неподалік від якого українські герої тримають оборону від рашистських окупантів. Утім, не варто думати, що російські автоматичні черги зі стрілецької зброї та протитанкові керовані ракети призначалися нашим воїнам. Жодної діючої позиції Об’єднаних сил навіть близько до цього місця уже давно немає. Бойовикам російських окупаційних з’єднань – першого та другого армійського корпусу ЗС РФ, названих пропагандистами ворога «народними міліціями» «ДНР» та «ЛНР» це добре відомо.

Чому рашисти обстрілюють цивільну українську хату? Тому що вони убивці. Тому що така їхня природа. Тому що їхнє кредо – терор. Тому що вони – ошалілі від крові. Тому що у їхніх військових училищах еліті армії, майбутнім російським офіцерам, говорять про Міжнародне гуманітарне право лише одне: це непотрібна шкідлива дурня. Тому що колишнім зекам-наркоманам, кістяку їхньої озброєної банди, про це не говорять нічого узагалі. Тому що одвічний український ворог звик діяти вогнем і мечем, б’ючи у слабкі точки, а в першу чергу – по цивільних, по лікарях, по вчителях, по священниках, якщо вони не носять під рясою погонів ФСБ. Тому що орків неможливо переконати – їх можна лише нищити до десятого коліна. Тому що триває цивілізаційна війна за виживання українського народу. Тому що російський імперіалістичний шовінізм помре, якщо не буде розширювати територію для створення нових істеричних екзальтованих реляцій, хай і за рахунок випаленої землі сусідів. Тому що це погане «свято» під назвою «війна» не дозволить залишитися осторонь нікому. Тому що навіть якщо твоя хата скраю (у будь-якому значенні цього слова), ти – все одно мішень.

Тому що гібридно-терористична кремлівська погань, як будь-який хижак, бачить у тобі не людину, навіть не раба, а просто – здобич. Тому що тобі, брате-українцю, рашисти залишили до банального простий вибір: захищайся або помри!

На фото – закраїни металу у місці влучання заряду ПТРК та компас мобільного телефона навіть людині, що не знає азів балістики, яскраво говорять: смертоносний привіт прилетів зі сходу. Будьте певні: ці влучання зафіксовані українськими правоохоронними органами та уповноваженими міжнародними організаціями.

Якщо ж хтось думає, що на тимчасово окупованій території безпечніше, адже українські воїни не стріляють в цивільних і б’ють чітко по позиціях бойовиків, – він правий лише частково. Так, біда і війна навчили нас вести вогонь професійно і влучно, знищуючи виключно озброєні цілі окупанта. Але рашисти заради брудних маніпуляцій самі регулярно обстрілюють мирні об’єкти на непідконтрольній території, аби звинуватити у цьому українських захисників. До прикладу – селище Трудівське на околицях окупованого Донецька. Ворог попросив режим тиші та цинічно розстріляв зі стрілецької зброї приміщення по вулиці Шестакова, 39. Але з традиційною російською «педантичністю» пропустив найважливіше: навіть п’ятикласнику, елементарно ознайомленому з тактико-технічними характеристиками зброї й азами топографії, при першому погляді на карту стає зрозуміло, що жодна куля, навіть від найближчих українських позицій, просто фізично не може долетіти до цього місця, і тим більше – по таких химерних траєкторіях.

Росія опиралася, її дипломати бризкали отрутою зі зміїних пащ, намагалися знайти юридичну колізію, найменшу щілину у Міжнародному праві, купити кого завгодно, заговорити зуби, маніпулювати фактами, заявляючи, що Міжнародний суд ООН не має права розглядати справу України проти Росії. Але це не радянський «самий гуманний суд в мире», не сучасне російське корумповане судилище. І поки російські дипломати, розуміючи, що будуть у цьому залі на лаві підсудних, попускали галстуки, – ще невидима, але уже невідворотна петля на їхніх шиях затягнулася на декілька сантиметрів.

13 листопада Міжнародний суд ООН оприлюднив повне рішення про визнання юрисдикції Суду у справі щодо порушення Росією двох конвенцій: про боротьбу з фінансуванням тероризму та про заборону всіх форм расової дискримінації.

Змія пропагандонської машини російської федерації звивається з останніх сил, терористично-диверсійні групи окупанта кусаються, використовуючи всю підлість, на яку здатні, калічать і тягнуть за собою в могилу останні жертви. Дешева псевдопреса кричить то про марсіян, то про Правий сектор, які начебто стріляють по українських військових. Бо розуміють, що відповідати за свої постріли перед людством доведеться уже невдовзі, що ніч темніша перед світанком. Що їх кінець близький. Що міжнародне правосуддя довго запрягає, але швидко їде. Що їхнє майбутнє – бути лялькою в кадрах мільйонів телевізорів на ешафоті Гаазького трибуналу, як сотні військових злочинців минулого і теперішнього століття.

Війна – це важко. Війна – це страшно, це боляче.

Війна з таким ворогом, як рашисти, – це брудно, це складно, це противно, тому що чавити токсичну погань не може бути приємно для нормальної людини.

Зневажані рашисти чортам у пеклі будуть розповідати про розп’ятих хлопчиків, марсіян і Правий сектор. Військові злочини не мають строків давності. І будьте певні: коли невдовзі після слів судді: «Варта, вивести!» – вони теліпатимуться у петлі, – наші камери зніматимуть. І ці кадри будуть вічним нагадуванням про те, яка ціна чекає терориста й учасника агресивної окупаційної війни. І замість кричати, як сьогоднішні путінці: «Можем повторить», – вони у холодному поту пробуджуватимуться, якщо випадково присниться зброя, вони, як Павлик Морозов, клятвено відмовлятимуться від своїх батьків-найманців на партійних зборах і демонстративно плюватимуть на їхні могили. Погань рашистської окупаційної армії, що не має ані минулого, ані майбутнього, – буде стерта з історії своїми ж байстрюками!

Дорогі браття і сестри, українці, чия хата ніколи не була «скраю»! Усі, хто чекає, бореться, підтримує і допомагає! Легко не буде. Ця перемога коштуватиме нам ще не одного моря солоного поту, гірких сліз та безцінної крові найкращих синів і дочок нашого народу. Бо ніч темніша перед світанком. Але заграву цього світанку уже видно. І перша ластівка весни вільного від російського шовінізму людства у вигляді рішення Міжнародного суду ООН уже прилетіла.

А поки неповоротка, але невідворотна, гільйотина міжнародного судочинства, не залишаючи шансів для російських військових злочинців, здійснить свій фатальний удар, – наші серця і душі, наші життя і наша зброя залишаються на сторожі Вашої безпеки. Тому що ми з Вами приречені на успіх і перемогу.

Тому що ми – Ваша армія. І доки Ви у нас вірите – ми непереможні!

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook