З незрозумілим тягарем на серці і неймовірним душевним болем взявся я за цю тему, щоб нагадати нашим читачам про страшну трагедію, що сталася 17 років тому у Львівському аеропорту. 27 липня 2002 року сталося криваве авіашоу, іменоване в народі Скнилівською трагедією.

Автор цих рядків тоді з сім’єю був у відпустці і приїхав до Львова відвідати батьків. Із цим містом, до речі, у мене пов’язані найтепліші спогади. Тут закінчив школу. Тут вступив до військового училища, яке закінчив у 1975 році. За роки служби постійно навідувався в це древнє і гостинне місто, засноване князем Данилом Галицьким. Любив з дружиною і дітьми прогулюватися тінистим і замисленим Стрийським парком, борознити вулички, що виливають загадковість і холод, штурмувати колись
неприступний Високий Замок, щоб насолодитися видом цього незвичайного міста.

В той рік ми теж планували більше приділити часу вивченню історичних пам’яток, відвідати костели, церкви. Про анонсоване авіашоу, присвячене 60-річчю 14 авіаційного корпусу, дізналися напередодні. А трохи пізніше подзвонили по службі і запросили на це авіаційне свято. Мовляв, давно не бачилися і є хороший привід зустрітися.

Звичайно, мені, офіцеру, який довгі роки служби був пов'язаний з Військово- повітряними силами, а також знайомий з командуванням і багатьма авіаторами, хотілося побувати на авіашоу і поспілкуватися з товаришами по службі. І я став, так би мовити, надраювати медалі і налаштовувати сина і дочку.

Але вранці, 27 липня, моя Людмила обережно натякнула: а чи варто тягнути на Скнилів дітей, цілий день морити їх палючою спекою … А потім – велике скупчення людей, всяке може трапитися …

Словом, наполягла на своєму. Пропала і у мене охота їхати на аеродром. Залишився вдома. Розсерджений і стривожений. Відчував себе, немов не в своїй тарілці. І перед товаришами по службі було ніяково. Не підозрював, яка трагедія розіграється на авіашоу. Буквально через якихось
півтори години мене буквально розірвав дзвінок товариша. Сергій повідомив: в аеропорту справжнє пекло, криваве місиво …

Хвиля страху і горя моментально накрила Львів. Відлуння вибуху докотилося до кожного. Байдужих до трагічної події не було. Намагався і я хоч чимось допомогти.

Помчав на ту злощасну околицю в надії розшукати своїх знайомих, сподіваючись, що ніхто з них не постраждав. Але пробитися до місця авіакатастрофи не вдалося – правоохоронці, рятувальники, пожежники … І люди. Тисячі людей, охоплених відчаєм.

Як з’ясувалося, під час виконання фігури вищого пілотажу винищувач Су-27УБ впав на глядачів. Загинули 77 осіб, серед яких було 28 дітей. Постраждали 543 людини. Керували літаком, що врізався в землю і вибухнув, льотчики – Володимир Топонар і Юрій Єгоров – вони встигли катапультуватися і залишилися живі.

Не стану перевантажувати шановних читачів перерахуванням причин, що призвели до трагедії в Скнилові. Їх чимало. Винні і організатори, які не врахували можливі ризики, і ті, хто керував польотами, і ті, хто пілотував «сушку». Та ще ця заміна одного типу літака на інший, до якого льотчику слід звикнути. І щодо виконання команд з землі. На борту крилатої машини господар – командир екіпажу. Він оцінює ситуацію і приймає остаточне рішення. Як бачимо, воно призвело до численних
жертв.

Провину за те, що трапилося Президент України Леонід Кучма поклав на військових. Були звільнені з посад і заарештовані четверо високопоставлених військових. Написав рапорт про відставку Міністр оборони України Володимир Шкідченко. Всі безпосередньо причетні до фатального польоту військовослужбовці, а їх виявилося близько десяти, постали перед судом і були засуджені до різних термінів позбавлення волі. Також їм усім були присуджені штрафи. Ніхто з обвинувачених своєї провини у трагедії не визнав. 11 червня 2008 року український військовий апеляційний суд в Києві виніс виправдувальний вирок чотирьом колишнім генералам Збройних Сил України. Судові
слухання закінчилися 9 червня. Всі обвинувачені були визнані невинними.

Родичі жертв катастрофи літака СУ-27УБ на авіашоу в Скнилові подавали скарги в Європейський суд з прав людини. Але після 10 років розгляду справи в ЄСПЛ, суд порахував, що скарга на державу не є обґрунтованою. Адже Україна не приховувала цього інциденту і провела повне розслідування катастрофи.

А як жити родичам загиблих в результаті краху літака людей? Як бути покаліченим і пораненим? Чи довго будуть мучити криваві картини близько десяти тисяч глядачів, які прийшли на авіашоу?

З цієї трагедії, на мій погляд, слід витягти серйозний урок усім. І в першу чергу тим, хто звик до помпезності при проведенні святкових заходів. Особливо із залученням військової техніки і задіянням великої кількості людей. Слід спершу прораховувати розвиток подій і можливі наслідки, забезпечувати всебічну безпеку. Дуже хочеться, щоб подібного надалі не повторилося.

На згадку про загиблих на території Скнилівського аеропорту звели каплицю, а на місці падіння літака – пам’ятник. Щорічно львів’яни приходять сюди з квітами, а священнослужителі проводять тут поминальний молебень.

Давайте і ми згадаємо жертв кривавого авіашоу у Львові! І будемо завжди пам’ятати
про Скнилівську трагедію!

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook