12 вересня в Києві відбувся фінал конкурсу «Міс Україна 2019». Актуальність цієї новини вже не дуже добре пахне. А ще гірший запах має шлейф подій, що сталися потім. Річ у тім, що переможницею конкурсу стала Маргарита Паша, яка у своєму новому амплуа почала регулярно шкваритися. Точніше ми почали звертати на це увагу, а шкварилася вона, швидше за все, давно.

Ось перелік казусів цьогорічної «МІс Україна»:

– «Считаю, что Крым принадлежит всем людям. Вся территория Земли принадлежит всем нам, людям. Таково мое мнение». Ня! Громадянка Всесвіту.

Звісно, з хвилею соцмережевої люті Маргарита мала якось впоратися, тому вона опублікувала в інстаграмі ще один пост, в якому наполягає на логіці, що оскільки наша планета належить усьому людству, то і Крим як її частина також. Завершила красуня свій допис словами глибокої, на перший погляд, мудрості: «Написать гадости Вы всегда успеете, но не забывайте, что слово – не воробей. Думайте перед тем как оскорбляете, обвиняете кого-то… А главное, будьте добрее и гуманнее!».

Будьте добрішими! Коли у вас відбирають землю, будьте добрішими, бо ж вона належить усім нам (як і їм, озброєним людям з колорадською стрічкою). І ще треба бути гуманнішими. Наскільки? Як терористи «Л/ДНР» чи російські тюремники у своєму ставленні до українських політв’язнів? За те, що вони, скажімо, зберігали вдома український прапор чи вивісили його у себе у дворі. А Маргарита Паша може в нього кутатися, і її ніхто не забере в СІЗО, ніхто не проводитиме судилище за сфабрикованою справою, і врешті не посадить відбувати покарання ні за що у тюрму за полярним колом у Росії.

– «Особая привлекательность патриотизма заключается в том, что под его прикрытием можно травить, запугивать и обманывать. Причем с чувством глубокого достоинства. Олдос Хаксли». Це вона опублікувала у себе в інстаграмі у відповідь на нову хвилю люті. Гідно вийшла з ситуації. Бо всі хейтери – патріоти як патріоти, а Маргарита – богиня.

– «У вас нет возможности пережить свою жизнь еще раз, но какой она будет – зависит только от вас! Я имею право излагать свои мысли на языке, на котором я хочу. Или закон Украины не позволяет мне думать на русском?». Таким чином Паша відмовилася давати інтерв’ю українською, хоча пізніше вибачилася і заявила, що є громадянкою України, любить її багатонаціональність і полікультурність, ніколи не ставила під сумнів її державність, національну символіку та державну мову, а також, що вона завжди вірила у верховенство права та демократичних свобод її громадян. Але слово, як вже сказала сама Маргарита, не горобець.

Конкурси краси не вписуються в мою картину розуміння світу. Я не можу осягнути, як якісь незрозумілі люди спромагаються оцінювати чиюсь красу. При тому жодних точних показників у цьому дивному для мене змаганні нема. Лише сукупність суб’єктивних швидкоплинних вражень. Втім проводять ці конкурси помпезно, під державними прапорами, з гучними титулами та новинами у відомих медіа. І відтоді вже стає трохи не все одно, хто там представляє Україну.

Щоб перемогти у конкурсі краси, модель має бути не лише красивою і пропагувати здоровий спосіб життя, а також виконувати важливу соціальну функцію. Навіть не піду перевіряти, чи десь прописані ці вимоги. Сформулюю, як я це зрозумів. Крім фізичної краси, вона має бути справжньою феєю принцес. Її мета – мир у всьому світі. А досягти цієї мети (нібито) вона мусить, виконавши низку цілей: боротися за виживання зникаючих видів тварин, виступати на мітингах за покращення екології, займатися волонтерством чи щось таке… І «Міс Україна 2019» Маргарита Паша це все намагається робити. Я дивився її інстаграм, там вона про все це розповідає. Буцімто все життя займалася благодійністю, але не говорила про це. Дотепер.

Вчора був Міжнародний день волонтера, і було б логічно, якби Маргариту хоч хтось відзначив. Хоч би й ті кілька кенійських дітей, яких пані Паша полетіла пригостити цукерками і зняти про це кілька красивих роликів. В коментарях Маргариту питали, чому вона не звернула увагу на українських дітей, на дітей зі Сходу, які страждають від війни. На що дівчина стримано відповідала, що вже допомагає. Це все, що мені вдалося дізнатися. Мабуть, це в принципі все. Бо жодних конкретних даних я не знайшов… Крим належить всім, рваної рани на Сході України не існує, а в Кенії діти досі не їли таких смачних цукерок. Жінка має бути красивою зовні і зсередини, доброю, чуйною і займатися благодійністю, що б вона не мала на увазі під цим словом.

З одного боку, це прекрасно, що завдяки нашим захисникам дехто з нас може повністю сконцентруватися на своєму прекрасному мирному житті. З іншого боку, дещо нелогічно, коли особа не розуміє, завдяки чому вона може не перейматися багатьма проблемами, несумісними зі щастям і спокоєм. Нелогічно, коли вона претендує на важливу суспільну роль, на роль благодійника чи феї принцес, але не помічає цілої прірви серйозних проблем у себе під носом.

Ще одна принцеса відзначилася зовсім нещодавно. Королева журналоколонки, вже колишня заступниця головного редактора журналу Cosmopolitan Ukraine Євгенія Пліхіна написала жартівливий пост про похорони бійця підрозділу «Альфа» СБУ, Героя України Дениса Волочаєва. Вона наштовхнулася на похоронну процесію випадково, і це викликало у неї кілька жартівливих метафор, які потім стали тим самим постом, який поклав край репутації, самому собі, потім facebook-сторінці Євгенії, а насамкінець і її посаді.

Cosmopolitan Ukraine спершу намагався зняти з себе відповідальність коротеньким повідомленням у соцмережі, але цього виявилося замало.

А шкода, Євгенія непогано пише, впевнений, вона теж шкодує. Цю подію не видалиш із життя, як пост із соцмережі. Тепер шукати успіху їй доведеться хіба що в більш ідейно наближених до неї медіа.

На прикладі Євгенії бачимо, що сміятися можна з усього, навіть зі смерті людини, яка фактично захищала також і Євгенію. Не без наслідків, щоправда. Можливо, вона була не в курсі, що у нас в країні війна, звісно… Цікаво, у її рідному Селідовому Донецької області, знають про війну?

У людей, стомлених війною, теми Криму і Донбасу викликають погано приховуване або цілком відверте роздратування. Їм неприємно бачити, як страждають інші, набагато спокійніше нічого не помічати. Та чи не задля цього ж українські військові і служать? Щоб в українських фіфочок була можливість мріяти про далекий і абстрактний «мир в усьому світі», не переймаючись відірваними кінцівками, розбомбленими хатами, посіченими осколками тілами, замінованими полями, брудною зовнішньою політикою… Мабуть, також і задля цього. Проте є одна умова: безтурботні і втомлені війною фіфи не вдають із себе амбасадорів України чи лідерів думки.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook