ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
0
5
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
0
5
Блоги
Друга частина Марлезонського балету
  04 July 2019 12:08
|
  223

Друга частина Марлезонського балету

Кабы не было войны в городах и селах,
Не ползли бы, как слоны, в думу новоселы,
Если Родины судьба – вроде снежной бабы,
Значит вновь зовет труба – кабы, кабы, кабы…
Взвейтесь, шинные дымы, и, как на манеже,
Вот опять – другие мы или те же, те же…
Европейский менуэт так зовет и манит,
Денег нет. И счастья нет, И не понимаем –
Кто же вновь танцует нас? Кто в дыму маячит?
Где же злобный Карабас кукол своих прячет?
Может, сразу на Майдан, пар спустить хотя бы,
Кабы все – не как ВСЕГДА. Кабы, кабы, кабы…

(Куплети на злобу дня)

Цей емоційний епіграф – наслідок поступово назріваючих протестних станів. Дуже вже нова влада здатна епатувати і, так би мовити, вводити в подив. Так і хочеться запитати: ви це серйозно? Відповідь, мабуть, буде в кращих традиціях одного маленького, але дуже спритного народу: А в чому, власне кажучи, справа? Навіть пояснити можуть особливо цікавим – мовляв, ви ж самі хотіли, щоб ми щось робили. Ось ми і робимо. Ах, вам не подобається, що ми робимо це ось так. А як треба? Ні, ви скажіть, сформулюйте, змодеруйте і презентуйте нам, як треба – ми розглянемо обов’язково. Ах, ви теж не знаєте, як треба? Ви пропонуєте сумнівні рецепти дії України на міжнародній арені, від вкрай радикальних до пораженсько-толерантних, і ви дійсно думаєте, що в сучасних умовах хоч один з них може бути ефективним? Смішно …

За останні роки стало очевидним, що радикальними заходами нічого путнього не домогтися, оскільки весь наш радикалізм спирається на підтримку європейських та американських друзів. Без їх «одобрямсу» він, якщо чесно, ні до чого, крім безцільних конфліктів, не приведе. Тільки ось за минулі роки позиції наших зарубіжних друзів зазнали деяких змін. Як і раніше декларуючи курс на нашу підтримку, нам все виразніше починають натякати, що ми порушуємо обумовлені «правила гри» (тут і боротьба з корупцією, і буксують реформи, і поспішно прийняті закони), а значить – наші партнери мають право теж порушувати правила в своїх інтересах. І ми бачимо, як в ПАРЄ «раптом» знову опиняється Російська Федерація, як Трамп і Путін щось там обговорюють щодо України, навіть не обтяжуючи себе присвятити нас в подробиці цих обговорень. А навіщо? Так, ще внаслідок «законодавчого радикалізму» ми маємо дуже своєрідні відносини з Угорщиною, та й такі країни, як Чехія, Румунія і та ж Польща теж виявляються «собі на умі» – і до чого це призведе, якщо ми будемо вести себе по- старому, не може припустити ніхто.

Цього року українцям дохідливо пояснили (устами вже майже колишнього міністра закордонних справ Клімкіна), що в Євросоюз ми, може бути, вступимо років так через десять-п’ятнадцять. Ах вам обіцяли – і ви повірили? Наївні – адже тим, хто вам це обіцяв, їм-то було глибоко по барабану, вступить Україна до Євросоюзу, не вступить, і коли це станеться. Вони-то, включаючи колишнього президента, в той же Євросоюз давно вступили!

Дійсно, як натхненно звучали запальні гасла типу «Армія. Мова. Віра» з вуст людини, чиї мільярди (!!!) надійно зберігаються в швейцарських трастових фондах панів Ротшильдів. Це ж такий кайф, говорили одіозні фігури початку 90-х минулого століття, коли ти тут, а бабло твоє – там, і ти розумієш, що ніяка падла його не забере … Який кайф, коли ти ним управляєш, як би витаючи над усіма тутешніми людцями, які намагаються тут хоча б вижити. А як розбурхують і збуджують перипетії боротьби за ідеали, як солодко говорити все, що завгодно, головне – потім, потім, коли ти поринаєш в магію цифр на рахунках, які, завдяки тобі коханому, тільки ростуть і ростуть … Ух, сказав би герой п’єси Івана Карпенка-Карого Герасим Калитка: «Диханіє спирає …»

Ось так ось. І як з цим всім злітати до сяючих висот? Нещодавно широку громадськість обурили заяви Глави нинішньої Адміністрації Президента про те, що немає плану протистояння своїм політичним опонентам, і що «ми самі не знаємо, що ми будемо робити». Ну і що тут, власне кажучи, такого? Ну, не знають люди, так он Наполеон теж не знав, говорив, що головне – вплутатися в битву, а там буде видно. Ленін, он, який В.І., теж не знав, в 1917 році міняв плани, як рукавички – і у них якось виходило! Допускаю, що нинішній президент – все-таки не Наполеон і навіть не Ленін, але раптом у хлопців теж що-небудь вийде, а?

Перша частина марлезонського балету радувала душу флером оптимізму і емоційного підйому. Буквально на носі частина друга, яка, на думку деяких аналітиків, може піднести несподівані сюрпризи. І знову ж таки – ну і що тут такого? Нас вже навряд чи чимось здивуєш, хоча хто знає, а тому – в контексті загальної фантасмагорії пропонується поетичний прогноз від Святошинського київського кварталу під знаменною назвою «Сон»:

…Это сон, зачем дивиться, если будущее снится,
И такое вот, что лучше б не настало!
Не пришло и не случилось – все приснилось, все приснилось!
Это горькое похмелье после бала.
День потом, который будет, примет он судьбу любую,
Но какая всё ж она – вот та, любая?
Пролетят весна и лето – вот и осени приметы,
Словно старые афиши после бала.
И окажется, что судьбы наши осень нарисует
Все в цветах и все в оттенках карнавала.
Каждый, так или иначе, будет в этом что-то значить,
Словно утренние блики после бала.

Там, вон двое, в темно-красном, взялись за руки напрасно,
Чуть подует, всё пройдет – и всё пропало.
Этот в желтом, одинокий, всем бросается под ноги,
Ищет счастья – после бала, после бала.

Ну а тот, совсем зеленый, ярким светом опаленный,
Не поймет, куда несет, куда попал он?
И у самой двери рая он поймет – что умирает…
Как же можно?! После бала, после бала.
Те, кто в черном, как и прежде, по глазам и по одежде
Снова круг свой соберут среди развала,
Будет день и будет вечер, и гордиться будет нечем,
Словно мусора коврами после бала.
Ну, а тот, кто будет в сером – ни к чему ему веселье,
Пусть другие снова меряются лбами.
Шёпот денег еле слышен, чем весомее – тем тише,
После бала будет праздник, после бала.

Только мы мечту не бросим, даже если в эту осень
Она так рванулась к небу – и упала.
И, как раны ножевые, на асфальте – неживые
Горы пепла. После бала, после бала…

Загалом «Qui vevra vera». Поживемо побачимо…

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2019Всі права захищені