Багато років поспіль День Незалежності з року в рік мав один і той же порядок денний:
1. Парад по телевізору. Тому що красиво;
2. Вихід на природу. Тому що вихідний;
3. Шашлик/уха/пиво. Тут вже залежить від стану гаманця і здоров’я.

Тоді, в 91-му, ми отримали свою Незалежність досить легко. Лише деякі, хто відсидів у таборах, кого перетворювали на овочі за допомогою каральної психіатрії, рідні, які так і не дочекалися своїх після приїзду чорних воронків, зустрічали новину про незалежність зі сльозами на очах.

Для сотень тисяч – це був просто червоний день в календарі, вихідний на роботі і привід зустрітися з рідними.

Але потім прийшов 2014. І виявилося, що бій за ту саму незалежність ще попереду. Наші прапори з жовто-блакитних, просочившись кров’ю, перетворилися в червоно-чорні. Ми зрозуміли, що прапор – це більше, ніж просто національний символ. Ми співали гімн, коли було дуже страшно. Ми почали вітатися «Слава Україні». Ми зрозуміли, хто ми, коли за все це нас на нашій же землі почали вбивати. Коли в одних українських містах наші прапори зривав окупант, а в інших – ми накривали ними своїх друзів.

Ми виросли на цілі покоління за ці шість років. Ми стали іншими. У чомусь кращі, в чомусь гірші. Тисячі загинули. Десятки тисяч – поранені. Наша підло поранена в спину країна стікала кров’ю, але навіть не думала здаватися в полон або просити пощади у значно більш сильного ворога.

Я не знаю, про що думала і чого хотіла людина, яка відправила у мою країну свої танки, війська і смерть. Але точно знаю, що він не очікував такої відсічі і такої недружньої зустрічі своїх солдатиків. Ніхто не вірив, що вчорашні вчителі, бізнесмени, студенти і юристи так відмінно надають по зубах одній із найбільших і найдосвідченіших армій світу, і так швидко повернуть 2/3 захопленої території.

Це свято давно не про вихідний і шашлики. Це свято про кожного з нас. Поки незалежність всередині нас – її ніхто не зможе відібрати. Єдине, що ставить її під загрозу набагато більше за російську артилерію – це наші вічні скандали і чвари, незнищенне бажання мірятися між собою і гризти один одному горлянки. З ворожнечі між князями почався розпад Київської Русі. Через вічні розбірки між гетьманами ми потрапили в кабальне «братство», через чвари і поділ влади ми втратили країну, за яку так відчайдушно боролися в 1917-1919 рр. Щоразу ми упускали шанс мати сильну незалежну країну і, що найстрашніше – вперто не хочемо вчитися на своїх помилках і продовжуємо танцювати степ на тих же граблях.

Тому головне, чого я побажаю тобі, моя улюблена країна, в твій день народження – це мудрості. Повернення в свої кордони, перемоги, миру і процвітання. З днем ​​народження, Україно!

Читайте також: Навіщо Україні потрібен прапор 

«Чорноморка» в Telegram і Facebook